ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.03.2023Справа № 910/12123/13
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко Т.В., суддів Ломаки В.С., Марченко О.В., розглянувши заяву Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/12123/13
За позовом Служби безпеки України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі"
про стягнення штрафних санкцій у сумі 645288,00 грн
Представники учасників справи:
від позивача (стягувача): Єфіменко О.І.;
від відповідача (боржника): не з'явився;
від заявника (ДВС): Федоренко О.В.
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ»: не з'явився;
від Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-3000»: Гайдар С.А.
Служба безпеки України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" про стягнення штрафних санкцій у сумі 645288,00 грн, з яких пеня - 123648,00 грн, штраф (7% вартості товару) - 135240,00 грн та штраф (20% за некомплектність товару) - 386400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору поставки товарів №12/58 від 08.06.2012 в повному обсязі здійснив попередню оплату товару, втім відповідач в порушення умов договору поставку товару здійснив з порушенням визначеного строку та поставив некомплектний товар.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2014, позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» на користь Служби безпеки України штрафні санкції у розмірі 645288,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12905,76 грн.
24.02.2014 на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.
17.03.2023 через відділ діловодства суду від Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) надійшла заява про заміну боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" у виконавчому провадженні №70680718 на боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДІ СІ" як основного боржника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДІ СІ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія-3000" як субсидіарних боржників.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 призначено розгляд заяви на 29.03.2023.
28.03.2023 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-3000» надійшли заперечення на заяву, в яких наголошує на тому, що рішення суду у даній справі прийнято після складення розподільчого акту (балансу) від 17.05.2013 щодо виділу з ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» і зобов'язання за рішенням від 20.11.2013 не могли бути передані за розподільчим актом, а відтак ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» не несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі». При цьому, враховуючи, що ТОВ «Надія-3000» утворено шляхом виділу з ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ», то і відсутня субсидіарна відповідальність ТОВ «Надія-3000» за зобов'язаннями ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі».
У судовому засіданні 29.03.2023 представники стягувача та заявника підтримали подану заяву, просили задовольнити; представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-3000» у задоволенні поданої заяви просив відмовити. В свою чергу, представники боржника та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» у судове засідання не з'явилися, втім про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.
Частиною 3 статті 344 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
За таких обставин, враховуючи, що представники учасників справи були належним чином повідомлені про розгляд даної заяви і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд заяви Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/12123/13 проводити за їхньої відсутності.
Розглянувши заяву Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/12123/13 суд дійшов наступних висновків.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2014, позовні вимоги Служби безпеки України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" про стягнення штрафних санкцій у сумі 645288,00 грн задоволені повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" на користь Служби безпеки України штрафні санкції у розмірі 645288,00 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12905,76 грн.
24.02.2014 на виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.
У поданій заяві заявник зауважує на тому, що з 24.02.2014 по теперішній час боржник заборгованість не сплатив, на виклики державного виконавця матеріально-відповідальні і посадові особи боржника не з'являються, а боржник з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань за рахунок нерухомого і рухомого майна здійснив реорганізацію у спосіб виділу та передачі правонаступнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДІ СІ" основної кількості прав на нерухоме та рухоме майно і залишення за собою лише зобов'язань.
При цьому, за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-3000» в графі «Дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа» вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» (запис від 25.06.2015), а у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» у відповідній графі вказано Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» (запис від 29.05.2013).
З урахуванням вищевикладеного, в силу приписів статті 52 Господарського процесуального кодексу України та статті 109 Цивільного кодексу України державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вказує про наявність підстав для заміни боржника у виконавчому провадженні №70680718 від 06.01.2023 на трьох боржників - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДІ СІ" як основного боржника, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДІ СІ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія-3000" як субсидіарних боржників, за зобов'язаннями, встановленими рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 у даній справі, перед Службою безпеки України.
