Справа №461/5510/22
03 квітня 2023 року м.Львів.
Галицький районний суд м. Львова
в складі:
головуючого судді Юрківа О.Р.
за участю:
секретаря судового засідання Цибулько О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності,-
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивує тим, що на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 27.05.1997 року виданого Виконавчим Комітетом Львівської міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядженням № 340 від 27.05.1997 року, зареєстрованого ЛМБТІ та ЕО ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Також, 1/4 частина квартири належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування 1/4 частини квартири від 29.09.2021 року, реєстровий номер 2905, договір посвідчено Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Білик О.Я. Позивачка зазначає, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заволоділи документами про право власності на квартиру та відмовляються у добровільному порядку надати їй оригінал свідоцтва та розділити між всіма співвласниками частки. Стверджує, що відновити дане свідоцтво не видається за можливе та змушена звертатись до суду за захистом свого порушеного права. Тому просить позов задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.10.2022 року відкрито загальне судове провадження у справі.
02.12.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.12.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
06.03.2023 року до суду надійшла заява від відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання позову.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити позов.
Відповідачі в судове засідання не з'явився, однак подали до суду заяви про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги не заперечують, стверджують, що предмет спору відсутній, оскільки вони визнають право власності ОСОБА_1 та не проти визначення часток.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов'язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об'єктивного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно з даними, які містяться у довідці Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» №1/6772 від 28.08.2021 року вбачається, що станом на 29.12.2012 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_1 , виданого Виконавчим Комітетом Львівської міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядженням № 340 від 27.05.1997 року/ а. с. 6/.
Згідно з договором дарування частини квартири від 29.09.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 подарувала частину квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 /а. с. 9/.
Згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 вбачається, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 29.09.2017 року укладено шлюб, після державної реєстрації прізвище ОСОБА_5 - « ОСОБА_5 » /а. с. 61/.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
При цьому, частиною 1 ст. 355 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з ч.1 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Частинами 1, 2 ст.357 ЦК України встановлено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток в праві спільної сумісної власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з врахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Разом з тим, відповідно до ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Таким чином, в даній статті встановлюється презумпція рівності часток співвласників.
Крім того, згідно із положеннями ст. 372 Цивільного кодексу України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено між ними або законом.
Згідно з п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися, як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Згідно з ч. 3 ст. 1 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 76, 77, ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Однак, позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів того, що їй належить на права власності квартири АДРЕСА_1 , оскільки з матеріалів справи вбачається, що квартира станом на 29.12.2012 року була зареєстрована за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а 29.09.2021 року ОСОБА_1 подарувала квартири ОСОБА_4 .. Таким чином, судом встановлено, що з власності ОСОБА_1 вибула квартири АДРЕСА_1 . Доказів того, що ОСОБА_1 налажала на праві власності належала більша частка за квартири суду не надано.
Таким чином, враховуючи наведене. оцінивши надані та здобуті докази, дослідивши інші матеріали справи суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 328, 357, 368, 370 372, 392 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності - відмовити за безпідставністю вимог.
Повний текст рішення виготовлено 03.04.2023 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його оголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.Р.Юрків.