Постанова
Іменем України
31 березня 2023 року
м. Київ
справа № 354/859/20
провадження № 61-12057св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
треті особи за первісним позовом та зустрічним позовом: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щетілова Ольга Валеріївна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович,
третя особа за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2022 року під головуванням судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щетілова Ольга Валеріївна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович, про визнання незаконними та скасування рішень і записів про проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, поновлення та припинення права власності
та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Щетілова Ольга Валеріївна, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов Іван Сергійович, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання права власності на нерухоме майно,
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , в якому просила:
1) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2016 року № 29203179 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В., яким зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , та скасувати запис № 14116266 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
2) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2016 року № 29203221 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В. про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та скасувати запис № 14116304 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
3) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2016 року № 29212150 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В., яким зареєстровано обтяження (іпотека) на спірну квартиру за договором іпотеки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та скасувати запис № 14125096 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
4) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 квітня 2016 року № 29262551 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В. про реєстрацію обтяження (іпотеки) на спірну земельну ділянку за договором іпотеки між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та скасувати запис № 14172365 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
5) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 квітня 2016 року № 29280123 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В. про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, та скасувати запис № 14189201 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
6) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 квітня 2016 року № 29280321 приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В. про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, та скасувати запис № 14189415 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
7) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2016 року № 32947835 приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С., яким зареєстровано обтяження (іпотека) на спірну квартиру за договором іпотеки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та скасувати запис №18055625 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
8) визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32944401 від 15 грудня 2016 року приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І. С. про реєстрацію обтяження (іпотеки) на спірну земельну ділянку за договором іпотеки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , та скасувати запис № 18052459 про проведену державну реєстрацію права власності за даним рішенням;
9) поновити право власності ОСОБА_1 на спірні квартиру та земельну ділянку;
10) припинити право власності ОСОБА_3 на спірні квартиру та земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 21 вересня 2009 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстраційним № 4298 позивач набула право власності на земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005.
На вказаній земельній ділянці було розпочато будівництво нерухомого майна, і згідно рішення виконавчого комітету Микуличинської сільської ради від 10 вересня 2010 року вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
З 2011 року вона постійно проживає у вказаній квартирі та користується земельною ділянкою.
Жодні договори по відчуженню вказаного нерухомого майна до моменту звернення до суду нею не вчинялись.
У 2018 році з відомостей Державного реєстру речових прав ОСОБА_1 випадково довідалась про те, що право власності на зазначену земельну ділянку та квартиру зареєстровані за ОСОБА_3 .
Так, на підставі рішення Київського районного суду м. Сімферополя у справі № 123/1941/13-ц та заяви ОСОБА_4 рішеннями приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Щетілової О. В. № 29203179 та № 292803221 від 11 квітня 2016 року проведено реєстрацію права власності на належні позивачу квартиру та земельну ділянку за ОСОБА_4 .
Того ж дня рішенням вказаного нотаріуса за № 29212150 було проведено реєстрацію обтяження на квартиру - іпотеки за Іпотечним договором № 1238 від 11 квітня 2016 року, іпотекодержателем за яким вказана ОСОБА_3
13 квітня 2016 року приватний нотаріус зареєструвала обтяження на земельну ділянку - іпотеку за іпотечним договором від 13 квітня 2016 року № 1250, рішення за № 29262551, іпотекодержателем за яким також вказана ОСОБА_3 .
В подальшому 15 квітня 2016 року нотаріус відповідно до рішень № 29280123 та № 29280321 зареєструвала право власності на спірне нерухоме майно за відповідачем ОСОБА_3
15 грудня 2016 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьов І. С. згідно рішень № 32947835 та № 3294401 провів державну реєстрацію обтяження на квартиру та земельну ділянку на підставі договору іпотеки від 15 грудня 2016 року № 3448, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 09 квітня 2016 року.
Із отриманої позивачем інформації встановлено, що рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/9141/13-ц, на підставі якого проведено оскаржувані реєстраційні дії, не ухвалювалось і така справа у провадженні суду не перебувала.
