Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 742/2669/21
провадження № 61-967св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Прилуцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді: Бездідька В. М. від 26 листопада 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Євстафієва О. К., Скрипки А. А., Шарапової О. Л. від 15 серпня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Прилуцький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона та ОСОБА_2 з січня місяця 2007 року по серпень місяць 2009 року проживали разом однією родиною, вели спільне господарство без реєстрації шлюбу. У 2008 році вони звернулася до лікарів у м. Чернігів, де пройшли всі обстеження і їх направили по державній програмі до м. Івано-Франківськ у державний заклад «Прикарпатський центр репродукції людини» для проведення екстракорпорального запліднення, після якого вона завагітніла.
3. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1
від 06 серпня 2009 року.
4. Посилалася на те, що біологічним батьком дитини є ОСОБА_2 , однак він відмовився подати до органів реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію батьківства, у зв'язку із чим запис про народження дитини було зроблено відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
5. Зазначала, що після народження сина вони припинили сімейні відносини, а у червні 2021 року вона вирішила повідомити сину, хто є його біологічним батьком, при цьому останній відмовився офіційно визнати факт його батьківства.
6. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати
ОСОБА_2 батьком її дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внести зміни до актового запису про народження дитини № 409 від 06 серпня 2009 року, що складений відділом реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 » та відомості про батька з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_2 , громадянин України».
Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій
7. Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 26 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року, позовні вимогиОСОБА_1 задоволено.
8. Визнано ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внесено зміни до актового запису про народження № 409 від 06 серпня 2009 року про народження ОСОБА_3 , складеного відділом реєстрації актів цивільного стану Прилуцького міськрайонного управління юстиції Чернігівської області, вирішено змінити прізвище дитини з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », в графі «Батьки» батьком дитини замість « ОСОБА_6 » записати « ОСОБА_2 , громадянин України». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено те, що ОСОБА_2 є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зокрема, встановлено, що при проведенні штучного запліднення використано біоматеріал ОСОБА_2 , чого він не заперечував.
Узагальнені доводи касаційної скарги
10. 14 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
11. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 2/711/355/15, від 05 вересня 2018 року у справі № 565/657/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 761/10732/16-ц, від 06 грудня 2018 року у справі № 522/14289/14, від 06 листопада 2019 року
у справі № 757/26284/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 758/3340/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 473/1343/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що єдиним належним доказом для визнання батьківства є висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи. Крім того, заявник вважає, що відсутні належні докази спільного проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у заявлений позивачкою період (січень 2007 року - серпень 2009 року), з огляду на те, що до липня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 .
13. ОСОБА_2 зазначає, що при реєстрації народження дитини ОСОБА_1 не надала документів щодо народження дитини із застосуванням методу екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки, а зареєструвала сина відповідно до частини першої статті 135 СК України, а тому, на його думку, визнавала, що батьком дитини є не він, а якась інша особа.
14. Вважає, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, зокрема статтю 123, а також частину третю статті 138 СК України.
15. Посилається на недобросовісність дій позивачки, яка не дотрималась погодженої між ними домовленості про те, що він буде лише донором та ніяких зобов'язань з батьківства не матиме. Звертає увагу, що протягом 12 років позивачка отримувала соціальну допомогу, як одинока мати, а зараз, знаючи про наявність у нього стабільного фінансового доходу, має намір отримати від нього матеріальне забезпечення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
17. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2023 року поновлено
ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 742/2669/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 26 листопада 2021 року до закінчення касаційного провадження.
18. 06 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
19. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Відзив на касаційну скаргу
20. 13 березня 2023 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилаючись на необґрунтованість вимог скарги просила суд відмовити у її задоволенні.
21. Зазначає, що у суді першої інстанції поставало питання про призначення у справі судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи, однак представник відповідача визнав, що її проведення не є необхідним, з огляду на те, що дитина народжена з використанням репродуктивного запліднення. Посилається на те, що вона не відмовлялася від проведення такої експертизи, однак відповідач не заявляв відповідних клопотань про її проведення.
22. Зосереджує увагу на тому, що як вона, так і відповідач визнавали себе чоловіком та дружиною, які проживали разом та перебували у громадянському шлюбі. ОСОБА_2 забирав їх з сином з пологового будинку, однак внаслідок його неналежної поведінки вони припинили сімейні стосунки. При цьому метою подання позову у цій справі є виключно бажання дитини знати свого батька та набути з ним правовий зв'язок. Посилання відповідача на те, що він є лише донором, вважає не доведеними належними доказами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1
від 06 серпня 2009 року ОСОБА_3 народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьком є ОСОБА_6 , матір'ю - ОСОБА_1 .
24. Згідно із витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька від 17 лютого 2017 року № 00017675940, відомості про батька ОСОБА_3 записані відповідно до частини першої статті 135 СК України.
25. Згідно з заявами-зобов'язаннями подружжя (метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки)
від 23 травня 2008 року та від 28 вересня 2008 року дружина - ОСОБА_1 та чоловік - ОСОБА_2 , які проживають у квартирі АДРЕСА_1 і знаходяться у громадянському шлюбі, просять за їх добровільною згодою допомогти їм у народженні дитини методом ЕКЗ з використанням сперми чоловіка в ПЦРЛ (Прикарпатський центр репродукції людини), про що у цій заяві сторонами поставлені відповідні підписи.
