09 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 351/1787/22 пров. № А/857/3072/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання: Хабазні Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Посоховим І.С., час проголошення судового рішення 12 год 00 хв у м. Снятин) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції про скасування рішення,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції (далі - УПП, відповідач), в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАР №6207057 від 23.11.2022, а провадження по справі закрити.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17.01.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, УПП подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що доданий до відзиву відеозапис на диску і є матеріалами справи, а тому може розглядатися судом як допустимий та належний доказ по справі. Крім того, в порушення норм процесуального права судом першої інстанції розглянуто даний публічно-правовий спір стороною якого був визначений неналежний відповідач, зокрема, УПП замість ДПП.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Особливості розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України, а порядок повідомлення їх учасників статтею 268 цього Кодексу, відповідно до якої учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що постановою поліцейського капрала поліції 1 батальйону 3 роти УПП Павліва В.Р. серії ЕАР № 6207057 позивача було визнано винним у порушенні п.2.1 «б» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.
За змістом оспорюваної постанови, 23.11.2022 о 17 год 52 хв ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки “Ауді А-6”, державний номерний знак НОМЕР_1 , в с. Оршівці на ділянці дороги Н10, 204 км, проїжджаючи блокпост, під час зупинки не пред'явив обов'язковий реєстраційний документ на транспортний засіб, чим порушив вимоги п.2.1 «б» ПДР.
Вважаючи протиправною оспорювану постанову, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що наданий відповідачем відеозапис на підтвердження факту порушення позивачем ПДР, який був переглянутий у судовому засіданні, не може вважатися належним та допустимим доказом у зв'язку з тим, що оспорювана постанова не містить відомостей про технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорювана постанова складена з недотриманням встановлених статтею 283 КУпАП вимог, а тому не може вважатися такою, що відповідає чинному законодавству у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною першою та другою статті 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ч.1 ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку.
Колегія суддів зазначає, що єдиним доказом на підтвердження факту вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення є саме відеозапис з нагрудної камери відеореєстратора поліцейського, на якому зафіксовані порушення позивачем ПДР.
Згідно ч.1 ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Зміст постанови повинен відповідати вимогам статей 283, 284 КУпАП, в якій, зокрема, необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
З матеріалів справи видно, що оспорювана постанова не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення.
Судом першої інстанції встановлено та видно з матеріалів справи, що в графі 7 оспорюваної постанови «До постанови додаються» зазначено лише «Матеріали справи».
Колегія суддів звертає увагу на те, що відомості про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис підлягають зазначенню у постанові про адміністративне правопорушення, оскільки частиною третьою статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
У разі відсутності в оспорюваній постанові посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно вимог ст.70 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наданий відповідачем диск з відеозаписом, не може бути визнаний належним та допустимим доказом, оскільки в порушення вимог статті 283 КУпАП в оспорюваній постанові відсутнє посилання на технічний засіб, яким здійснено фото або відео- фіксацію правопорушення.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13.02.2020 по справі №524/9716/16-а, від 19.02.2020 по справі №524/1284/17, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою цієї статті передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Проте, будь-яких належних та допустимих доказів порушення позивачем вимог ПДР відповідачем не було надано ані суду першої, ані апеляційної інстанцій.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної постанови та наявності підстав для її скасування.
Сама постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визнані відповідачем підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів на їх підтвердження.
Стосовно доводів відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права з посиланням на те, що адміністративний позов було подано до неналежного відповідача і судом не було проведено його заміну, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 4 КАС України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
При цьому, пунктом 7 частини 1 вказаної статті передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, відповідачем може бути, зокрема, орган державної влади без статусу юридичної особи.
Колегія суддів звертає увагу, що органом Національної поліції у даній справі є Управління патрульної поліції у Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції, від імені якого, зокрема, поліцейським капралом поліції Павлів В.Р. батальйону 3 роти Управління патрульної поліції в Чернівецькій області уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення.
З огляду на викладене, Управління патрульної поліції у Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції, як відповідний суб'єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, є належним відповідачем у даній справі.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень ч.3 ст.272 КАС України, судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтею 286 цього Кодексу (особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності), набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст.ст.268, 272, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Чернівецькій області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17 січня 2023 року по справі №351/1787/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук
У зв'язку із перебуванням судді Носа С.П. на лікарняному з 10.03.2023 по 21.03.2023 та у відпустці з 22.03.2023 по 03.04.2023, судді Шевчук С.М. на лікарняному з 24.03.2023 по 05.04.2023 повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 06.04.2023.