ОСОБА_6 зверталась до правоохоронних органів із заявою, за якою були внесені відомості в ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018040000000982 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2020 року у справі № 202/1572/20 встановлено факт використання ОСОБА_4 завідомо підробленого документа при оформленні права власності на спірне нерухоме майно і останній свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю.
Таким чином, оскаржені позивачем реєстраційні дії проведені на підставі підробленого судового рішення, яке не є судовим рішенням у розумінні закону, не набрало законної сили, а тому не може бути документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, а тому зазначені рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконними та підлягають скасуванню відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
У грудні 2020 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відомості про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру та земельну ділянку внесені до Державного реєстру нерухомого майна на підставі рішень приватного нотаріуса Щетілової О. В. за індексними номерами № 29203179 від 11 квітня 2016 року та № 29280321 від 15 квітня 2016 року.
Право власності ОСОБА_4 на квартиру було зареєстроване на підставі рішення приватного нотаріуса Щетілової О. В. за № 29203179 від 11 квітня 2016 року, а на земельну ділянку згідно рішення № 29203221 від 11 квітня 2026 року.
На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29280123 та № 29280321 від 15 квітня 2016 року приватним нотаріусом Щетілової О. В. згідно заяви іпотекодавця ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки № 1238 від 11 квітня 2016 року та договору іпотеки № 1250 від 13 квітня 2016 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Однак, незважаючи на припинення права власності ОСОБА_1 на вказані об'єкти нерухомого майна, остання не визнає право власності ОСОБА_3 на це майно.
Враховуючи, що обставини, пов'язані із набуттям ОСОБА_3 права власності на спірні квартиру та земельну ділянку, не суперечили засадам здійснення цивільних прав, встановленим статтею 12 ЦК України та підставам їх виникнення, визначеним у статті 11 ЦК України та відповідають правилам статей 328, 330 ЦК України, ОСОБА_3 набула у власність спірне майно на встановлених законом правових підставах, є його добросовісним набувачем, а тому таке майно не може бути витребуване у неї.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 16 червня 2022 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.
Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2022 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Яремчанського міського суду від 16 червня 2022 року без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що судами встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника ОСОБА_1 поза її волею на підставі неіснуючого судового рішення, а тому ефективним способом захисту прав позивача є віндикаційний позов про витребування такого майна, однак таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляла, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на даний час спірне нерухоме майно зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 , а відтак остання залишається його фактичним володільцем допоки судом не буде встановлено протилежне, позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення її законних прав та інтересів з боку ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яковишин В. В. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
У грудні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в якій просить оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 змінити, підставою відмови у задоволенні первісного позову визначити недоведеність заявлених позовних вимог. Оскаржені судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 .
Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Яковишин В. В. зазначає, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відмову у задоволенні первісного позову не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18; від 21 червня 2022 року у справі № 924/702/18; від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18; від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19; від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/19; від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15; від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17; від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16; від 21 січня 2021 року у справі № 925/12, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19; від 21 червня 2022 року у справі № 924/702/21.
Зазначає, що судами попередніх інстанцій не було надано належної уваги тій обставині, що спірне майно із володіння ОСОБА_1 ніколи не вибувало, а тому обраний позивачем спосіб захисту правильний, оскільки скасування рішення про державну реєстрацію права власності призведе до реального відновлення порушеного права позивача.
Представник позивача за первісним позовом також вказує на те, що можливе задоволення позову шляхом ухвалення рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 не буде підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення іпотеки, а тому обраний нею спосіб захисту правильний.
Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
ОСОБА_3 зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц; від 03 квітня 2019 року у справі № 481/2174/14-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 03 грудня 2021 року у справі № 1527/13038/12; від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 та у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.
Попри правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 суди попередніх інстанцій не здійснили правильну кваліфікацію спірних правовідносин та не застосували належні норми матеріального права.
Позивач за зустрічним позовом набула прав власності на спірне майно на підставі договору позики, а тому є добросовісним набувачем. Позивач за первісним позовом не спростувала тієї обставини, що спірне нерухоме майно було зареєстроване за нею лише тимчасово. Суди також не встановили жодного взаємозв'язку між кримінальним правопорушенням та діями ОСОБА_3 внаслідок чого було залишено поза увагою очевидну необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1
ОСОБА_3 також вказує на ту обставину, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому, що суд не вирішив заявлене клопотання відповідача за зустрічним позовом про допит свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Також апеляційний суд не здійснив аналізу та дослідження зібраних у справі доказів та не встановив дійсних правовідносин, які існують у цій справі.