26. Згідно з копією виписки з карти допоміжних репродуктивних методик
№ 1182, виданої Державним закладом «Прикарпатський центр репродукції людини» від 15 липня 2021 року № 129, пацієнтка ОСОБА_1 , 1977 року народження, яка проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , поступила на лікування у відділення ДРТ цього закладу відповідно до наказу МОЗ України № 579 «Про затвердження порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти». Дата першого звернення - 19 травня 2008 року; проведена спроба ЗІВ зі спермою чоловіка ОСОБА_2 , з яким пацієнтка перебувала в громадському шлюбі, про що свідчить їхня заява-зобов'язання; 20 червня
2008 року проведена пункція, отримано 19 ооцитів, проведено запліднення, отримано 13 ембріонів. Всі ембріони було кріоконсервовано; 29 жовтня
2008 року в кріоциклі проведено перенос 3 ембріонів. Після їх переносу пацієнтка завагітніла, виносила та народила здорову дитину.
27. Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували.
Позиція Верховного Суду
28. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
29. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
30. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
32. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
33. Відповідно до статті 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
34. Спірні правовідносини стосуються визначення походження дитини від батька за заявою матері, яка не перебуває у шлюбі, та за відсутності спільної заяви батьків при реєстрації народження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.
35. Правове регулювання відносин при народженні дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, врегульоване положеннями статті 123 СК України, які передбачають порядок визначення походження такої дитини від подружжя.
36. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.
37. При цьому положеннями статей 125, 126, 135 СК України врегульовано питання про визначення походження дитиниякщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою.
38. Так, відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 2) за рішенням суду.
39. Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
40. Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
41. Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.
42. Відповідно до статті 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
43. Першою умовою правомірності надання медичної допомоги та проведення будь-якого медичного втручання є добровільна згода відповідної особи.
44. Принцип інформованої згоди знайшов вираження у таких міжнародних актах, як Лісабонська декларація Всесвітньої медичної асоціації про права пацієнтів, Декларація про розвиток прав пацієнтів в Європі, Декларація про політику в сфері забезпечення прав пацієнта в Європі, якою, зокрема визначено, що інформована усвідомлена згода пацієнта є попередньою умовою будь-якого медичного втручання.
45. У Європейській хартії прав пацієнтів передбачено право на отримання будь-якої інформації про свій стан здоров'я, про медичні послуги і способи отримання цих послуг, а також про все, що доступно завдяки науково-технічному прогресові.
46. Аналогічне право закріплено і в чинному законодавстві України, зокрема у статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», згідно з положеннями якої згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об'єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників. Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
47. Встановивши, що ОСОБА_2 23 травня 2008 року надав свою добровільну згоду, як чоловік ОСОБА_1 (із приміткою - громадянський шлюб), на застосування екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) з використанням його сперми, при цьому у тексті
заяви-зобов'язання подружжя погодив, що бере на себе з позивачкою рівні права та обов'язки батьків по відношенню до майбутньої дитини щодо її виховання і утримання, не заперечував факту свого біологічного батьківства (пояснення, надані в судовому засіданні суду першої інстанції від 26 листопада 2021 року), суди попередніх інстанцій дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання батьківства відповідача щодо сина ОСОБА_3 .
48. В контексті доводів касаційної скарги ОСОБА_2 щодо відсутності належних доказів для визнання його батьківства, колегія суддів зауважує, що СК України не визначає будь-яких особливостей предмету доказування у цій категорії справ. Доказами у справі про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. За загальним правилом визнання батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для визнання батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи (постанова Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц.
49. Слід зазначити, що висновок експертизи з питання походження дитини є одним із основних доказів, який має бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
50. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року
у справі № 205/5698/21
51. Особливістю цієї справи є те, що у ній заявлені вимоги про визнання батьківства щодо дитини, народженої із застосуванням штучного запліднення та перенесення ембріона.
52. Колегія суддів ураховує, що судово-генетична експертиза у цій справі не проведена, однак, ураховуючи надані позивачкою докази на підтвердження запліднення за допомогою застосування допоміжних репродуктивних технологій з використанням сперми ОСОБА_2 , проведеного за його письмовою згодою, спільне проживання сторін без реєстрації шлюбу до і на момент народження дитини у квартирі позивачки, що визнавалось відповідачем (судове засідання від 26 листопада 2021 року), визнання ним також факту свого біологічного батьківства і недоцільності проведенні судово-генетичної експертизи у суді першої інстанції (судове засідання від 26 листопада 2021 року), висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про доведеність позовних вимог є законним та обґрунтованим.
53. До того ж суди врахували, що клопотань про призначення експертизи у судах попередніх інстанцій ОСОБА_2 не заявляв.
54. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
55. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
56. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
57. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
58. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та надали належну правову оцінку усім наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності.
59. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
60. У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
61. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
62. Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.
63. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області
від 26 листопада 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду
від 15 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович