Справа № 204/6368/22
Провадження № 1-і/204/6/23
04 квітня 2023 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судового засідання Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська кримінальне провадження № 12022041680000374 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 червня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , обвинуваченої ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявив клопотання про продовження застосування до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання вказав, що існують ризики того, що обвинувачена може вчинити дії передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі від п'яти до восьми років. У обвинувачення є достатні підстави вважати, що, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обвинувачена, усвідомлюючи невідворотність покарання за вчинене нею кримінальне правопорушення, з метою уникнення відповідальності, може переховуватись від суду. Обвинувачена постійного офіційного місця роботи не має, раніше одноразово судима і відносно останньої обвинувальні акти перебувають на судовому розгляді, що дає підстави вважати, що остання вчинить дії, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Обвинувачена ОСОБА_3 , знає де працюють свідки кримінального правопорушення, а тому є всі підстави вважати, що існує обґрунтований ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинений тяжкий злочин шляхом їх залякування, умовляння, пропонування неправомірної вгоди тощо. Окрім цього, слід окремо зазначити, що Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська до обвинуваченої було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, однак обвинувачена залишила місце перебування під домашнім арештом та порушила умови запобіжного заходу, а тому є всі підстави вважати, що в разі зміни запобіжного заходу, остання може також порушити покладені на неї обов'язки іншим запобіжним заходом. Таким чином, наявний ризик п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України. Обвинувачена раніше неодноразово судима за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, а також відносно останньої обвинувальні акти перебувають на розгляді суду; крім того, обвинувачена не має офіційного місця роботи, що свідчить про відсутність законного джерела доходу, який здатний забезпечити достатній рівень життя обвинуваченої, і таким чином, є всі підстави вважати, що ОСОБА_3 , у разі застосування до неї більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, може вчинити інші, в тому числі корисливі, кримінальні правопорушення. Таким чином, з метою запобігання вище перелічених ризиків виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора. Суду надав заперечення на клопотання прокурора, в обґрунтування якого зазначив, що в обґрунтування наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор посилається на тяжкість покарання в інкримінованому кримінальному правопорушенні, відсутність офіційного доходу для існування, судимість обвинуваченої, невідворотність покарання, та наявність обвинувальних актів у вчиненні інших кримінальних правопорушень. Такі доводи прокурора є припущеннями, та не підтверджуються жодними доказами щодо можливості та намірів обвинуваченої переховуватись від суду, зокрема відомостями, що раніше ОСОБА_3 гизи переховувалась від органів досудового слідства та суду, чи перебувала в розшуку, показаннями свідків про її намір переховуватись, підтверджені відомості що обвинувачена змінювала місце постійного проживання, або відомості про відсутність такого місця проживання, чи можливо наявності у підсудної якихось зв'язків та фінансової можливості, що обґрунтовано дають припускати виїзд її за межі регіону, чи країни, та перехід на нелегальне становище. Зазначив, що ОСОБА_3 раніше притягалась до відповідальності, проте ніколи не знаходилась в розшуку. В рамках даної справи, на стадії досудового розслідування правоохоронні органи також не вживали заходів, спрямованих на розшук і затримання останньої. Доводи прокурора про невідворотність покарання та наявність інших обвинувальних актів не заслуговують на увагу, оскільїси такі твердження порушують презумпцію невинуватості, допоки відсутній обвинувальний вирок суду відносно його клієнта, стверджувати про невідворотність покарання є передчасним. Щодо тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченій, у разі визнання її винуватою зазначив. Даний факт не може бути єдиною підставою, для обґрунтування зазначених ризиків, враховуючи те, що ОСОБА_3 може бути звільнена від покарання з