Аргументом касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/7369/18 та у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15. Не надали належної оцінки тій обставині, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 мала дізнатись 11 квітня 2016 року, а тому звернулась із позовом поза межами позовної давності.
Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У січні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги позивача за первісним позовом просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.
Вказує, що ОСОБА_1 не заявлено позовних вимог про визнання недійсними правочинів на підставі яких відповідачі набули спірне майно, крім того вимог щодо витребування спірного майна вимог заявлено не було також, а тому суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову. Також позивачем за первісним позовом не було надано суду жодних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог.
У січні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Яковишин В. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 в якому представник позивача за первісним позовом у задоволенні касаційної скарги відповідача просить відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.
Представник позивача за первісним позовом зазначає, що незаконна реєстрація права власності за відповідачем відбулась на підставі свідомо підробленої копії рішення суду, а тому не створює жодних правових наслідків для відповідачів. Жодних правочинів направлених на відчуження спірного майна ОСОБА_1 не вчиняла.
Додатково вказує, що аргументи касаційної скарги про неврахування судами правових позицій Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у цій справі та у наведених ОСОБА_3 справах різні.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалами від 08 грудня 2022 року та 22 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області справу № 354/859/20.
16 січня 2023 року справа № 354/859/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 21 грудня 2009 року та посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л. В. за реєстром № 4298, ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку площею 0,1500 га із кадастровим номером 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 19 том 1).
Згідно копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Микуличинської сільської ради 10 вересня 2010 року, за ОСОБА_1 зареєстрована на праві приватної власності десятикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 324,8 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м (а. с. 20 том 1).
Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки № 39626002 від 24 червня 2015 року встановлено, що державним реєстратором реєстраційної служби Яремчанського міського управління юстиції Онутчаком Р. Р. 24 червня 2011 року за індексним номером 9488917 зареєстровано обтяження нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,1500 га із кадастровим номером 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , згідно договору іпотеки від 24 червня 2011 року № 1295, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л. В., та договору про внесення змін до договору іпотеки від 24 червня 2015 року № 1563, боржник - ОСОБА_10 , майновий поручитель - ОСОБА_1 , іпотекодержатель - АТ «ОТП Банк», розмір основного зобов'язання - 1 831 866,23 грн (а. с. 21 том 1).
Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 01вересня 2020 року № 222221470, від 14 вересня 2020 року № 223875189, від 01 вересня 2020 року № 222222966, від 14 вересня 2020 року № 223876765, відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2016 року № 29203179 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О. В. зареєстровано право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 , запис про право власності № 14116266, підстава для державної реєстрації: рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2013 року, справа № 123/1941/13-ц.
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 квітня 2016 року № 29203221 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О. В. зареєстровано право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , запис про право власності № 14116304, підстава для державної реєстрації: рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2013 року, справа № 123/1941/13-ц.
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 квітня 2016 року № 29212150 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О. В., зареєстровано обтяження (іпотеку) на квартиру АДРЕСА_1 , запис про іпотеку № 14125096, підстава для державної реєстрації - договір іпотеки від 11 квітня 2016 року № 1238, іпотекодавець - ОСОБА_4 , іпотекодержатель - ОСОБА_3 .
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 квітня 2016 року № 29262551 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, Дніпропетровської області Щетіловою О. В. зареєстровано обтяження (іпотеку) на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , запис про іпотеку № 14172365, підстава для державної реєстрації: договір іпотеки від 11 квітня 2016 року № 1238, іпотекодавець - ОСОБА_4 , іпотекодержатель - ОСОБА_3 .
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 квітня 2016 року № 29280123 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О. В. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на квартиру на АДРЕСА_1 , запис про право власності № 14189201, підстава для державної реєстрації: договір іпотеки від 11 квітня 2016 року № 1238, заява, серія та номер 1281, 1282 від 15 квітня 2016 року.
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 квітня 2016 року № 29280321 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловою О. В. зареєстровано право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , запис про право власності № 14189415, підстава для державної реєстрації: заява, серія та номер 1283, 1284 від 15 квітня 2016 року, договір іпотеки № 1250 від 15 квітня 2016 року.
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, від 15 грудня 2016 року № 32947835 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовою І. С. зареєстровано обтяження (іпотеку) на квартиру АДРЕСА_1 , запис про іпотеку № 18055625, підстава для державної реєстрації: договір іпотеки від 15 грудня 2016 року № 3448, іпотекодавець - ОСОБА_3 , іпотекодержатель - ОСОБА_2 ..
Відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 грудня 2016 року № 32944401 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Леденьовою І. С. зареєстровано обтяження (іпотеку) на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована на АДРЕСА_2 , запис про іпотеку № 18052459, підстава для державної реєстрації: договір іпотеки від 15 грудня 2016 року № 3448, іпотекодавець - ОСОБА_3 , іпотекодержатель - ОСОБА_2 (а. с. 22-48 том 1).
Відповідно до копії договору позики грошових коштів від 09 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , остання отримала в позику грошові кошти у сумі 6 462 159 грн, що еквівалентно 250 000 доларів США із кінцевим терміном повернення до 01 квітня 2018 року (а. с. 163 том 1). Зазначений договір укладений у письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Відповідно до іпотечного договору від 15 грудня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Леденьовою І. С., за № 3448, цей договір укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики від 09 квітня 2016 року. Предметом договору є квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд(присадибна ділянка), площею 0,15 га, кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Предмет іпотеки належить ОСОБА_3 на праві приватної власності, а саме: квартира - на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О. В., від 11 квітня 2016 року за реєстром № 1238. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 15 квітня 2016 року № 57497621, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 625626226110, номер запису про право власності 14189201; земельна ділянка - на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О. В. від 13 квітня 2016 року за реєстровим № 1250, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою від 15 квітня 2016 року № 57498491, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 625585626110, номер запису про право власності: 14189415 (а. с. 164-166 том 1).
Судами встановлено, що згідно з повідомленням Державної судової адміністрації України від 12 грудня 2019 року № 15-31940/19 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні судові рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим у справі № 123/1941/13-ц (а. с. 49 том 1).
Із повідомлення ДП «Інформаційні судові системи» ДСА України від 14 лютого 2020 року № 836/6/06-00-20 встановлено, що за результатами перевірки даних Київського районного суду м. Сімферополя, які містяться у центральній базі даних автоматизованої системи документообігу суду, судова справа № 123/1941/13-ц в центральній базі даних АСДС відсутня (а. с. 50 том 1).
Згідно повідомлення Секретаріату Вищої ради правосуддя від 12 лютого 2020 року № 6214/0/9-20 згідно з даними автоматизованої системи діловодства будь-яких документів щодо судової справи № 123/1941/13-ц до Вищої ради правосуддя не надходило (а. с. 51 том 1).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 09 квітня 2020 року у справі № 202/1572/20 ОСОБА_4 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України на підставі статті 49 КК України - у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12019040000000982 від 29 листопада 2019 року відносно нього закрито. Ця ухвала суду не оскаржувалась та набрала законної сили 17 квітня 2020 року (а. с. 52-55 том 1).
За змістом вказаної ухали судами встановлено, що ОСОБА_4 , діючи умисно, реалізовуючи свій раптово виниклий злочинний умисел, направлений на використання завідомо підробленого документа, отримав від невстановленої особи (матеріали відносно якої виділені в окреме провадження) підроблену копію рішення Київського районного суду м. Сімферополь від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/1941/13-ц (провадження № 2/123/1501/2013), яке посвідчено підписом головуючого судді Сенько М. Ф. і має всі необхідні реквізити та елементи законного рішення відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України, в якому згідно резолютивної частини вказаного рішення позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання договорів недійсними, задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру, загальною площею 324,8 кв. м, житловою площею 122,4 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2611091501:10:015:0005, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд; визнано недійсним договір іпотеки укладений між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк», посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Могилевич Л. В., 28 червня 2011 року за реєстровим № 1295; скасовано в Державному реєстрі речових прав та обтяжень на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки № 9489471 стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано в Державному реєстрі речових прав та обтяжень на нерухоме майно запис про реєстрацію обтяження № 9489539 стосовно квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано в Державному реєстрі речових прав та обтяжень на нерухоме майно запис про реєстрацію іпотеки № 9488917 стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2611091501:10:015:0005; скасовано в Державному реєстрі речових прав та обтяжень на нерухоме майно запис про реєстрацію обтяження № 9488957 стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2611091501:10:015:0005; виселено ОСОБА_10 та ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 .