Приписами статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Враховуючи ту обставину, що виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України та Законом України «Про виконавче провадження», який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписи частини 1 та 2 статті 15 Закону №1404-VIII визначають, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до абзацу першого частини п'ятої статті 15 Закону №1404-VIII у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Аналогічні приписи містяться і у частині 1, 2 статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка його завершує. Ця стадія розпочинається з набрання судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Така заміна є прийнятною, зокрема, у правовідносинах, що допускають правонаступництво.
Статтею 52 Господарського процесуального кодексу України передбачено, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Процесуальне законодавство містить норму тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідних матеріальних правовідносин, до яких натомість вступає правонаступник цієї сторони. При цьому процесуальним законодавством не враховано, що у певних випадках до матеріальних правовідносин може вступити й інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження з цих правовідносин і не вибуває.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №905/1956/15.
Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України (в редакції чинній до 10.10.2013) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.
Редакція вказаної статті після 10.10.2013 визначає, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Статтею 109 Цивільного кодексу України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається. Відповідно до частини першої статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов'язальних правовідносинах.
Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов'язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом.
Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов'язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов'язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред'явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).
Статтею 619 Цивільного кодексу України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
При цьому, положення частини другої цієї ж статті (до пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред'явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 Цивільного кодексу України у правовідносинах виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов'язаних у матеріальних правовідносинах.
Так, одним з визначальних чинників для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов'язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі №922/4519/14 (пункти 6.16-6.21) зазначила, що «передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов'язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов'язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов'язань.
Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.
Водночас забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов'язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.
Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).
Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15.»
При цьому, у пункті 6.23 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду визначила, що: «у зв'язку із цим вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі №905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов'язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.»
Верховний Суд зазначає, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України). Відповідно, у цьому випадку, для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов'язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.
Тож, висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №905/1956/15 слід розглядати з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14, оскільки Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, висловлену нею у постанові від 26.06.2019 у справі №905/1956/15, а відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи вищевикладене, суд зазначає, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов'язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі №910/11030/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у разі виділу юридичних осіб здійснюється державна реєстрація юридичних осіб, утворених у результаті виділу, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника. Виділ вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі, про юридичну особу, з якої здійснено виділ, щодо юридичної особи - правонаступника.
Судом встановлено, що відомості про проведення державної реєстрації юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.05.2013.
Відтак, виділ Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» був завершений станом на 29.05.2013.
Згідно частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України (редакція чинна до 10.10.2013) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації, а в редакції після 10.10.2013 вказаної статті, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
За приписами частини 5 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не міститься запису про припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі".
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі" не вибувало з правовідносин, стороною яких воно є, у тому числі, з правовідносин що виникли на підставі договору поставки товарів №12/58 від 08.06.2012 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 у справі №910/12123/13, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями і набрало законної 28.01.2014.
При цьому, за наявними матеріалами справи судом встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом 25.06.2013, ухвалою суду порушено (відкрито) провадження у справі 26.06.2013, а рішення прийнято - 20.11.2013. Тобто на момент (порушення) відкриття провадження у справі №910/12123/13, а також розгляду та вирішення спору по суті у цій справі, виділ Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» був завершений, вказана юридична особа вже існувала та була у встановленому законом порядку зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі", які виникли на підставі договору поставки товарів №12/58 від 08.06.2012 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2013, за розподільчим актом (балансом) від 17.05.2013 були передані Товариству з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ».
На підставі наявного в матеріалах справи розподільчого акту (балансу) від 17.05.2013 судом встановлено, що у результаті виділу (виділення) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання "Воєнторг ДІ СІ" передано нерухоме майно загальною залишковою вартістю 1278880,44 грн, транспортні засоби загальною залишковою вартістю 1833824,12 грн, знос основних засобів у сумі 131416,01 грн, грошові кошти в іноземній валюті в сумі 355151,03 доларів США, що становить згідно курсу НБУ 2838722,18 грн, частину статутного капіталу у розмірі 5900 грн, частину додаткового капіталу у розмірі 1441600 грн та частину обов'язків (зобов'язань) на загальну суму 4503926,74 грн перед кредиторами: ТОВ «Воєнторг», «Спілка працюючих інвалідів», ТОВ «Спецвоєнторг», ТОВ «ДіСі Сервіс-Центр».
Розподільчим актом (балансом) від 17.05.2013 підтверджено, що до ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ», яке створюється в результаті виділу (виділення) з ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» переходить частина майна, прав та обов'язків ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі», які зазначені в цьому розподільчому акті (балансі). Після виділу (виділення) ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» у ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» залишається вся інша частина майна, прав та обов'язків, які належали ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» до виділу (виділення), та які не були передані в результаті виділу (виділення) ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі».
Отже, розподільчим актом (балансом) від 17.05.2013 чітко визначено обсяг прав та обов'язків, які передані ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» в результаті виділу (виділення) з ТОВ «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» і відомості щодо переходу до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов'язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження відсутні, що при встановленні правонаступництва у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України є визначальним фактом.
При цьому, судом враховано, що стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства якими є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частини сьомої статті 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №910/6441/20 від 14.06.2022, від 25.05.2022 у справі №904/4472/20 та від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.
Отже, судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника.
Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №921/730/13-г/3 від 12.05.2020 та постанові Верховного суду від 29.10.2021 у справі №910/2615/18.
В разі коли первісний боржник зобов'язань перед кредитором за розподільчим балансом не передавав та залишається основним боржником за зобов'язаннями, щодо яких винесено судове рішення, стягувач не втрачає права та можливості звернення до особи, яку він вважає субсидіарним боржником, з окремим позовом.
При розгляді справи про звернення кредитора з позовом до субсидіарного боржника останній може заперечувати проти суми заборгованості за зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до основного боржника, зокрема, доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі.
Заміна ж основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - основного та субсидіарного - без існування судового рішення щодо останнього позбавить субсидіарного боржника можливості реалізації в повному обсязі своїх процесуальних прав, які б він мав можливість реалізувати під час позовного провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №910/2615/18.
У даному випадку, судом встановлено, що судове рішення про стягнення штрафних санкцій з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Компанія ДіСі» як основного боржника за зобов'язанням, які виникли за договором поставки товару №12/58 від 08.06.2012, прийняте після завершення процедури виділу новоствореної юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» і докази переходу до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов'язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження, відсутні, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження в порядку приписів статті 334 Господарського процесуального кодексу України.
Поряд з цим, суд зауважує, що вимога щодо заміни боржника на Товариство з обмеженою відповідальністю «Надія-3000», як другого субсидіарного боржника, тісно пов'язана з вимогою про заміну боржника Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ», адже створення юридичної особи - ТОВ «Надія-3000» на підставі розподільчого акту (балансу) від 15.06.2015 відбулось в результаті виділу (виділення) з ТОВ «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ», а як встановлено судом правові підстави для задоволення заяви про заміну боржника на товариство з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Воєнторг ДІ СІ» відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну боржника у виконавчому провадженні №70680718 на Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Компанія ДіСі", як основного, та на Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Воєнторг ДІ СІ" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія-3000" як субсидіарних боржників.
При цьому, суд відхиляє посилання заявника на постанову Великої Палата Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №905/1956/15 щодо можливості заміни первісного боржника юридичними особами, які утворилися внаслідок виділу з нього, оскільки фактичні обставини справи №905/1956/15 є відмінними від обставин даної справи.
Відповідно до правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі №910/24257/16, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Водночас під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц).
Правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №905/1956/15 стосуються обставин заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним у зв'язку із створенням нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов'язань останнього, які виникли до завершення процедури виділу, тобто, виділ з основного боржника відбувся після ухвалення остаточного судового рішення щодо зобов'язань останнього, тоді як за обставин даної справи виділ з боржника відбувався до звернення до суду та ухвалення рішення у справі.
Керуючись статтями 50, 233, 234, 235, 334 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/12123/13 відмовити.
Ухвала набирає законної сили 29.03.2023 та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.
Повний текст ухвали складено та підписано 29.03.2023.
Головуючий суддя Т.В. Васильченко
Суддя В.С. Ломака
Суддя О.В. Марченко