випробуванням, як це передбачено ст. 75 КК України. Зазначив, що ОСОБА_3 гизи народилась, та постійно проживає в місті Дніпро, має власне житло, стійкі соціальні зв'язки, зокрема з матір'ю, братом, та рідною донькою. За місцем проживання характеризується виключно з позитивної сторони. Також до моменту взяття під варту ОСОБА_3 гизи мала тимчасовмй неофіційний підробіток. Зазначені доводи сторони захисту підтверджуються характеристиками та іншими документами. Щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України на думку прокурора, на сьогоднішній день продовжує існувати ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків кримінального правопорушення, з метою уникнення відповідальності за вчинений тяжкий злочин. Такі доводи є надуманими та не підтверджуються щодо існування такої можливості жодними даними, зокрема що в минулому ОСОБА_3 гизи вчиняла подібні дії, показаннями свідків, дані про особу, підтверджуючі її протиправну поведінку, або якусь інформацію про її кримінальні зв'язки. Зауважив, що в судовому засіданні допитані майже всі свідки, потерпіла, а також слідча, які надали свої показання будучи під присягою. Не допитаним залишився лише один свідок, який знаходиться за межами України. З огляду на це посилання прокурора на можливість здійснення обвинуваченою впливу на інших учасників процесу не заслуговують на увагу. Щодо наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України доводи прокурора про існування вказаного ризику зводяться до того, що ОСОБА_3 офіційно не працевлаштована, не має джерело для існування, та будучи обізнаною про наявність щодо неї вироків суду, відповідно до яких їй призначено покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, продовжила вчиняти кримінальні правопорушення. Такі доводи є помилковими, оскільки інкримінований злочин ОСОБА_3 гизи не вчиняла, про що говорять вже досліджені докази, що ставлять під сумнів їх допустимість. Наявні в матеріалах справи докази отримані з численними порушенням норм КПК (слідчі дії проводились без понятих, в іншому місці ніж зазначено в протоколах, а з відеозапису взагалі не можливо ідентифікувати візуально особу, що перебуває в приміщенні магазину). ОСОБА_3 гизи не збирається вчиняти будь-які злочини, і протилежному немає жодних доказів. Щодо відсутності джерела для існування можливо сказати, що ОСОБА_3 мешкає разом зі своєю матір'ю, яка матеріально підтримує її з дочкою. До моменту обрання відносно ОСОБА_3 гизи запобіжного заходу вона також підробляла продавчинею на місцевому ринку. Зазначена обставина підтверджується характеристикою з місця її проживання. Таким чином, доводи сторони обвинувачення щодо відсутності в обвинуваченої стійких соціальних зв'язків, та джерела для існування спростовуються наданими захистом доказами. Окремо зазначив щодо розміру застави в 100 000,00 (сто тисяч) гривень, що визначено відносно ОСОБА_3 , як альтернативний запобіжний захід. ОСОБА_3 гизи мала тимчасовий підробіток без офіційного працевлаштування, в свою чергу мати яка в порядку ч. 2 ст. 182 КПК України могла б виконати обов'язок щодо внесення застави, працює кондитером на фабриці «КВІТЕНЬ» з невеликою заробітною платою. Будь-яких заощаджень сім'я не має. За таких обставин складається ситуація, що визначена сума застави є зазделегіть не підйомною для сім'ї ОСОБА_6 , і фактично не доступним альтернативним запобіжним заходом, а ніж тримання під вартою. Враховуючи вищезазначене клопотання вважав необґрунтованим, а ризики не доведеними належними та достатніми доказами, а тому просив суд у задоволенні клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовити, та замінити його запобіжним заходом не пов'язаний з позбавленням свободи.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 підтримала думку свого захисника.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 , суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, виходячи з наступного.
Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу в даному судовому засіданні, суд керується відповідними нормами КПК України, що регламентують порядок розгляду клопотання про зміну, скасування, обрання, продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду кримінального провадження.
Статтею 2 КПК визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до частин 1, 2 статті 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього кодексу (тобто статтями 176-213 КПК).
Частиною 1 статті 176 КПК визначено, що запобіжними заходами є: 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.
