Справа № 466/1219/22 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.
Провадження № 22-ц/811/2371/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
Провадження № 22-ц/811/2089/22
27 березня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Назар Х.Б.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 липня 2022 року та на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2022 року, -
у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства «Альфа Банк», державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни про скасування державної реєстрації права приватної власності та визнання права приватної власності.
В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що на підставі договору купівлі-продажу квартири № 4115 від 02 липня 2007 року була власником квартири АДРЕСА_1 , яка в подальшому передана в іпотеку на забезпечення виконання умов кредитного договору № 602/25-072 від 26 лютого 2008 року, укладеного між нею та Акціонерним товариством «Укрсоцбанк». У зв'язку з неможливістю виконання умов кредитного договору на вищезазначену квартиру звернуто стягнення, внаслідок чого 11 грудня 2018 року за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 08 листопада 2019 року державним реєстратором Чернівської сільської ради Мостицького району Львівської області Поліщак М.В. право власності на спірну квартиру зареєстроване за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на підставі передавального акта. Зазначає, що рішення про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки на момент реєстрації права власності на дану квартиру накладено арешт ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2019 року. Вказує, що скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру та визнання права власності за позивачем є ефективним способом захисту її порушених прав, що відповідає вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З наведених підстав просить:
-скасувати рішення державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни індексний номер: 49607473 від 11 листопада 2019 року про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на підставі передавального акту № 10221-10229, виданого 11 жовтня 2019 року;
-скасувати державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», номер запису про право власності 34079663 від 08 листопада 2019 року;
-визнати право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49607473 від 11.11.2019 державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни про реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на підставі передавального акту /серія та номер 10221-10229, виданий 11.10.2019/.
Скасовано державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», номер запису про право власності 34079663 від 08.11.2019 державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни;
Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 1984,80 грн сплаченого судового збору.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь держави 9990 грн. судового збору.
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення.
В обгрунтування заяви покликається на те, що судом не вирішено питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем за час розгляду справи, які належать до судових витрат. В обґрунтування покликається на те, що 29 серпня 2019 року між ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Статус-кво» укладено договір про надання правової допомоги № 29/08, на підставі якого позивачу надано юридичні послуги щодо захисту її інтересів у даній справі, у зв'язку з чим вона понесла витрат на правничу допомогу в розмірі 9900 грн. Зазначає, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача, оскільки позовні вимоги задоволено. З наведених підстав просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 9 900 грн.
Додатковим рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2022 року стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 9900 грн. судових витрат за надання правничої допомоги.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 липня 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від26 серпня 2022 року оскаржило Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,в апеляційній скарзі покликається на їх незаконність та необґрунтованість, те, що такі ухвалені ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що є правонаступником Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на підставі рішення єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» № 5/2019 від 15 жовтня 2019 року, протоколу № 4/2019 від 15 жовтня 2019 року та передавального акту від 11 жовтня 2019 року. Зазначає, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни індексний номер: 49607473 від 11 листопада 2019 року відбулася у зв'язку з набуттям права власності в порядку правонаступництва, а не у зв'язку з відчуженням спірного майна від однієї особи до іншої. Вважає, що висновки суду першої інстанції про незаконність вищезазначеного рішення державного реєстратора суперечить фактичним обставинам справи. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апелянт стверджує, що законодавством виділено окремий порядок подання доказів, які стосуються витрат на правничу допомогу, що пов'язано зі специфікою їх виникнення в часі, однак сторони не звільнено від обов'язку доказування факту надання послуг та розрахунку за них, а тільки створені умови для реалізації відповідних прав. Зазначає, що в матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, що, на його думку, є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування. Вважає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу є явно необгрунтованим та неспівмірним зі складністю справи та заявленим розміром позовних вимог, і окрім цього, до закінчення судових дебатів у справі позивач не зверталася із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу та не робила відповідної заяви про подання нею доказів протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення. З наведених підстав просить додаткове рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат позивача відмовити або зменшити розмір витрат.
Заслухавши суддю-доповідача,заперечення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.( ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа Банк» вчинена під час арешту на цю квартиру, а відтак така вчинена незаконно, що є підставою для скасування такої реєстрації та визнання за позивачем права власності на цю квартиру.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, реєстровий № 4115 від 02 липня 2007 року.
Судом також встановлено, що між ОСОБА_1 , як позичальником, та АТ «Укрсоцбанк» (правонаступник якого є АТ «Альфа-Банк»), як позикодавцем, укладено кредитний договір (договір відновлювальної кредитної лінії №602/25-072) від 26 лютого 2008 року) на поточні потреби в межах максимального ліміту в сумі 27000.00 доларів США, виконання зобов'язань за яким забезпечувалось договором іпотеки серія та номер: 1259 укладеним 26.02.2008, посвідченим приватним нотаріусом Нор Н.М.
Рішенням єдиного акціонера AT «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 за №5/2019, а також рішенням загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк, протокол №4/2019 від 15.10.2019, затверджено передавальний акт, внаслідок реорганізації шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» до AT «Альфа-Банк, правонаступником усього його майна, майнових прав та обов'язків за цим актом є «Альфа-Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків AT «Укрсоцбанк" виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акту загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера - «Укрсоцбанк», а саме з 15.10.2019.
У зв'язку з неможливістю виконання умов вищезгаданого кредитного договору, банком в позасудовому порядку звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким є квартира АДРЕСА_1 і 11 грудня 2018 року право власності на неї зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк».
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступник АТ «Альфа-Банк»), державного реєстратора Львівської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Бойко Х.Р., третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, про скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування реєстрації права власності та відновлення попередніх записів.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2019 року у справі № 466/1996/19 в порядку забезпечення позову постановлено накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2020 року у справі № 466/1996/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», Державного реєстратора Львівської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Бойко Христини Романівни, третя особа Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради про скасування рішення про реєстрацію права власності, скасування реєстрації права власності та відновлення попередніх записів - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Постановою Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04 серпня 2020 року скасовано, прийнято постанову про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Скасовано запис про державну реєстрацію права на нерухоме майно № 29442822 від 11 грудня 2018 року, вчинений реєстратором Бойко Христиною Романівною, Комунальне підприємство «Реєстрація майна та бізнесу», про проведення державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ « Укрсоцбанк».
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 грудня 2021 року, вбачається, що 08 листопада 2019 року право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (код ЄДРПОУ 23494714) на підставі передавального акту (серія та номер 10221-10229, виданий 11.10.2019), реєстрацію здійснила державний реєстратор Поліщак Марія Василівна.
Тобто, право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» зареєстроване під час чинності арешту, накладеного на квартиру 15.03.2019 року ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно- правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.
Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.
Реєстрація права власності у період, коли на майно накладено арешт, не відповідає вимогам закону. Під час дії арешту жодних дій ні власник, ні особи, які вважають себе власниками, не можуть вчиняти щодо арештованого майна.
Такі правові позиції викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 13 листопада 2019 року.
Зі змісту ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 15 березня 2019 року у справі № 466/1996/19, вбачається, що ухвалою суду в порядку забезпечення позову постановлено накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 грудня 2021 року, підтверджується, що 08 листопада 2019 року право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі передавального акту зареєстроване за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», державну реєстрацію здійснила державний реєстратор Поліщак Марія Василівна.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки на момент державної реєстрації права власності на спірну квартиру за АТ «Альфа- Банк» був чинним арешт, накладений на цю квартиру ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 15 березня 2019 року, яка була чинною, то вчинення реєстраційних дій стосовно такого майна є незаконним.
Встановивши, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 08.11.2019 року у період, коли на неї було накладено арешт, є незаконною, суд першої інстанції дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про скасування такої реєстрації.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вірно керувався положеннями ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 ст. 317 ЦК України).
Відповідно до статей 391, 392 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Колегія суддів вважає, що скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та скасування державної реєстрації приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк», матиме наслідком відновлення права власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_1 до прийняття державним реєстратором Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни 11 листопада 2019 року рішення про державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Альфа-Банк», оскільки задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.
За обставинами цієї справи, скасування судом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49607473 від 11.11.2019 державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни про реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та скасування державної реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за Акціонерним товариством «Альфа-Банк», номер запису про право власності 34079663 від 08.11.2019 державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни, матиме наслідком відновлення права власності ОСОБА_1 , яке ніким не оспорюєтся, підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 03.07.2007 року, а відтак не потребує повторного підтвердження належності квартири на праві власності ОСОБА_1 шляхом постановлення рішення про визнання за нею права власності в судовому порядку, а відтак рішення суду в цій частині слід скасувати та відмовити позивачці у задоволенні цієї позовної вимоги.
Як вбачається з позовної заяви, позивач зазначила одним із співвідповідачів у справі державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марію Василівну.
Згідно з ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно зі статтею 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.
Згідно із частиною першою статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Відповідно до частини другої статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (ч. 3 ст. 51 ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.
Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення та/чи запису про проведену державну реєстрацію права має бути особа, право якої зареєстровано.
Зміст і характер спірних правовідносин, встановлені обставини справи, підтверджують, що спір у позивачки виник саме з АТ «Альфа -Банк», як набувачем іпотечного майна, яке перебувало в іпотеці банку, а не з державним реєстратором Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марією Василівною, яка лише виконувала функції державного реєстратора
Колегія суддів вважає, що позовні вимоги до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марія Василівна заявлені до неналежного відповідача, а тому вважає,що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни слід відмовити, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни.
З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни та про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 слід скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни та про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 відмовити, в решті рішення суду залишити без змін.
Апелянт також не погоджується з додатковим рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2022 року, яким стягнуто з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 9900 грн. судових витрат за надання правничої допомоги.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції врахував те, що відповідач не надав заперечень на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), стягнув з АТ «Альфа -Банк» на користь ОСОБА_1 9900.00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Зокрема, частиною другою вказаної статті встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2019 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «СТАТУС - КВО» укладено договір про надання правничої допомоги №29/08.
Додатком №1 до договору про надання правової допомоги №29/08 від 29 серпня 2019 року погоджено вартість послуг Адвокатського об'єднання за надання професійної правничої допомоги, сторони дійшли згоди, що вартість послуг наданих адвокатом становить - 800.00 грн. за одну годину роботи адвоката, вартість послуг Адвокатського об'єднання за прийняття участі у судовому засіданні адвоката становить - 1000.00 грн.
Згідно з актом про надання юридичних послуг від 21 липня 2022 року, у даній справі виконано та надано послуги/роботи тривалістю 11 год., загальний розмір послуг становить 9900.00 грн.
Стягуючи з АТ «Альфа- Банк» на користь ОСОБА_1 9900.00 грн. за надання професійної правничої допомоги, суд погодився з наведеним представником позивача розрахунком вартості послуг адвоката з надання професійної правничої допомоги, зазначеним в акті про надання юридичних послуг від 21 липня 2022 року.
Так, з акту про надання юридичних послуг від 21 липня 2022 року вбачається, що АО «СТАТУС-КВО» надано ОСОБА_1 , окрім інших правничих послуг, правничу допомогу у виді участі в судових засіданнях: 14.06.2022 року - 1 год. 30 хв., 05.07.2022 року - 2 год.; 21.07.2022 року - 2 год., надання цієї послуги включає добирання до суду.
Протоколами судових засідань безспірно підтверджується тривалість судових засідань: 14.06.2022 року - 1 год., 05.07.2022 року - 24 хв.; 21.07.2022 року - 1 год., а відтак участь в судових засіданнях суду першої інстанції становить 2 год. 24 хв.
У зв'язку з тим, що кількість годин участі адвоката в судових засіданнях, зазначена в акті про надання юридичних послуг, не відповідає кількості годин, зазначених в протоколах судових засідань, з огляду на те, що «добирання до суду» не є видом професійної правничої допомоги, то з врахуванням положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню, і така підлягає стягненню в розмірі 6400.00 грн., у зв'язку з чим додаткове рішення суду слід змінити.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 липня 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 липня 2022 року- в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни та про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернівської сільської ради Мостиського району Львівської області Поліщак Марії Василівни та про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 - відмовити.
В решті рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 липня 2022 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2022 року - задовольнити частково.
Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 серпня 2022 року- змінити, зменшивши розмір судових витрат за надання правничої допомоги з 9900.00 грн. до 6400.00 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 06.04.2023 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк