22 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16496/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Фінанс» - не з'явися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (у складі колегії суддів: Руденко М. А. (головуючий), Барсук М. А., Пономаренка Є. Ю.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 (суддя Головіна К. І.)
у справі № 910/16496/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Фінанс»
про усунення перешкод у користуванні майном, зобов'язання вчинити певні дії,
У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі - ТОВ «Автокредит Плюс») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (зміна назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит Фінанс», далі - ТОВ «Кредит Фінанс»), у якому просило:
- усунути перешкоди у користуванні правом власності на автомобіль «Мазда 3», VIN-код НОМЕР_1 , шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна: об'єкт обтяження - автомобіль легковий «Мазда 3», номер об'єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 , зареєстрованого 06.11.2020 реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області ДП «Національні інформаційні системи» Новейко-Вадіс О. Г., боржник - ОСОБА_2.; обтяжувач - ТОВ «Вердикт Фінанс»;
- зобов'язати ТОВ «Кредит Фінанс» подати реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення і виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстраційного запису № 28263575 щодо автомобіля «Мазда 3», номер об'єкта: НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_2 .
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є власником автомобіля «Мазда 3», VIN-код НОМЕР_1 , номер державної реєстрації НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2014. Однак, у вересні 2021 року йому стало відомо, що зазначений автомобіль з 06.11.2020 перебуває під приватним обтяженням ТОВ «Вердикт Фінанс» на підставі договору факторингу від 02.02.2012 № 11 (номер запису № 28263575). Позивач наголошує, що на час набуття права власності на зазначений автомобіль в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про його обтяження, тому він є добросовісним набувачем цього майна, а внесення оспорюваного запису відбулось без достатньої правої підстави.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ТОВ «Автокредит Плюс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/16496/21 за касаційною скаргою ТОВ «Автокредит Плюс» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.03.2023.
ТОВ «Кредит Фінанс» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
14.03.2023 до Верховного Суду надійшла заява ТОВ «Автокредит Плюс» про розгляд касаційної скарги без участі його представника.
Сторони в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення сторонам ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, заяву ТОВ «Автокредит Плюс» про розгляд справи без участі його представника та те, що інша сторона не зверталась до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2014 між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ «Автокредит Плюс» укладено договір купівлі-продажу автомобіля «Мазда 3» (VIN-код НОМЕР_1 ).
Позивачем також надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 06.06.2014.
Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 22.09.2021 № 75130521 щодо автомобіля «Мазда 3» (VIN-код НОМЕР_1 ):
08.11.2017 припинено обтяження (застава) Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (боржник: ТОВ «Автокредит Плюс»);
06.11.2020 за № 28263575, на підставі договору факторингу, укладеному між ТОВ «Вердикт Фінанс» та Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», зареєстровано обтяження ТОВ «Вердикт Фінанс» (боржник: ОСОБА_2 ).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено відсутність обтяжень на автомобіль «Мазда 3» (VIN-код НОМЕР_1 ) на час набуття права власності на нього.
У поданій касаційній скарзі ТОВ «Автокредит Плюс», обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 333/6700/15-ц, від 01.11.2018 у справі № 348/1897/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 573/1105/17, від 05.02.2020 у справі № 761/11267/18.
Крім того, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник посилається на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Умови прийнятності касаційної скарги, за змістом норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.
Проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 333/6700/15-ц, від 01.11.2018 у справі № 348/1897/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 573/1105/17, від 05.02.2020 у справі № 761/11267/18, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 910/16496/21, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з наступного.
Так, у справі № 348/1897/16-ц за позовом банку про звернення стягнення на предмет застави, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач продав предмет застави - спірний автомобіль, у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості щодо його обтяження на цей момент, а позивачем не доведено, що набувач спірного майна не є добросовісним.
У справі № 573/1105/17 за позовом про звільнення майна з-під арешту, Верховний Суд, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, виходячи з того, що накладений арешт на спірний транспортний засіб є незаконним та таким, що порушує права позивача, оскільки на час винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника, власником спірного автомобіля вже був позивач; законність придбання ніким не оспорювалась.
У справі № 333/6700/15-ц (за позовом про усунення перешкод у користуванні належним на праві власності автомобілем шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення відповідного запису з реєстру обтяжень рухомого майна) та у справі № 761/11267/18 (за позовом про визнання припиненим обтяження, зобов'язання вчинити дії), на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив із того, що на час набуття позивачами права власності на спірне рухоме майно в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості щодо його обтяження, спірні обтяження було зареєстровано після придбання майна, а тому позивачі є добросовісними набувачами.
Разом з цим, у справі № 16496/21, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні правом власності на автомобіль шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення запису з реєстру обтяжень рухомого майна, виходячи з того, що позивачем не доведено відсутності обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на час набуття ним права власності на вказаний автомобіль.
Отже, аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 910/16496/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах від 06.02.2018 у справі № 333/6700/15-ц, від 01.11.2018 у справі № 348/1897/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 573/1105/17, від 05.02.2020 у справі № 761/11267/18, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст та правове регулювання спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ТОВ «Автокредит Плюс» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.
Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу.
За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.
Крім того, доводи касаційної скарги, які стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.
Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження, відкритого на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в решті - про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції- без змін.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» у справі № 910/16496/21, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
2. В решті касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 у справі № 910/16496/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
В. Г. Суховий