Справа № 204/6224/22
Провадження № 1-і/204/5/23
04 квітня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судового засідання Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 12022041680000371 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 червня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Прокурор ОСОБА_6 подала до суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання вказала, що під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, у зв'язку з чим є всі підстави вважати, що ОСОБА_3 , усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, може переховуватись від суду. Також, ОСОБА_3 , усвідомлюючи міру покарання за вчинення даного кримінального правопорушення, безперешкодно може здійснювати тиск, погрожувати або ж іншим чином впливати на свідків, щодо зміни ними показань. Окрім цього, продовжує існувати ризик того, що ОСОБА_3 може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки в ході досудового розслідування встановлено, що останній є раніше судимою особою, має не зняту та непогашену у встановленому законом порядку судимість, має нерозглянуте кримінальне провадження у Кіровському районному суді м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 186 КК України, яке вчинив в період іспитового строку, не має достатнього законного джерела доходу, який здатен забезпечити рівень життя обвинуваченого, що вказує на те, що, перебуваючи на свободі, останній, з метою отримання коштів для існування та забезпечення життя, може вчинити інші корисливі кримінальні правопорушення. Таким чином, з метою запобігання вище перелічених ризиків виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримала та просила його задовольнити.
Захисник ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді домашнього арешту.
Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника.
Вирішуючи клопотання прокурора щодо продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є запобіжні заходи.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам (ч. 1 ст. 177 КПК України).
Згідно з частинами 1, 2 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
На переконання суду, відповідні ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Водночас КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан що дає підстави вважати, що, в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_3 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином виконувати органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченої.
При цьому, відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні, як обставину, яка суттєво збільшує ризик переховування обвинувачених від суду, оскільки на частині території України ведуться бойові дії та частина території України тимчасово окупована.
Суд бере до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до десяти років, не одруженого, не працевлаштованого та не маючого доведеного джерела доходу. Раніше судимого за вчинення кримінального правопорушення проти власності.
Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_3 , будучи обізнаним про наявність щодо нього в провадженні суду кримінального провадження, а також наявність вироку суду, відповідно до якого, останньому було призначеного покарання з іспитовим строком, продовжив вчиняти кримінальні правопорушення, а тому зважаючи на те, що обвинувачений не працевлаштований, офіційного джерела доходу не має, може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення задля забезпечення своєї життєдіяльності.
Застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 більш м'якого запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації ним встановлених ризиків переховування від суду та/або впливу на свідків у провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення. Ця позиція суду обґрунтовується сукупністю усіх без винятку обставин, наведених раніше у цій ухвалі, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого.
Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження. За таких обставин, необхідним є саме тримання обвинуваченого під вартою, оскільки застосування більш м'якого запобіжного заходу відтермінує можливість його виконання, що, з урахуванням особистої заінтересованості ОСОБА_3 у результатах судового розгляду, створює ймовірну можливість для його позапроцесуальних дій.
Крім того, перевіряючи наявність ризику впливу ОСОБА_3 на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Ризик впливу на свідків, існує не лише під час зібрання доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання показань від свідків та дослідження їх судом.
Оскільки на вказаній стадії судового процесу відповідно до визначеного порядку дослідження доказів триває допит свідків, та вони ще не допитані судом, існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу обвинуваченого ОСОБА_3 на свідків, вони можуть надавати неправдиві свідчення або ж відмовитись від їх надання, а тому існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слід окремо зазначити, що для здійснення тиску на свідків достатньо того, що особа, якій загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років, може вчинити дії, покликані на примушення свідків до надання неправдивих показань або ж відмову від їх надання.
Тому ризики передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не змінилися та мають місце й в теперішній час, що вказує на недостатність застосування більш м'якого запобіжного заходу і продовження існування ризиків, а саме, що обвинувачений намагаючись уникнути покарання, може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, здійснити вплив на свідків, а тому продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Що стосується клопотання захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт суд вважає, що інший більш м'який запобіжний захід, такий як домашній арешт є таким, що не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 , тому у задоволенні клопотання слід відмовити.
Таким чином, суд вважає, що ризики, визначені прокурором, як підстава для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час продовжують існувати і саме такий запобіжний захід може їм запобігти.
Тому, на даний час продовження обвинуваченому ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 183, 194, 197, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 02 червня 2023 року включно, без визначення розміру застави.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1