Справа 688/1399/23
№ 2-а/688/13/23
Ухвала
Іменем України
07 квітня 2023 року м. Шепетівка
Суддя Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області Козачук С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
встановив:
03 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просить скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії БАБ №468618 від 25 березня 2023 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 121-1 та ст. 132 КУпАП; закрити провадження по адміністративній справі відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Вважаю даний позов слід передати на розгляд іншому суду з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Так, згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом територіальності.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За змістом пункту 3 статті 4 КАС України адміністративний суд це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
Отже, належним та компетентним судом в розумінні процесуального закону є суд, який розглядає та вирішує справу за позовною заявою, поданою із дотриманням правил інстанційної, предметної та територіальної підсудності.
Частиною першою статті 25 КАС України визначено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
З аналізу зазначених правових норм випливає, що Кодекс адміністративного судочинства України встановлює декілька видів територіальної підсудності, в тому числі: загальну (залежно від місця проживання чи місцезнаходження відповідача) та альтернативну (за вибором позивача).
Отже, якщо предметом адміністративного позову є оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи, то позивач може застосувати альтернативну підсудність.
Таким чином, такий спір може бути розглянуто адміністративним судом за вибором позивача: за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) позивача або за місцезнаходженням відповідача.
Крім того, законодавець, надаючи право позивачу альтернативної підсудності на подачу до суду позову, пов'язує таке право вибору з урахуванням зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання, перебування чи знаходження цієї особи - позивача.
Як видно з матеріалів справи, спір між сторонами стосується оскарження позивачем ОСОБА_1 постанови Головного управління Національної поліції в Житомирській області про адміністративне правопорушення серії БАБ №468618 від 25 березня 2023 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121, ч. 1 ст. 121-1 та ст. 132 КУпАП.
Водночас зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_1 , а відповідач - Головне управління Національної поліції в Житомирській області знаходиться за адресою: Старий бульвар, 5/37, м. Житомир.
Позивач вказує на те, що фактично проживає по АДРЕСА_2 , а відтак вважає, що ця справа може розглядатися Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області за місцем перебування позивача.
Разом з тим, суд зауважує, що частина перша статті 25 КАС України передбачає можливість вибору позивачем суду лише за зареєстрованим місцем проживання (перебування) фізичної особи-позивача, а не за фактичним.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Наведене визначення є місцем проживання в приватноправовому розумінні.
Слід також зазначити, що відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України від 11.12.2003 N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"( далі - Закон N 1382-IV) та Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року № 1871-IX (далі за текстом - Закон №1871-IX ).
У статті 3 Закону N 1382-IV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги;
У статті 2 Закону №1871-IX міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:
витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу;
орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи;
реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;
реєстраційна дія - внесення органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування), зняте з реєстрації місце проживання, задеклароване місце проживання/виключення з реєстру територіальної громади інформації про задеклароване місце проживання, скасування реєстрації місця проживання/зняття з реєстрації місця проживання (перебування)/задекларованого місця проживання/зміненого місця проживання (перебування) з подальшою передачею таких відомостей до відомчої інформаційної системи. Реєстраційна дія є завершеною після отримання органом реєстрації підтвердження про внесення відповідної інформації до відомчої інформаційної системи;
реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання підтверджується вичерпним переліком певних документів, зокрема, паспортом громадянина України та витягом з реєстру територіальної громади.
Також, статтею 5 Закону №1871-IX встановлено, що Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Отже, засвідчення факту місця проживання у публічно-правових відносинах, має бути підтверджено реєстраційними відомостями внесеними органом реєстрації до реєстру територіальної громади відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) особи.
Відтак додана до позовної заяви довідка Голови правління ОСББ "Шепетівський світлячок" про місце проживання особи, згідно з якою позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає по АДРЕСА_2 , не є належним доказом місця проживання (перебування) позивача, зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Натомість, як видно з матеріалів позовної заяви, факт реєстрації за вищезазначеною адресою ( АДРЕСА_1 ) позивачем не заперечується та підтверджується як вказаною вище довідкою, так і копією паспорта, згідно якої, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Підсумовуючи, суд зазначає, що для застосування положень ч. 1 ст. 25 КАС України, яка визначає можливість визначення підсудності справи за вибором позивача, необхідною умовою є саме наявність зареєстрованого місця проживання чи перебування позивача. При цьому місце проживання чи перебування фізичної особи має бути зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Наведеною нормою не передбачено можливості звернення до суду з позовом за фактичним місцем проживання позивача чи відповідача, не зареєстрованим у встановленому законом порядку.
Відповідно, ця справа не підсудна Шепетівському міськрайонному суду Хмельницької області, оскільки факт реєстрації у визначеному законом порядку місця проживання/перебування позивача у місті Шепетівка не підтверджено, належних доказів щодо цього суду не надано.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на викладене і враховуючи те, що вирішення адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 не належить до юрисдикції Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області, суд дійшов висновку про необхідність передачі цієї справи за підсудністю до Романівського районного суду Житомирської області (зважаючи на зареєстроване місце проживання позивача та місцезнаходження відповідача).
Водночас таке рішення суду жодним чином не звужуватиме прав позивача, оскільки норми КАС України передбачають достатньо альтернативних механізмів для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, незважаючи на віддаленість їх місця проживання від суду, в якому розглядається справа.
Натомість відповідно до ст. 318 КАС України прийняття судом рішення з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу, є підставою для його скасування судом апеляційної інстанції з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", заяви " 29458/04 та № 29465/04, пункт 24, фраза "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Вирішуючи справу "Занд проти Австрії", рішення від 12 жовтня 1978 року, Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття "суд, встановлений законом" передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
Таким чином, з метою дотримання вимог закону, що визначають правила підсудності адміністративних справ, а також для забезпечення прав учасників справи на розгляд справи "судом, встановленим законом", вказану адміністративну справу належить передати на розгляд іншого адміністративного суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України.
При цьому враховуються положення частини п'ятої статті 29 КАС України, згідно з якими питання про передачу адміністративної справи, крім випадків, визначених пунктами 4-6 частини першої цієї статті, розглядається судом у порядку письмового провадження.
Керуючись ст.ст. 25, 29, 30, 171, 248, 256, 294 КАС України, суддя -
постановив:
Адміністративну справу №688/1399/23 2-а/688/13/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення передати на розгляд Романівського районного суду Житомирської області.
Ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: С.В. Козачук