Після чого, 11 квітня 2016 року о 15 год. 09 хв. ОСОБА_4 , діючи умисно, доводячи свій злочинний умисел до кінця, прибув до офісу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетілової О. В., який розташований за адресою: АДРЕСА_6 , де надав приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Щетіловій О. В. зазначену копію рішення для проведення нотаріальних дій, тим самим ОСОБА_4 використав завідомо підроблену копію рішення Київського районного суду м. Сімферополь від 11 жовтня 2013 року у справі № 123/1941/13-ц, провадження № 2/123/1501/2013, яке посвідчено підписом головуючого судді Сенько М. Ф., за що отримав від невстановленої органом досудового розслідування особи грошові кошти в розмірі 1 000 грн. У підготовчому судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у пред'явленому обвинуваченні за частиною четвертою статті 358 КК України визнав повністю, суду пояснив, що обставини вчинення ним злочину відповідають тим обставинам, що зазначені в обвинувальному акті.
Із повідомлення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2022 року № 202/6324/21/374/2022 встановлено, що у провадженні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019040000000983 від 29 листопада 2019 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України (а. с. 174 том 2).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 01 серпня 2022 року у справі № 202/6324/21 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12019040000000983 від 29 листопада 2019 року відносно ОСОБА_3 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною четвертою статті 358 КК України, закрито на підставі пункту 10 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування (а. с. 195-196 том 3).
З копій акта обстеження матеріально-побутових умов проживання від 02 жовтня 2018 року, довідки Микуличинської сільської ради від 29 липня 2020 року № 1426 суди встановили, що ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_10 постійно проживають в АДРЕСА_1 з 2011 року (а. с. 16-17 том 1).
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що у період з 2003 по 2008 року вона проживала у цивільному шлюбі із ОСОБА_10 у м. Дніпрі. Вона його познайомила зі своїми братами ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , які працювали у Івано-Франківську. У 2006 році вони вирішили придбати земельну ділянку та неодноразово приїжджали у с. Микуличин, де познайомились із ОСОБА_9 , з якою домовились про продаж ділянки площею 0,15 га вартістю 51 000 доларів США. Її знайомий ОСОБА_14 дав продавцю завдаток у розмірі 10 000 доларів США, оформили розписку. Влітку 2007 року ОСОБА_10 поїхав у с. Микуличин, де займався будівництвом будинку на даній ділянці, потрібні були кошти у сумі 100 000 доларів США. Вона передавала грошові кошти, потім взяла кредит у банку ще 120 000 доларів США, кошти надавала без розписок, через деякий час гроші закінчились, а будівництво не було завершене. Коли вона повідомила ОСОБА_10 , що грошей у неї більше немає, їхні стосунки припинилися, через деякий час вона зрозуміла, що її обманюють, право власності на земельну ділянку з незрозумілих причин було зареєстроване за ОСОБА_1 . Вона протягом десяти років намагалася захистити свої права та повернути спірне майно собі, зверталась за допомогою до адвокатів, подавала позови до суду, але довести наведені нею обставини важко. Згодом вона дізналась, що ОСОБА_1 намагається переоформити спірне майно на підставних осіб шляхом продажу, побачила відповідні оголошення на інтернет сторінках. У 2015 році адвокат повідомив її, що майно зареєстроване за іншою особою, але є можливість домовитись із кінцевим власником. ОСОБА_3 домовилась про продаж майна із його попереднім власником ОСОБА_4 за кошти у сумі 60 000 доларів США. Ці кошти їй погодились надати брати ОСОБА_7 , сказали, що буде оформлятись придбання через позику, а саме вона мала передати кошти їх колезі ОСОБА_2 , який повинен був оформити спірне майно на себе, в подальшому дана особа відмовилась і вони домовились із ОСОБА_3 , яка є близькою знайомою. Оформляти майно на себе вона не хотіла, оскільки у неї триває спір із колишнім чоловіком. В подальшому у березні 2016 року ОСОБА_3 за вказівкою адвоката поїхала до нотаріуса, де на неї було оформлено право власності на спірне майно. Подробиці реєстрації права власності їй невідомі, оскільки особисто вона у нотаріуса присутня не була. В подальшому ОСОБА_3 зверталась до суду із позовом про виселення ОСОБА_1 та усунення перешкод у користуванні спірним майном.
Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що у 2006 році до неї звернулись ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з приводу купівлі земельної ділянки на АДРЕСА_2 площею 0,15 га. На той час вона ще не оформила усі документи по зміні цільового призначення належної їй на праві власності ділянки, а дані особи хотіли розпочинати будівництво. Через деякий час покупці приїхали, дали їй завдаток у розмірі 1 000 доларів США та 9 000 доларів США поклали на депозит у банку, почали просити дозвіл на початок будівництва, вона дозволила. Через деякий час ОСОБА_10 сказав, що вони із ОСОБА_11 посварились, потім привіз ОСОБА_1 , яку представив їй як свою майбутню дружину і вони надалі разом продовжували будівництво. Потім подружжя ОСОБА_1 сказали, що потрібно поїхати до нотаріуса переоформити документи на право власності, оскільки їй гроші повністю за землю не віддали, домовились, що оформлять на неї частку у будинку, договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений на ім'я ОСОБА_1 . Надалі їй пояснили, що у будинку потрібно проводити ряд внутрішніх робіт і вона з отриманого завдатку дала кошти на будівництво. Коли Крилові завершили будівництво почали здавати житло туристам на неї було оформлене право власності на квартиру у збудованому ними будинку.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увагу на те, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19).
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред'явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).
Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).
У справі, що переглядається судами встановлено, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння власника ОСОБА_1 поза її волею на підставі неіснуючого судового рішення.
Отже колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ефективним способом захисту прав позивача є віндикаційний позов про витребування такого майна.
Проте, враховуючи, що таких позовних вимог ОСОБА_1 не заявляла. Верховний Суд вважає правильними висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання незаконними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірне майно.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) викладено правовий висновок відповідно до якого, виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом.
Таким чином колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію обтяжень, оскільки виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, адже така підстава припинення іпотеки не передбачена законом.
Вищенаведеним також спростовуються аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 .
У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21) зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зробила висновки про те, що суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна (бо про нього є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно).
Отже, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що висновки судів про застосування віндикації неправильні, оскільки майно фактично знаходиться у неї в постійному користуванні, а відповідач ним ніколи не користувалася.
Одночасно колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що вона не є особою, у володіння якої спірне майно перейшло за підробленим судовим рішенням, а вона набула право власності на нього на самостійних законних підставах, отже є добросовісним набувачем, від якого таке майно згідно із статтями 387, 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки такі твердження спростовуються правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц де вказано, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Колегія також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на нерухоме майно, оскільки як правильно вказували суди, на даний час спірне нерухоме майно зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 , а відтак остання залишається його фактичним володільцем.
Аргументи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Яковишин В. В. про те, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про відмову у задоволенні первісного позову не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18; від 21 червня 2022 року у справі № 924/702/18; від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18; від 02 вересня 2020 року у справі № 910/13536/19; від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18; від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15; від 11 лютого 2020 року у справі № 915/572/17; від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16; від 21 січня 2021 року у справі № 925/12, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19; від 21 червня 2022 року у справі № 924/702/21 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2019 року у справі № 914/970/18 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на це майно. При цьому судом касаційної інстанції враховано встановлені судами попередніх інстанцій обставини укладення первісним власником цього майна мирової угоди про передачу зазначеного майна, яка в подальшому була скасована; укладення згодом низки договорів купівлі-продажу спірного майна та права вимоги (витребування) цього майна; обставини демонтажу частини спірного майна, а тому суд виходив з недоведеності позивачем права власності саме на спірне майно.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 924/702/18 вважав помилковим висновок суду першої інстанції про наявність передбаченої пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України підстави для закриття провадження у справі з мотивів необхідності вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства, тобто вирішував питання підсудності спору.
У постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 910/11702/18 Верховний суд зробив правовий висновок де вказав, що згідно з частиною другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Таким чином, за змістом норм статті 334 ЦК України і статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» похідні від права власності речові права на нерухоме майно у їх набувача виникають з моменту державної реєстрації таких прав. Отже, з урахуванням змісту наведених положень чинного законодавства, як речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, так і майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов'язаними з нерухомим майном, а тому такі права підлягають державній реєстрації та виникають з моменту відповідної реєстрації.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2019 року у справі № 925/366/18 вказано, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Наведені способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 916/3727/15 виклала правовий висновок відповідно до якого власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У справі № 915/572/17 (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2020 року) розглядалися позовні вимоги Миколаївської міської ради до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області, ТОВ Фірма «СТІВ» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, скасування запису про право власності про державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна, з підстав того, що Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області скасовано реєстрацію декларації про початок будівельних робіт та декларації про готовність об'єкта до експлуатації, які були підставою для прийняття спірного рішення державного реєстратора та внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірного запису про право власності на об'єкт нерухомого майна.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 823/588/16 за позовом ТОВ «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, суд дійшов висновку, що спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства. Суд касаційної інстанції, закриваючи провадження у справі № 823/588/16, зазначив, що оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на цю ж земельну ділянку, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.
У постанові від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19 Верховний Суд виклав висновок про те, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2022 року у справі № 924/702/21 зазначав, що відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння. Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України. Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі. Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред'являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.
Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається представник ОСОБА_1 у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
Щодо аргументів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц; від 03 квітня 2019 року у справі № 481/2174/14-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц; від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; від 04 листопада 2020 року у справі № 761/7369/18; від 03 грудня 2021 року у справі № 1527/13038/12; від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 та у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц дійшла висновку, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
У постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 481/2174/14-ц Верховний Суд зазначав, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц зазначав, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц суд зробив правовий висновок за обставин, коли позивач оскаржував рішення загальних зборів працюючих співвласників підприємства, пов'язані з діяльністю останнього і управлінням ним, Велика Палата Верховного Суду вважала, що розгляд таких вимог може вимагати оцінювання законності дій зазначених зборів, зокрема їх відповідності вимогам цивільного, а не трудового законодавства, тому спір у справі № 129/1033/13-ц в цілому стосувався реалізації позивачем корпоративних прав у підприємстві.
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 1527/13038/12 викладено правовий висновок про те, що відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 зазначав, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Таким чином вказані висновки не можуть вважатися в цьому випадку подібними через те, що на висновки у вказаних справах ОСОБА_3 послалась, виокремивши їх із контексту вказаних судових рішень, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин. Отже, суб'єктний склад, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання у наведених справах є відмінними зі справою, яка переглядається.
Щодо аргументів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тій обставині, що про порушення своїх прав ОСОБА_1 мала дізнатись 11 квітня 2016 року, а тому звернулась із позовом поза межами позовної давності, суди також не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 761/7369/18 та у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 колегія суддів доходить таких висновків.
Як правильно вказував суд апеляційної інстанції посилання ОСОБА_3 на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом місцевий суд правомірно відхилив, оскільки застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Отже вказаний аргумент касаційної скарги колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу.
Вищенаведене також узгоджується із правою позицією висловленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 де зазначено, що застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права, яке виявилось у тому суд не вирішив заявлене клопотання відповідача за зустрічним позовом про допит свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 колегія суддів відхиляє, оскільки з аудіозапису судового засідання апеляційного суду, яке відбулось 01 листопада 2022 року вбачається, що судом це клопотання було вирішене, у його задоволенні було відмовлено.
Інші доводи касаційних скарг спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров