04 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/14847/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянувши касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Каштан"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 (Ткаченко Б. О. - головуючий, судді Зубець Л. П., Алданова С. О.) у справі
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Житлово-будівельного кооперативу "Каштан"
про визнання договору недійсним та стягнення 1 234 171,94 грн,
(у судове засідання з'явилися представники: позивача - Комісар С. П., відповідача - Золотопуп С. В.),
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. До Господарського суду міста Києва надійшов позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - КП "Київтеплоенерго") до Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" (далі - ЖБК "Каштан") про визнання договору недійсним та стягнення 1 234 171,94 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238, відповідач не мав ліцензії на відповідний вид господарської діяльності, тому цей договір має бути визнаний недійсним в порядку статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а вартість отриманої відповідачем теплової енергії має бути відшкодована відповідачем в сумі 1 234 171,94 грн.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".
24.10.2018 відповідач звернувся до позивача зі звертанням-дорученням про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді для опалення та гарячого водопостачання за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, м. Київ, з зазначенням даних про теплове навантаження об'єкту.
24.10.2018 між КП "Київтеплоенерго" (постачальник) та ЖБК "Каштан" (споживач) укладено договір № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі також - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Відповідно до пункту 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з пунктами 2.2.1-2.2.2 договору постачальник зобов'язаний безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додаток № 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1. Постачальник зобов'язаний щомісячно оформляти для споживача: величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях ( облікову картку) та її вартість за кожним особовим рахунком "Споживача" за розрахунковий період ( місяць); рахунок - фактуру, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; акт звіряння розрахунків; акт приймання - передавання товарної продукції.
Пунктами 2.2.3-2.2.5 договору погоджено, що постачальник зобов'язаний сповіщати споживача про зміну тарифів на теплову енергію та мережну воду, шляхом оприлюднення нових тарифів на офіційному сайті постачальник, а саме: http://www.kte.kiev.ua/tarufu/. На вимогу споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів теплоспоживання тощо, яка стосується предмету договору. Здійснювати перевірку роботи приладів обліку та стану теплоспоживального обладнання споживача не менше одного разу на рік.
Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.
Згідно з пунктом 2.3.5 договору споживач зобов'язаний забезпечувати: своєчасне надходження коштів на рахунок постачальника; своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями; прийняття всіх заходів для стягнення коштів з боржників згідно з чинним законодавством України; безперешкодний цілодобовий доступ представників постачальника до тепловикористовуючих установок та приладів обліку для виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до додатку № 1 до договору від 24.10.2018 № 510238, сторонами визначено обсяги постачання теплової енергії споживачу - в межах 1363,00 Гкал/рік.
Додатком № 2 до договору від 24.10.2018 № 510238 сторони встановили, що розрахунки з споживачем за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 26.04.2018 № 700.
Окрім того, сторонами було погоджено та підписано схему абонентської теплотраси, що знаходиться на балансі абонента (додаток № 5), умови припинення подачі теплової енергії (додаток №5), акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток № 6), довідку даних по будинку (спорудах), опалення та гаряче водопостачання, яких здійснюється від теплових мереж постачальника станом на 24.10.2018 (додаток № 6), довідку про теплові навантаження об'єктів теплопостачання від 24.10.2018 (додаток № 7).
Посилаючись на положення Закону України "Про теплопостачання" та Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання", а також обставини, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19, позивач вказував, що ЖБК "Каштан" не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Отже, відповідач не має відповідної ліцензії та на законодавчому рівні позбавлено можливості укладати такого виду договори.
Тобто, за доводами позивача, наявні законодавчо передбачені правові підстави, визначені у статті 227 ЦК України, для визнання недійсним договору № 510238 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 оскільки такий договір укладений ЖБК "Каштан" за відсутності передбаченої законодавством ліцензії.
Крім того, у зв'язку з недійсністю вчиненого сторонами правочину відповідач як особа, яка отримала за договором теплову енергію в період з травня 2018 року по липень 2021 року, в силу приписів статті 216 ЦК України зобов'язана відшкодувати позивачу вартість цього майна в сумі 1 234 171,94 грн.
Відповідач визнав позов в частині визнання недійсним договору, однак проти задоволення вимоги про стягнення 1 234 171,94 грн заперечив, посилаючись на те, що ЖБК "Каштан" не має відповідати за цим позовом в частині стягнення коштів. Так, позивачем не подано суду доказів наявності у відповідача ЖБК "Каштан" власних тепловикористальних установок, які споживають теплову енергію. Поставлена позивачем теплова енергія спожита не ЖБК "Каштан", її кінцевими, фактичними споживачами - власниками квартир багатоквартирного будинку № 15 і предметом спірного договору є постачання теплової енергії не відповідачу ЖБК "Каштан", а її кінцевим споживачам - власникам квартир у будинку.
3. Короткий зміст судових рішень у справі
3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 (суддя Трофименко Т. Ю.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним договір на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238, в іншій частині позову відмовлено.
Рішення аргументовано тим, що відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання.
Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку № 15 є КП "Київтеплоенерго" на підставі публічного договору про приєднання, з урахуванням норм чинного законодавства України та типового договору, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630.
Наслідком переходу позивача на прямі договори з мешканцями будинку стало припинення постачання теплової енергії відповідачеві. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є колективним споживачем у розумінні Закону України "Про кооперацію" чи є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, або виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні має можливість здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відповідач не мав підстави виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
Предметом договору від 24.10.2018 № 510238 фактично є не постачання теплової енергії як товарної продукції, а саме постачання теплової енергії як комунальної послуги, безпосередніми споживачами яких є мешканці будинку № 15, у зв'язку з чим до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Аналогічні обставини встановлено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19. Так як відповідач не мав права виступати стороною договору, оскільки не мав права укладати договір від 24.10.2018 № 510238, наявні підстави для визнання його недійсним.
У свою чергу, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину. Оскільки судом встановлено, що постачання теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось до багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: бульвар Ігоря Шамо, № 15, м. Київ, для задоволення потреб їх мешканців, тобто, безпосередніми споживачами таких комунальних послуг є саме мешканці вказаного будинку, то позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до належних відповідачів, якими є власники квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, котрим належать приміщення, в яких було спожито гарячу воду, за відповідними тарифами, затвердженими у встановленому законом порядку на підставі публічного договору про приєднання. Натомість ЖБК "Каштан" як особа, яка не є споживачем та не одержувала безпосередньо надані послуги, не повинна відповідати за позовною вимогою про відшкодування їх вартості, тим більше за цінами, які існують на момент відшкодування.
3.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 клопотання ЖБК "Каштан" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з КП "Київтеплоенерго" витрати на професійну правничу допомогу розмірі 11 500,00 грн. В іншій частині клопотання відмовлено.
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі № 910/14847/21 рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 в частині відмови у стягненні 1 234 171,94 грн скасовано та ухвалено в скасованій частині нове рішення, яким задоволено позовні вимоги в цій частині. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 у справі № 910/14847/21 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі № 910/14847/21 залишено без змін.
Постанова в частині скасування рішення суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до актів від 15.08.2018 № 2- 08/660, від 30.09.2019 № 2-09/683, від 30.06.2020 № 2- 06/651 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, складених представником КП "Київтеплоенерго" у присутності представника споживача ЖБК "Каштан" об'єкт теплоспоживання відповідача містить будинковий комерційний прилад обліку для здійснення розрахунку спожитої теплової енергії для потреб опалення.
Отже, фіксація об'ємів отриманої ЖБК "Каштан" теплової енергії за договором від 24.10.2018 № 510238 здійснювалося КП "Київтеплоенерго" на підставі показів вузла обліку наданих ЖБК "Каштан", для потреб гарячого водопостачання здійснено розрахунковим способом відповідно до норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько- побутові потреби в Україні, КТМ 204 Україна 244-94, які затверджені Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993. При цьому, доводи відповідача, що вказаний акт не підлягає застосуванню до вказаних правовідносин судом апеляційної інстанції визнано таким, що не спростовує факт фіксації об'ємів отриманої ЖБК "Каштан" теплової енергії, зокрема що підтверджується наявними у справі доказами: відомостями обліку споживання теплової енергії, довідкою про теплові навантаження, інформацією про теплозабезпечення споживачів у відповідному будинку, і також відповідними показами вузла обліку.
Як зазначав позивач, з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії КП "Київтеплоенерго" використовується Програмний комплекс Електронна база даних "УНІВАН-ТЕРМАЛ", яка містить вичерпну інформацію про: порядок нарахування за теплову енергію по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню; кількість днів/годин постачання теплової енергії; обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії; тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку, і електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії, зокрема, за даними приладу обліку, наданими ЖБК "Каштан".
Також, починаючи з 01.05.2018 ЖБК "Каштан" отримав від КП "Київтеплоенерго" теплову енергію, що підтверджується листом ЖБК "Каштан" від 08.10.2018 № 41 щодо звернення останнього до КП "Київтеплоенерго" про перегляд нарахувань за отриману теплову енергію з травня 2018 року по серпень 2018 року включно.
Крім того, відповідачем до матеріалів справи долучені адвокатські запити від 08.11.2021, від 27.11.2021, від 27.11.2021, адресовані позивачу стосовно відомостей про нарахування та фактичну оплату відповідачем на користь позивача послуг стосовно гарячого водопостачання за період з 01.05.2018 по 31.10.2021, а також вимоги щодо надання документів, а також, зокрема, відповідь позивача від 17.11.2021 стосовно обліку послуг на підставі приладу обліку, на підставі показань якого враховано визначення обсягів централізованого відведення гарячої води у період з травня 2018 року по жовтень 2021 року, з наданням витягів з розрахункових листів, копії яких долучені до матеріалів справи і підтверджують факт надання відповідних послуг у спірний період.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився з доводами скаржника - КП "Київтеплоенерго" про те, що факт отримання ЖБК "Каштан" теплової енергії за спірний період з травня 2018 року по липень 2021 року на загальну неоплачену суму 1 234 171,94 грн - є обґрунтованим та документально доведеним наявними у справі доказами, зокрема відомостями обліку споживання теплової енергії, довідкою про теплові навантаження, інформацією про теплозабезпечення споживачів у відповідному будинку, і документально підтверджений розрахунком неоплачених обсягів спожитої теплової енергії, згідно якого загалом спожито 2 634,55008 Гкал, з яких оплачено 1 871,05849 Гкал, а неоплачений залишок складає 763,49159 Гкал, загальна вартість яких з урахуванням тарифу на теплову енергію 1 347,07 грн згідно з розпорядженням Київської міської ради від 29.12.2020 № 2077, з урахуванням ПДВ 20 %, складає 1 234 171,94 грн, і у відповідача наявне грошове зобов'язання перед позивачем щодо відшкодування вартості теплової енергії за спірний період з травня 2018 року по липень 2021 року на загальну неоплачену суму 1 234 171,94 грн.
Доводи відповідача про те, що споживачами відповідної теплової енергії, зокрема і на спірну суму, є власники квартир у відповідному будинку № 15 позивач не позбавлений права звернутися з окремими позовами до відповідних мешканців - судом апеляційної інстанції відхилені, оскільки факт отримання саме ЖБК "Каштан" теплової енергії за спірний період є документально доведеним наявними у справі доказами і саме відповідачем прийняті відповідні послуги на підставі договору, а також відповідачем за рахунок грошових коштів, отриманих відповідачем від кінцевих споживачів теплової енергії - власників квартир багатоквартирного будинку № 15 сплачено на користь позивача впродовж всього періоду оспорюваного договору 2 632 000,00 грн, про що зазначалось відповідачем у відзиві.
Таким чином, у контексті спірних правовідносин, суд вважав обґрунтованими доводи позивача про те, що кінцеві споживачі здійснюють оплату послуг з постачання теплової енергії безпосередньо відповідачу, а останній здійснює розрахунок за поставлену теплову енергію позивачу, що зокрема підтверджується і доданим до позовом розрахунку, згідно якого і позивач і відповідач визнають обставину часткового погашення вартості спожитої теплової енергії.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та відзиву на касаційну скаргу
4.1. ЖБК "Каштан" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження, з урахуванням поданої уточненої редакції скарги, є пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.2. Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, заявник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2018 у справі № 910/20226/16, від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, від 16.04.2018 у справі № 910/1541/16, від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18, від 02.12.2019 у справі №910/12597/18 щодо застосування частини четвертої статті 19, статті 24 Закону України "Про теплопостачання", частини четвертої статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, чинній з 26.04.2014, статей 509, 607 ЦК України.
Не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.12.2022 у справі № 459/2645/21, від 27.04.2022 у справі № 477/33/20 та від 25.05.2022 у справі № 570/1657/18 щодо застосування частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, відповідно яких кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідач частково сплачував кошти позивачу за спожиту власниками квартир теплову енергію за їхній рахунок, власних коштів для оплати теплової енергії відповідач на має. Отже оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не буде виконане відповідачем.
За обраним способом захисту прав і застосованим апеляційним судом, позивач не отримує ефективного захисту своїх прав. Тоді як судовим рішенням суду першої інстанції вірно зазначено, що позивач не позбавлений права звернутися з відповідним позовом до належних відповідачів, якими є власники квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку.
Щодо підстави оскарження, визначеної у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України і, зокрема, у пункті 3 частини третьої статті 310 ГПК України, заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо доказів встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідач обґрунтовував свої заперечення проти позову з посиланням на приписи статті 75 ГПК України на обставини, встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2020 у справі № 910/18406/19 за апеляційною скаргою ЖБК "Каштан" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2020 за позовом КП "Київтеплоенерго" до ЖБК "Каштан" про стягнення 501 871,41 грн. У зазначеній постанові встановлено, що постачання КП "Київтеплоенерго" теплової енергії на підставі договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 24.10.2018 № 510238 здійснювалося кінцевим його споживачам - власникам квартир багатоквартирного будинку № 15.
4.3. У відзиві на касаційну скаргу позивач стверджує про безпідставність доводів скаржника, вважає, що постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач прийняті не у подібних правовідносинах. Крім того, підстава оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України є необґрунтованою. У свою чергу, з огляду на неможливість повернення відповідачем спожитої теплової енергії, правомірним є висновок суду щодо застосування статті 1212 ЦК України. Зважаючи на викладене, позивач просить закрити касаційне провадження.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Положеннями статті 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Згідно з статтею 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 ЦК України є оспорюваним.
Правочин вважається вчиненим без ліцензії, якщо на час такого вчинення останню не отримано, або строк її дії закінчився, або ліцензію анульовано (відкликано), або її дію зупинено у передбачених законом випадках. При цьому не має значення, з яких причин була відсутня ліцензія, а також чи знала або повинна була знати про це інша сторона правочину.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що предметом договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №510238 від 24.10.2018 фактично є не постачання теплової енергії як товарної продукції, а саме постачання теплової енергії як комунальної послуги, безпосередніми споживачами яких є мешканці будинку № 15 по бульвару Ігоря Шамо в місті Києві, у зв'язку з чим до правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг. Балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
26.04.2014 набрав чинності Закон № 1198-VII про внесення змін, зокрема, до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Так, враховуючи внесені Законом України від 10.04.2014 № 1198-VII зміни, стаття 19 Закону Україну "Про житлово-комунальні послуги" встановлює, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
За змістом частини четвертої статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, що діяла станом як на дату укладення сторонами договору (24.10.2018), так і на дату визначеного позивачем початку періоду нарахування заборгованості (01.05.2018) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Теплопостачальною організацією є суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" в порядку, передбаченому Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 308 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання" підлягає ліцензуванню такий вид господарської діяльності - виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними І місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, крім виробництва, транспортування та постачання теплової енергії за нерегульованим тарифом.
Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України "Про теплопостачання" та ліцензіатом у сфері теплопостачання. Такою теплопостачальною організацією та виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку, за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, м. Київ є КП "Київтеплоенерго" на підставі публічного договору про приєднання, з урахуванням норм чинного законодавства України та типового договору, відповідно до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630. Цей публічний договір оприлюднено у газеті Київської міської ради "Хрещатик" від 28.03.2018 №34 (5085), який вважається акцептованим (прийнятим) усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору.
Під час розгляду справи № 910/14847/21 суди встановили, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є колективним споживачем в розумінні Закону України "Про кооперацію" чи є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, або виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні має можливість здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідач не мав підстав виступати стороною в договорі, так як саме позивач (виконавець послуг) зобов'язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.
У контексті спірних правовідносин Верховний Суд додаткового зауважує, що неможливість виконання зобов'язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення зазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 12.06.2018 у справі № 910/20226/16, від 15.02.2018 у справі № 910/973/16, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження і які колегія суддів вважає за необхідне врахувати з огляду на зміст відповідних правовідносин.
Втім, досліджуючи можливість задоволення вимоги щодо стягнення 1 234 171,94 грн, суд апеляційної інстанції дійшов суперечливих висновків з огляду на таке.
У постанові Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі № 910/14847/21 суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що наслідком переходу позивача на прямі договори з мешканцями будинку стало припинення постачання теплової енергії відповідачеві. Судом також звернуто увагу на те, що публічний договір із КП "Київтеплоенерго" щодо послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для будинку, за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, м. Київ є акцептованим усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору.
У той же час, апеляційний господарський суд окремо зауважив, що факт отримання ЖБК "Каштан" теплової енергії за спірний період з травня 2018 року по липень 2021 року на загальну неоплачену суму 1 234 171,94 грн є обґрунтованим та документально доведеним наявними у справі доказами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що як слідує із вищевказаних норм матеріального права, із висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник, а також із мотивів суду апеляційної інстанції, відповідач не міг бути виконавцем послуг з постачання теплової енергії, не є балансоутримувачем, а так не може вважатися споживачем у контексті спірних правовідносин. Фактично апеляційний господарський суд зауважив, що кінцевими споживачами які і отримували відповідні послуги були відповідні власники квартир будинку, за адресою: бульвар Ігоря Шамо, 15, м. Київ. Однак, попри визначення безпосередніх осіб, які отримували відповідний обсяг наданих позивачем послуг, а також встановлення, у тому числі з посиланням на рішення у справі № 910/18406/19/19 що таким споживачем не є відповідач, Північний апеляційний господарський суд дійшов суперечливого висновку щодо можливості задоволення вимоги про стягнення 1 234 171,94 грн саме з ЖБК "Каштан" з посиланням на отримання ним відповідної теплової енергії.
Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин приписи статей 216, 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд не врахував обставини щодо безпосереднього одержувача послуг (власники квартир і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку чи ЖБК "Каштан"), що впливає на можливість задоволення вимоги щодо стягнення 1 234 171,94 грн у межах справи № 910/14847/21. Саме правильне визначення особи, яка фактично набула майно або одержала на виконання правочину і зумовлює можливість застосування приписів статей 216, 1212 ЦК України на які посилається апеляційний господарський суд. Однак, не здійснивши зазначеного і фактично вказавши на різних осіб, які одержали відповідні послуги, суд апеляційної інстанції передчасно вирішив задовольнити вимоги про стягнення 1 234 171,94 грн.
У цьому контексті Верховний Суд також вважає, що суд апеляційної інстанції не навів аргументів на спростування висновку суду першої інстанції про те, що ЖБК "Каштан" як особа, яка не є споживачем та не одержувала безпосередньо надані послуги, не повинна відповідати за позовною вимогою про відшкодування їх вартості.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв'язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.
Оскільки зазначеного суд апеляційної інстанції не зробив, фактично не дослідив в повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, є підстави констатувати, що під час розгляду справи допущено порушення норм матеріального і процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.
Зважаючи на особливості обставин, які не були досліджені під час судового розгляду, колегія суддів вважає за доцільне скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі № 910/14847/21 і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
6.3. Зважаючи на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного господарського суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
7. Розподіл судових витрат
7.1. З огляду на задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції судові витрати, понесені скаржником у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Каштан" задовольнити.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.09.2022 у справі № 910/14847/21 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