вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" квітня 2023 р. Справа№ 910/13708/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Євсікова О.О.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Радомишльський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2022
у справі № 910/13708/22 (суддя Головіна К. І.)
за позовом Дочірнього підприємства "Радомишльський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-2002"
про стягнення 163 352,16 грн
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
До Господарського суду міста Києва із позовом звернулось Дочірнє підприємство "Радомишльський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради" (далі - ДП "Радомишльський лісгосп АПК", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-2002" (далі - ТОВ "Полісся-2002", відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 163 352,16 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 позовну заяву Дочірнього підприємства "Радомишльський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-2002" про стягнення заборгованості у сумі 163 352,16 грн повернуто заявнику без розгляду на підставі ч. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Дослідивши подані документи, суд визнав їх не достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що кожна з цих угод є самостійною підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків, кожна з них тягне самостійні цивільно-правові наслідки, а виконання таких угод засвідчується доказами, що не пов'язані між собою підставами виникнення.
Отже, на переконання Господарського суду міста Києва вимоги про стягнення заборгованості за різними договорами є самостійними вимогами, які не пов'язані між собою ані підставами виникнення, ані поданими доказами, та не є основними і похідними позовними вимогами одна від одної, оскільки одна вимога не залежить від задоволення іншої, внаслідок чого суд першої інстанції вважає, що позивачем порушено правило об'єднання позовних вимог у одному позові.
Крім того, повертаючи позивачу вищевказану позовну заяву і додані до неї документи без розгляду на підставі положення п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суд першої інстанції додатково послався на інформацію з бази «Діловодство спеціалізованого суду», з якої вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2022 року у іншій справі №910/12726/22 позовну заяву ДП «Радомишльський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради до ТОВ «ПОЛІССЯ 2002» про стягнення заборгованності у сумі 163 352,16 гривень вже було повернуто на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України, оскільки позивачем було порушено правило об'єднання позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із вищезазначеною ухвалою, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 скасувати повністю та передати дану справу на розгляд Господарському суду міста Києва.
На думку скаржника, ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, зокрема, положень п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України. Зокрема, апелянт зазначає, що:
- суд не врахував, що позовні вимоги, що є предметом цього позову у справі №910/13708/22, виникли з підстав невиконання відповідачем лише одного правочину, а саме договору купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року та стосуються одних і тих же осіб;
- суд дійшов помилкового висновку щодо наслідків, передбачених п, 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України мотивуючи це тим, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар нібито виникли за двома угодами, а саме за Договором купівлі-продажу необробленої деревини №7 від 14.02.2019 року та усним договором купівлі-продажу № 28 від 28.02.2019 року;
- суд безпідставно послався в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали від 14.12.2022 року на факт, який не підтверджується матеріалами справи №910/13708/22, а саме що вимоги позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар додатково обґрунтовані ще й усним договором купівлі-продажу № 28 від 28.02.2019 року;
- суд безпідставно послався в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 року у справі № 910/13708/22 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.11.2022 року у іншій справі № 910/12726/22;
- безпідставним є посилання суду на те, що сумісний розгляд об'єднаних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;
- судом не було враховано положення ч. 6 ст. 173 ГПК України, яка надає суду право з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся-2002" (відповідач) не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Про відкриття апеляційного провадження у справі та про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи сторін було повідомлено шляхом надсилання ухвали суду від 13.02.2023 на електронні адреси вказані у матеріалах справи. Таким чином, судом апеляційної інстанції були здійснені всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про відкриття апеляційного провадження на оскаржувану ухвалу у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2022 апеляційні скарги передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13708/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.
23.01.2023 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Радомишльський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі № 910/13708/22. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 06.03.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 06.03.2023.
Відповідно до ч. 2 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 8, 9, 12, 18, 31, 32, 33, 34 ч. 1 ст. 256 ГПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Враховуючи те, що предметом апеляційного перегляду наразі є ухвала про повернення заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України), яка входить до визначеного у ч. 2 ст. 271 ГПК України переліку та з огляду на відсутність обставин справи, що зумовлюють необхідність розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржену ухвалу у даній справі скасувати, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Дочірнє підприємство «Радомишльський лісгосп АПК» Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІССЯ-2002» (надалі - відповідач) за вихідним № 250 від 06 грудня 2022 року, в якому просить:
- визнати причини пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з цим позовом до суду за захистом порушеного права поважними та поновити даний строк;
- витребувати у відповідача як докази належним чином засвідчені копії Договору купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року, укладеного між ДП «Радомишльський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» та ТОВ «ПОЛІССЯ- 2002» та виписаного ДП «Радомишльський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» рахунку № 28 від 28.02.2019 для здійснення оплати затовар згідно умов Договору купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача 163 352,16 гривень боргу за придбаний товар, а також 50 000.00 гривень витрат на професійну правничу (правову) допомогу та 2 481.00 гривень сплаченого судового збору. Покласти на відповідача всі інші судові витрати, які будуть пов'язані з розглядом цієї справи.
Дані позовні вимоги обгрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання за Договором купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року (надалі-Договір №7 від 14.02.2019 року), внаслідок чого у Відповідача виникла перед позивачем заборгованість за поставлені йому 303,980 метрів кубічних лісоматеріалів круглих породи сосна (надалі - «Товар») на загальну суму в розмірі 163 352,16 гривень.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 повернуто заявнику без розгляду. Суд першої інстанції виходив з того, що вимогами ДП "Радомишльський лісгосп АПК" є стягнення заборгованості за поставлений товар (лісоматеріали) у сумі 163 352,16 грн. за двома угодами, а саме за договором купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 та усним договором купівлі-продажу №28 від 28.02.2019. Тобто, підставами даного позову є 2 окремі господарські угоди, укладені з відповідачем, за якими позивач нарахував заборгованість.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції вказав на те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості, хоч і стосуються одних і тих самих сторін, однак, ці вимоги за своєю правовою природою не є пов'язаними між собою, оскільки грунтуються на різних угодах, а саме - Договорі купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року та усному Договорі купівлі-продажу № 28 від 28.02.2019 року.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).
Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Таким чином, нормою процесуального права закріплене право позивача об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні виникати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Об'єднані можуть бути позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. Наведений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №911/414/18, постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі №914/2191/18.
Об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин, як зазначив Верховний Суд у постанові від 31.10.2020 у справі №922/1359/19.
За замістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об'єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги (1) не пов'язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.
Крім того, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п'ятій вказаної статті.
Саме встановлення господарським судом наведених обставин, які свідчать про порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, є підставою для повернення позовної заяви з посиланням на пункт 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України.
Отже, приписи частини шостої статті 173 ГПК України суд, з урахуванням конкретних обставин, має право застосувати як у разі дотримання правил об'єднання позовних вимог, так і у випадку їх порушення. Проте, у будь-якому випадку коли заявлені в одному позові вимоги є однорідними або співвідносяться як основна та похідна та не підпадають під заборони, визначені у частинах четвертій, п'ятій статті 173 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви, незалежно від того, чи заявлено позивачем клопотання про об'єднання позовних вимог. У цьому разі суд має керуватися змістом самої позовної заяви, обставинами та доказами, якими обґрунтовано позов. Подібні висновки містять постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №902/434/19 та від 02.12.2020 у справі №908/420/20.
Повертаючи позивачу позовну заяву на підставі п. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення заборгованості своєю правовою природою не є пов'язаними між собою, оскільки ґрунтуються на різних угодах, а саме на договорі купівлі-продажу необробленої деревини №7 від 14.02.2019 року та усному договорі купівлі-продажу № 28 від 28.02.2019 року.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, підставою позовних вимог до відповідача позивач зазначив те, що за Договором купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року (надалі-Договір № 7 від 14.02.2019 року) у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за поставлені йому 303,980 метрів кубічних лісоматеріалів круглих породи сосна (надалі - «Товар») на загальну суму в розмірі 163 352,16 гривень.
Зміст позовної заяви свідчить про те, що позовні вимоги, що є предметом позову у справі №910/13708/22, позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем договору купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року, а тому висновки суду першої інстанції щодо об'єднання в одне провадження вимог за різними договорами є помилковими, та не відповідають змісту позовних вимог.
До того ж позовна заява, в частині що стосується відновлення порушеного права, містить тільки одну вимогу про стягнення заборгованості за продану необроблену деревину за зазначеним договором.
Щодо вимоги, яка викладена у пункті 2 позовної заяви, фактично це заява про витребування доказу на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість. Так, позивач у позові зазначив, що примірник договору купівлі-продажу необробленої деревини №7 від 14.02.2019 року у позивача відсутній, а обставини його укладення взагалі йому не були відомі, оскільки згідно наказу ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради № 61-к від 16.06.2020 року, директора товариства було призначено на посаду директора лише з 16 червня 2020 року (довідка № 217 від 15.11.2022 року), тобто вже після укладення вищевказаного правочину, а сам примірник Договору купівлі-продажу необробленої деревини № 7 від 14.02.2019 року не був переданий позивачу колишнім директором ДП «Радомишльський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» Крейс Олександром Казимировичем.
Статтею 80 ГПК України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина перша статті 81 ГПК України).
Колегія суддів наголошує, що ненадання позивачем при зверненні з позовом доказів, про витребування яких він заявляє у клопотанні, викладеному у позовній заяві, не може бути підставою для висновку про порушення останнім правил об'єднання позовних вимог у цій справі та повернення позовної заяви без розгляду з цієї підстави.
Колегія також звертає увагу на те, що з метою дотримання принципу процесуальної економії позивач не позбавлений права об'єднати однорідні позовні вимоги до одного й того самого відповідача щодо стягнення заборгованості за проданий аналогічний товар за різними, договорами. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів. У той же час суд, при розгляді питання про об'єднання вимог повинен встановити, чи потягне таке об'єднання порушення вимог процесуального закону та ускладнення розгляду справи.
Суд першої інстанції, повертаючи позов без розгляду послався на те, що сумісний розгляд позовних вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, та ускладнить вирішення спору. Такий висновок не можна визнати достатньо обґрунтованим, оскільки судом першої інстанції в оскарженій ухвалі не зазначено, в чому саме полягають такі перешкоди, та ускладнення.
Колегія зазначає, що посилання суду першої інстанції в оскарженій ухвалі на те, що позов було повернуто з таких самих підстав у справі №910/12726/22 є безпідставним, оскільки зазначена обставина сама по собі не є підставою для повернення позовної заяви у цій справі.
Також колегія вважає, що у даному випадку, повертаючи позов без розгляду з посиланням на укладені між сторонами «різні» договори, суд першої інстанції передчасно, на стадії відкриття провадження у справі, вдався до перевірки доказів по суті спору, які ще навіть не долучені до матеріалів справи.
Колегія суддів враховує висновки, що викладені в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №918/1/18, від 10.05.2019 у справі №905/2043/18, від 13.09.2019 у справі №905/909/19, у яких серед іншого, зазначено наступне.
Необхідність об'єднання в позовній заяві декількох позовних вимог, що мають різні підстави виникнення, обґрунтовано позивачем пов'язаністю поданих до позовної заяви доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги і, на стадії відкриття провадження у справі суд позбавлений процесуального права надавати оцінку доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог. При цьому, на стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, а не перевіряти докази, надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.
Колегія суддів зауважує, що застосування судом правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, повинно відбуватись із урахуванням обставин конкретної справи та забезпеченням ефективного захисту прав, свобод та законних інтересів. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень вже на стадії звернення особи до суду може призвести до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Так, у рішенні від 08.12.2016 у справі "ТОВ "ФРІДА" проти України" (заява №24003/07) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення від 17.01.2012 у справі "Станев проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06).
У рішенні від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та у рішенні від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Відтак, згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише формальний, але й фактичний. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви (скарги) або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку щодо наявності передбачених ч. 2 ч. 5 ст. 174 ГПК України підстав для повернення позову.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За змістом ч. 3 ст. 271 ГПК України у випадку скасування судом апеляційної інстанції ухвали про повернення позовної заяви справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить до висновку, що оскаржувана ухвала Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 у справі №910/13708/22 є такою, що постановлена з неповним дотриманням норм процесуального права, а відтак, підлягає скасуванню з направленням даної справи на розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
У зв'язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд-,
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Господарського суду міста Києва 14.12.2022 у справі №910/13708/22 скасувати. Справу № 910/13708/22 направити для розгляду до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.О. Євсіков
А.М. Демидова