Справа № 640/1754/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В.
06 квітня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 р. у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у м. Києві щодо визначення податкового зобов'язання зі сплати єдиного податку у розмірі 37 626, 00 грн. та штрафу в розмірі 9 406, 50 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не надано належної оцінки доказам.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 серпня 2018 року ФОП ОСОБА_1 подано до контролюючого органу податкову декларацію з єдиного податку за звітний податковий період (І-ше півріччя 2018 року), в якій в рядку 11 визначено податкове зобов'язання з єдиного податку в сумі 37 626, 00 грн.
07 вересня 2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку вищезазначеної податкової декларації, за результатами якої складено Акт №319-26-15-13-14-11/1914111119, в якому встановлено порушення пп.2 п.293.3 ст.293 Податкового кодексу України, а саме: відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється в розмірі 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
На зазначений акт перевірки, позивачем подано заперечення від 24.09.2018 року, які відхилено листом Головного управління ДФС у м. Києві від 02.10.2018 року №57703/С/26-15-13-14-15 «Про результат розгляду заперечень на акт камеральної перевірки від 07.09.2018 року № 319-26-15-13-14-11/1914111119.
На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове-повідомлення рішення №0280521314 від 04 жовтня 2018 року, в якому на підставі пп. 54.3.2. п. 54.3. ст. 53 Податкового кодексу України (далі ПК України) відповідачем визначено податкове зобов'язання позивача з єдиного податку в сумі 37 626, 00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 9 406, 50 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено ФОП ОСОБА_1 в адміністративному порядку, проте, рішенням Голови Державної податкової служби України № 68273/С/26-15-13-14-15 від 02 листопада 2019 року в задоволенні скарги позивачу відмовлено, а податкове повідомлення-рішення №0280521314 від 04 жовтня 2019 року залишено без змін.
Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відносини, які виникають з приводу справляння податків і зборів, порядок адміністрування податків і зборів, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства в Україні регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пунктів 296.3, 296.7 статті 296 Податкового кодексу України платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.
Згідно з пунктами 293.1, 293.3 статті 293 Податкового кодексу України, ставки єдиного податку для платників третьої групи встановлюються у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі: 1) 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом; 2) 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Податкова декларація складається наростаючим підсумком з урахуванням норм пунктів 296.5 і 296.6 цієї статті. Уточнююча податкова декларація подається у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 295.3 ст. 295 Податкового кодексу України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
Відповідно до п. 300.1 ст. 300 Податкового кодексу України платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.
Як свідчать матеріали справи, а саме Акт перевірки № 319-26-15-13-14-11/1914111119 та відзив ГУ ДПС у м. Києві на позовну заяву, висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства базуються на тому, що позивачем в рядку 14 декларації не вказану суму єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету.
Позивач, в свою чергу, наголошує, що ним було зазначено суму єдиного податку в рядку 11 декларації та своєчасно сплачено вказану суму податку до бюджету, що підтверджується платіжним дорученням № 17 від 10.05.2018 року на суму 37 176 грн. та платіжним дорученням № 19 від 25.05.2018 року на суму 450 грн.
Крім того, позивач зазначає, що ним було подано уточнюючу податкову декларацію.
Суд, дослідивши податкову декларацію з єдиного податку за звітний податковий період (1-ше півріччя 2018 року), подану ФОП ОСОБА_1 , зазначає, що в рядку 11 декларації «сума податку за ставкою 5%» визначено податкове зобов'язання з єдиного податку в сумі 5 37 626,00 грн.
Разом з тим, рядок 14 декларації «сума єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду» дійсно залишився позивачем не заповненим.
Суд звертає увагу, що на сторінці 2 Акту у таблиці «Розрахунок єдиного податку» у рядках 21, 23, 25 відповідачем зазначено показники у графах «За даними платника податків» та «За даними камеральної перевірки», які співпадають, а саме:
- рядок 21 «Обсяг доходу за звітний (податковий) період, що оподатковується за ставкою 5%» - дорівнює 752 520,00 грн. (і за показниками платника податків, і за показниками відповідача);
-рядок 23 «Сума податкового зобов'язання щодо сплати єдиного податку, нарахованого платником податку третьої групи за ставкою» - дорівнює 37 626, 00 грн. (і за показниками платника податків, і за показниками відповідача);
- рядок 25 (деталізує рядок 23 залежно від обраної платником ставки єдиного податку (3% чи 5%)) «-5 відс.» дорівнює 37 626,00 грн. (і за показниками платника податків, і за показниками відповідача).
Тобто, з наведеного вбачається, що позивачем не було допущено числових порушень при здійсненні обрахунку суми єдиного податку, яка підлягає сплаті до бюджету, натомість, позивачем було зазначено суму, що підлягає сплаті в рядку 11 декларації, не зазначивши таку в рядку 14 декларації.
Як зазначено вище, платник єдиного податку зобов'язаний визначити податкове зобов'язання з єдиного податку за звітний податковий період у декларації з єдиного податку. Форму цієї декларації затверджено наказом Міністерства фінансів України № 578 від 19.06.2015.
Так, суд зазначає, що у декларації сума податку для платників третьої групи, які обрали ставку єдиного податку в розмірі 5%, визначається у рядку 11 «Сума податку за ставкою 5 % (рядок 06 х 5%)», а рядки 12 та 14 декларації заповнюються наростаючим підсумком, тобто в наступних за першим податковим звітним періодом періодах.
Суд погоджується з твердженнями позивача відносно того, що згідно наказу МФУ №578 логіка формування показників розділів IV та V декларації з єдиного податку побудована на методі наростаючого підсумку з початку року, і зокрема, для формування рядків 12 та 14 розділу V декларації. Але за своєю суттю цей метод не може бути застосовним для першого звітного (податкового) періоду, бо платнику єдиного податку ще немає що підсумовувати.
Саме за вказаною формулою у рядку 11 декларації позивачем і було визначено податкове зобов'язання з єдиного податку за перший звітний податковий період - 1 півріччя 2018 p.
В поданій до контролюючого органу податковій декларації з єдиного податку за 1-ше півріччя 2018 року ФОП ОСОБА_1 визначені:
1) сума доходу - 752 520,00 грн., який підлягає оподаткуванню. Суму доходу відображено в рядку декларації за кодом 06;
2) сума єдиного податку -37 626, 00 грн. - обчислена позивачем з доходу, вказаного у рядку 06 декларації, за ставкою 5%, відображено в ряжку декларації за кодом 11.
В матеріалах справи наявна копія платіжного доручення від № 17 від 10.05.2018 року на суму 37 176 грн. та платіжним дорученням № 19 від 25.05.2018 року на суму 450 грн.
Згідно ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Отже, судом встановлено, що позивачем було виконано податковий обов'язок шляхом сплати сум податкового зобов'язання з єдиного податку, що підтверджується копіями платіжних доручень, натомість, не зазначення позивачем в рядку 14 суми податкового зобов'язання, що в даному випадку відповідає графі 11, та було сплачено позивачем до бюджету, не може слугувати підставою для притягнення позивача до відповідальності за порушення приписів ст. 293 податкового кодексу України.
Так, обраховане ФОП ОСОБА_1 податкове зобов'язання у сумі 37 626, 00 грн. становить 5% від оподатковуваного обсягу доходу в сумі 752 520,00 грн., що цілком відповідає вищевказаній нормі права, яка регулює розмір ставки єдиного податку для платників 3-ої групи за критерієм, чи є платник єдиного податку платником ПДВ (ставка єдиного податку дорівнює 3%), чи ПДВ включено до складу єдиного податку (ставка єдиного податку - 5%).
У рядку 15 Акту контролюючий орган підтвердив, що ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку за ставкою 5%.
Зважаючи на вищенаведене у сукупності та беручи до уваги сплату позивачем податкового зобов'язання у сумі 37 626,00 грн. від задекларованого в декларації за 1 півріччя 2018 року оподатковуваного обсягу доходу в сумі 752 520,00 грн., суд доходить висновку, що не зазначення показника в рядку 14 декларації «сума єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду», по-перше, не призвело до несплати необхідної суми єдиного податку у визначений законодавством строк, що свідчить про безпідставність висновку податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання. По-друге, не спричинило настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому. По-третє, не може кваліфікуватися правопорушенням п. 293.3 ст. 293 Податкового кодексу України, як наслідок слугувати підставою для застосування штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 810/3772/16.
Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частин 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Поряд з цим, суд зазначає, що не надає оцінку уточнюючій декларації, яка подана позивачем, оскільки обставини, що встановлені в рішенні суду є достатніми для визнання протиправним та скасування оспорюваного рішення.
Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0280521314 від 04 жовтня 2019 року є безпідставним та протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 383 КАС України,колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді А.Ю. Кучма
Л.В. Бєлова