Згідно з частиною 1 статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Також статтею 178 КПК визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
З огляду на вищенаведене, обґрунтованість застосованого раніше запобіжного заходу може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за наявності яких такий запобіжний захід було застосовано, або внаслідок виникнення інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу в сторону його продовження чи пом'якшення, зміни чи скасування, оскільки тривала дія запобіжного заходу без врахування конкретних обставин справи може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.
Продовження, пом'якшення, зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження можуть змінюватись підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути продовжений, скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. При цьому підставами зміни запобіжного заходу є обставини, які або існували під час прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу, але про які не було відомо сторонам, або які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу. Такими підставами, наприклад, може бути суттєва зміна обставин, що їх було взято до уваги при обранні запобіжного заходу, а саме - змінилась кваліфікація кримінального правопорушення, погіршився стан здоров'я обвинуваченого, змінився склад його родини чи утриманців, або майновий стан, інші обставини, які мають суттєве значення, однак існування таких обставин повинно бути обґрунтовано належними доказами.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та сьомою статті 176 цього Кодексу.
Зі змісту частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України вбачається, що суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Окрім цього, слід зазначити, що при розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_3 , судом оцінюються усі ризики зазначені прокурором у своїх клопотаннях у сукупності.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» у справі від 23 січня 2012 року № 30671/04 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Між тим, суд виходить з вірогідності причетності обвинуваченої до вчинення кримінального правопорушення, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення.
Оцінюючи ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, на наявність якого прокурор посилається у своєму клопотанні, а також позицію сторони захисту щодо його недоведеності, суд зазначає наступне.
Однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною. Як неодноразово зазначав Європейський суд по правам людини у своїх рішеннях, ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня («Панченко проти Росії» (Panchenko v. Russia), § 106, «Летельє проти Франції», п. 43). Таким чином, сама по собі тяжкість покарання, що може бути застосоване до особи за умови визнання її винуватості, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що обвинувачена ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п'яти до семи років, не заміжньої, не працевлаштованої та не маючої доведеного джерела доходу. Раніше неодноразово судимої за вчинення кримінальних правопорушень проти власності, а тому можлива тяжкість покарання, на переконання суду, є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченої вчинити дії спрямовані на переховування від суду задля уникнення притягнення її до кримінальної відповідальності.
Згідно із позицією Європейського суду по правам людини у справі «Ілійков проти Болгарії» (рішення від 26 червня 2001 року заява № 33977/96), суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а також у рішенні Європейського суду по правам людини по справі «Пунцельт проти Чехії» (рішення від 25 квітня 2000 року заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Також у рішенні Європейського суду по правам людини по справі «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Варто зазначити, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введений воєнний стан Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, що дає підстави вважати, що, в умовах, які існують в Україні, викликаних безпрецедентною військовою та нелюдською агресією Російської Федерації проти України, у ОСОБА_3 г. збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об'єктивних причин відсутні можливості належним чином виконувати органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку, що в свою чергу погіршує можливість здійснення контролю за поведінкою обвинуваченої.
Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, слід зазначити, що обвинувачена ОСОБА_3 , будучи обізнаною про наявність щодо неї вироків суду, відповідно до яких останній призначено покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям, продовжила вчиняти кримінальні правопорушення, а тому зважаючи на те, що обвинувачена офіційно не працевлаштована, офіційного джерела доходу не має, може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення задля забезпечення своєї життєдіяльності.
Щодо наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України суд зазначає наступне. В судовому засіданні допитані майже всі свідки, потерпіла, а також і працівники правоохоронних органів, які надали свої показання будучи під присягою. Дійсно, не допитаним залишився лише один свідок, однак як було встановлено в судовому засіданні, остання перебуває за межами України, та прокурором здійснюються всі заходи задля забезпечення явки вказаного свідка в судове засіданні, а тому посилання сторони обвинувачення на можливість впливу обвинуваченої ОСОБА_3 на вказаного свідка судом не беруться до уваги. Таким чином, вказаний ризик не може бути взятим до уваги, як такий, що існує на даному етапі розгляду кримінального провадження.
