Справа №203/3963/22
Провадження №2/0203/393/2023
07.04.2023 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Католікяна М.О.,
при секретарі Гапоновій К.В.,
з участю:
-представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом,
1. 14 жовтня 2022 року позивачка засобами електронного зв'язку звернулася до суду з позовом до ПрАТ «СК «Українська страхова група» про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.03.2020, близько 1230, у м. Переяславі Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «Toyota» (реєстраційний номер - НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_3 , автомобіля марки «Skoda» (реєстраційний номер - НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Renault» (реєстраційний номер - НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_5 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачці, яка рухалася в одному з автомобілів в якості пасажирки, були заподіяні тілесні ушкодження. За фактом події було відкрите кримінальне провадження, у рамках якого обвинувачення пред'явлено ОСОБА_4 . Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Skoda» застрахована відповідачем. Після настання страхового випадку позивачка звернулася до відповідача, який дотепер не сплатив страхове відшкодування, посилаючись на відсутність судового рішення про встановлення винуватості ОСОБА_4 . Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування у сумі 7 714,23 грн (тимчасова втрата працездатності), 117 440,66 грн (витрати на лікування), 6 257,70 грн (моральна шкода), а також судових витрат (а.с.а.с. 1 - 5, 53).
2. 09 листопада 2022 року відповідач подав до суду відзив на позов, у якому зазначив, що заперечує проти позову. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що значна частина касових чеків, наданих позивачкою на підтвердження витрат з лікування, є неналежними доказами таких витрат. Крім того, розгляд заяви про страхове відшкодування тепер зупинено, оскільки у кримінальному провадженні, відкритому за фактом страхового випадку, досі не ухвалено вирок (а.с.а.с. 76 - 86, 100).
3. 08 лютого 2023 року позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що усі касові чеки, надані на підтвердження витрат з лікування, є належними та допустимими доказами у справі. Позиція відповідача щодо очікування вироку у кримінальному провадженні, відкритому за фактом страхового випадку, суперечить сталій судовій практиці Верховного Суду (а.с.а.с. 104 - 108).
4. 14 лютого 2023 року відповідач подав до суду заперечення, суть яких зведено до заперечень проти прийняття відповіді на відзив позивачки (а.с.а.с. 111, 115).
5. 28 лютого 2023 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначення справи до судового розгляду по суті (а.с. 118).
6. Представник позивачки у судовому засіданні підтримав заявлений позов, пояснивши, що 28.03.2020, близько 1230, у м. Переяславі Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «Toyota» (реєстраційний номер - НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_3 , автомобіля марки «Skoda» (реєстраційний номер - НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Renault» (реєстраційний номер - НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_5 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачці, яка рухалася в одному з автомобілів в якості пасажирки, були заподіяні тілесні ушкодження. За фактом події було відкрите кримінальне провадження, у рамках якого обвинувачення пред'явлено ОСОБА_4 . Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Skoda» застрахована відповідачем. Після настання страхового випадку позивачка звернулася до відповідача, який дотепер не сплатив страхове відшкодування, посилаючись на відсутність судового рішення про встановлення винуватості ОСОБА_4 . Усі касові чеки, надані на підтвердження витрат з лікування, є належними та допустимими доказами у справі. Позиція відповідача щодо очікування вироку у кримінальному провадженні, відкритому за фактом страхового випадку, суперечить сталій судовій практиці Верховного Суду
7. Представник відповідача до суду не з'явився, звернувшись з клопотаннями про розгляд справи за його відсутності (а.с.а.с. 71, 122).
8. Заслухавши пояснення представника позивачки, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
9. Судом встановлено, що 28.03.2020, близько 1230, у м. Переяславі Київської області сталася дорожньо-транспортна пригода з участю автомобіля марки «Toyota» (реєстраційний номер - НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_3 , автомобіля марки «Skoda» (реєстраційний номер - НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля марки «Renault» (реєстраційний номер - НОМЕР_3 ) під керуванням ОСОБА_5 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди позивачці, яка рухалася в одному з автомобілів в якості пасажирки, були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді уламкового перелому дистального відділу правої плечової кістки зі зміщенням уламків, уламкового перелому обох кісток лівого передпліччя в дистальній треті зі зміщенням уламків, забійних ран правого ліктьового та лівого променево-зап'ястного суглобу.
10. Того ж дня за фактом пригоди відділом поліції №1 Бориспільського районного управління поліції ГУНП в Київській області було відкрите кримінальне провадження №12020110240000224 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
11. У період від 28.03.2020 по 30.03.2020, 24.04.2020 по 15.05.2020 позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні. Загальна вартість стаціонарного та амбулаторного лікування, пов'язаного з наслідками, заподіяними під час пригоди,становить 117 440,66 грн (а.с.а.с. 14 - 37).
12. Згідно з висновком інженерно-транспортної експертизи, проведеної у рамках кримінального провадження №12020110240000224, заподіяння позивачці тілесних ушкоджень стало наслідком грубого порушення ОСОБА_4 вимог підпункту «е» пункту 8.7.3, пунктів 8.10, 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, і перебуває з таким порушенням у прямому причинно-наслідковому зв'язку.
13. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Skoda» на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідачем (а.с. 41).
14. 05 червня 2020 року позивачка повідомила відповідача про настання страхового випадку, обставини та учасників події, надавши при цьому низку доказів на підтвердження понесених витрат, шкоди, заподіяної здоров'ю, і відповідного лікування. Одночасно позивачка звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.а.с. 7 - 10).
15. Згодом (08.06.2020, 02.09.2020, 30.09.2020, 14.07.2021) позивачка зверталася до відповідача із заявами про долучення до страхової справи додаткових доказів на підтвердження понесених витрат з лікування (а.с.а.с. 89 - 92).
16. 18 червня 2021 року відносно ОСОБА_4 за фактом зазначеної вище пригоди у кримінальному провадженні №12020110240000224 було складено обвинувальний акт за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України. Від 22.06.2021 кримінальне провадження перебуває у суді на стадії судового розгляду. Рішення у справі дотепер не ухвалене (а.с.а.с. 11 - 13, 95, 96).
17. 28 грудня 2021 року відповідач своїм листом №ДКЦВ 20308/1 повідомив позивачку про зупинення розгляду заяви про страхове відшкодування до надання нею додаткових матеріалів (а.с.а.с. 93, 94).
18. Між сторонами виник спір щодо відшкодування шкоди, завданої в дорожньо-транспортній пригоді здоров'ю позивачки, у порядку страхового відшкодування. Ці правовідносини урегульовано нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК) та Законом України від 01.07.2004 №1961-ІV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-ІV).
19. Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 ЦК майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
20. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК).
21. Згідно зі статтею 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
22. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
23. Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
24. Так, за правилами, встановленими статтею 999 ЦК, законом може бути визначений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
25. До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із спеціальним Законом №1961-ІV.
26. Зокрема статтею 3 Закону №1961-ІV встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
27. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття №1961-ІV).
28. За приписами статті 6 Закону №1961-ІV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
29. Відповідно до статті 22 Закону №1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
30. Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий-фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону №1961-ІV).
31. Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди.
32. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у статтях 23 - 25, 261 Закону №1961-ІV.
33. Вказаними нормами встановлено, що шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий-фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
34. У зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
35. Зазначені витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
36. Мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.
37. Якщо страховику не надані документи, що підтверджують розмір витрат, зазначених у пункті 24.1 цієї статті, або їх документально підтверджений розмір є меншим, ніж мінімальний розмір, визначений відповідно до пункту 24.2 цієї статті, страховик здійснює відшкодування у розмірі, визначеному в пункті 24.2 цієї статті.
38. У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - неотримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
39. Якщо особа була в зазначеному статусі менше вказаних розрахункових термінів, то до уваги береться середньомісячний доход з розрахунку суми сукупного доходу такої особи за попередній до настання страхового випадку календарний рік та доход протягом фактичного терміну (повні місяці) перебування особи в зазначеному статусі.
40. Страховиком відшкодовується потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
41. Таким чином обов'язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика.
42. За правилами, встановленими пунктом 35.1 статті 35 Закону №1961-ІV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
43. Пунктом 36.1 статті 36 Закону №1961-ІV встановлено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
44. За приписами абзаців першого - третього пункту 36.2 статті 36 Закону №1961-ІV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Якщо подія розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
45. Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
46. Таким чином закон містить вказівку на перерозподіл обов'язку доказування та зобов'язує саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Разом із тим, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
47. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №280/1222/17 (провадження №61-42888св18).
48. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, передбачену частиною 2 статті 1166 ЦК, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК).
49. Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК, згідно з яким умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
50. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
51. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
52. Разом з тим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
53. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
54. Такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 03.06. 2020 у справі №345/3335/17 (провадження №61-22598св18), від 07.10.2020 у справі №742/637/19 (провадження №61-320св20), від 26.04.2022 у справі №184/1461/20-ц (провадження №61-14226св21).
55. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19) зазначено, що у Законі №1961-ІV не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування; особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
56. Отже, цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом №1961-ІV порядку.
57. При цьому наявність чи відсутність у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
58. Крім того, пунктом 36.2 статті 36 Закону №1961-ІV визначено лише підставу припинення здійснення страхового відшкодування у разі, якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, та не передбачено можливості відмови у стягненні страхового відшкодування у справі, яка вже розглядається судом у порядку цивільного судочинства, за наслідками такого розгляду.
59. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №242/1930/21 (провадження №61-17923св21) та від 21.04.2022 у справі №447/2222/20 (провадження №61-19906св21).
60. Ураховуючи викладене, висновки відповідача щодо зупинення розгляду заяви про страхове відшкодування з підстав відсутності судового рішення у кримінальному провадженні по факту дорожньо-транспортної пригоди є такими, що не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
61. З огляду на це заявлений у справі позов є цілком обґрунтованим, отже підлягає задоволенню.
62. Витрати на лікування в сумі 117 440,66 грн підтверджені позивачкою належними, допустимим та достовірними доказами. При цьому заперечення відповідача щодо змісту частини таких доказів є формальними й спростовуються матеріалами справи.
63. Розрахунок страхового відшкодування, пов'язаного з тимчасовою втратою працездатності, у сумі 7 714,23 грн виконаний відповідно до статті 25 Закону №1961-ІV:
49 х 157,43 (4 723,00 х 1/30) = 7 714,23, де:
-49 - кількість днів непрацездатності;
-157,43 - сума відшкодування за календарний день;
-4 723,00 - розмір мінімальної заробітної плати на день настання страхового випадку.
64. Розрахунок моральної шкоди у сумі 6 257,70 грн виконаний відповідно до статті 261 Закону №1961-ІV:
(7 714,23 + 117 440,66) х 5% = 6 257,70, де:
-7 714,23 - страхове відшкодування, пов'язане з тимчасовою втратою працездатності;
-117 440,66 - страхове відшкодування з лікування.
65. У порядку статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 314,12 грн.
66. Крім того, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню компенсація витрат на професійну правничу допомогу у задекларованій нею сумі - 21 000,00 грн (а.с.а.с. 43 - 47).
67. При цьому той факт, що позивачка ще не понесла таких витрат, не має правового значення з огляду на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 (справа №648/1102/19) та від 11.11.2020 (справа №673/1123/15-ц).
68. Керуючись статтями 5, 7, 10 - 13, 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 209 - 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_4 ; АДРЕСА_1 ) до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (ідентифікаційний код - 30859524; 03038, Україна, місто Київ, вулиця Івана Федорова, 32А) про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, задовольнити.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у сумі 131 412,59 гривень (7 714,23 гривень - тимчасова втрата працездатності, 117 440,66 гривень - витрати на лікування, 6 257,70 гривень - моральна шкода), компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в сумі 21 000,00 гривень, разом - 152 412,59 гривень.
Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь держави судовий збір у сумі 1 314,12 гривень.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне рішення складено 10 квітня 2022 року.
Суддя М.О. Католікян