Наявність у обвинуваченої міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, наявність неповнолітньої дитини, на які посилається сторона захисту, заслуговують на увагу, проте суттєво ризики у кримінальному провадженні не зменшують.
Що стосується посилання сторони захисту на тимчасовий підробіток обвинуваченої на посаді продавчині на місцевому ринку, судом не береться до уваги, оскільки жодних підтверджуючих документів вказаного факту суду стороною захисту не було надано.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд у першу чергу враховує те, що за вчинення кримінального правопорушення обвинуваченій ОСОБА_3 загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від п'яти до семи років, а тому з великою ймовірністю обвинувачена може вчиняти дії щодо уникнення покарання за вчинене кримінальне правопорушення, враховує, що така оцінка стосується перспективних фактів, тому суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інший більш м'який запобіжний захід, в тому числі домашній арешт не зможе запобігти визначеним ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Застосування щодо обвинуваченої ОСОБА_3 більш м'яких запобіжних заходів, буде недостатнім для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків та для запобігання реалізації нею встановлених ризиків переховування від суду та/або вчинення іншого кримінального правопорушення. Ця позиція суду обґрунтовується сукупністю усіх без винятку обставин, наведених раніше у цій ухвалі, з урахуванням відомостей про особу обвинуваченої.
Слід окремо зазначити, що ОСОБА_3 , будучи обізнаною про застосування Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська щодо неї в рамках кримінального провадження № 12022046650000122 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, покинула місце застосування запобіжного заходу, чим допустила порушення умов та покладених на неї обов'язків вказаного запобіжного заходу, що в свою чергу свідчить проте, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту не є дієвим та не може забезпечити виконання обвинуваченою обов'язків, покладених судом.
Що стосується клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2022 року застосовано до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, з визначенням розміру застави у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.
Вподальшому, ухвалами Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська обвинуваченій ОСОБА_3 продовжувався строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із застосуванням розміру застави.
Дніпровським апеляційним судом під час розгляду апеляційної скарги сторони захисту щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_3 було встановлено, що застосування до обвинуваченої саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі зможе запобігти встановленим ризикам, а також було розглянуто питання щодо визначення розміру застави у сумі 100000 грн., та вказали, що визначений розмір застави є пропорційним щодо особи обвинуваченої, враховуючи відомості, які містяться в матеріалах справи, а також є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків, з метою виконання завдань кримінального провадження.
Будь-яких нових доказів, які б свідчили та могли б вплинути на зменшення розміру застави суду надано не було.
Судом також враховується, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення дієвості кримінального провадження, тобто досягнення його завдань, до яких, зокрема відноситься швидкий судовий розгляд кримінального провадження, чого можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.
Тому ризики передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається прокурор, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченої, не змінилися та мають місце й в теперішній час, що вказує на недостатність застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту і продовження існування ризиків, а саме, що обвинувачена намагаючись уникнути покарання, може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому продовження обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
Окрім того, судом вирішено питання про альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 100000 гривень, що достатньою мірою гарантує виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків та не є непомірним для обвинуваченої, а також на думку суду, застава є більш м'яким запобіжним заходом для обвинуваченої ніж домашній арешт, про який просить захисник та обвинувачена.
Таким чином, суд вважає, що ризики, визначені прокурором, як підстава для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на даний час продовжують існувати і саме такий запобіжний захід може їм запобігти.
Тому, на даний час продовження обвинуваченій ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.
При цьому, суд приходить до переконання, що строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів з визначеним розміром застави, а саме у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 183, 194, 197, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 02 червня 2023 року включно.
Визначити відносно обвинуваченої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень, яка може бути внесена як самою обвинуваченою, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).
Покласти на обвинувачену ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі внесення застави наступні обов'язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому вона зареєстрована, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченої з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачена зобов'язана виконувати покладені на неї обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачена ОСОБА_3 вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зменшення розміру застави - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1