про повернення позовної заяви
03 квітня 2023 року м. Київ № 320/3622/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо не проведення з ОСОБА_2 повного розрахунку при звільненні;
- стягнути з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.07.2019 по 15.06.2022 у сумі 1108330,86 грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
29.03.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши вказану заяву, суд зазначає таке.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що звернувшись 17.12.2022 до суду з позовом позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
У зв'язку з цим, судом було запропоновано позивачу надати заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин пропуску такого строку.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом першим частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Предметом позову у даній справі є стягнення з Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.07.2019 по 15.06.2022 у сумі 1108330,86 грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до правової позиції, наведеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 79684987) за змістом приписів статей 94,116,117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і статей 1,2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачене статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У Рішенні від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117,237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Проте, Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87079866) зазначив, що встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина 5 цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 04.06.2021 у справі №240/5442/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97428948) дійшов правового висновку, що КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 11.03.2021 у справі 560/3338/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95493174) зазначив, що перебіг процесуального строку з вимогою про стягнення середнього заробітку, розпочинається з наступного дня, що настає за днем остаточного розрахунку.
Так, згідно з положеннями статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідачем було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 72882,96 грн. 16.06.2022.
Отже, перебіг місячного строку для звернення до суду з даним позовом розпочав свій перебіг з 17.06.2022 та сплинув 17.07.2022.
Таким чином, звернувшись 17.12.2022 до суду з даним позовом позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
У заяві про поновлення строку, позивач зазначив, що відповідно до наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 11.03.2022 №55 позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації.
У зв'язку з цим, позивач зауважив, що з 11.03.2022 він не мав можливості реалізувати своє право на звернення до суду, оскільки постійно перебував у відрядженні та виконував завдання щодо захисту територіальної цілісності та недоторканості держави.
На підтвердження наданих пояснень позивач надав наказ начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 11.03.2022 №55 (по стройовій частині).
Так, вказаним наказом полковника ОСОБА_1 , з 11.03.2022 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, зараховано до списків особового складу університету, та призначено старшим викладачем кафедри штурмових військ і сил спеціальних операцій командно-штабного інституту застосування військ (сил).
Отже, позивач на підставі наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 11.03.2022 №55 (по стройовій частині) з 11.03.2022 був зарахований до списків особового складу університету, та призначений старшим викладачем кафедри штурмових військ і сил спеціальних операцій командно-штабного інституту застосування військ (сил).
Позивачем не зазначено, яким чином перебування його на посаді викладача в Національному університеті оборони України імені ОСОБА_3 перешкоджало своєчасному зверненню до суду.
При цьому посилання позивача на його постійне перебування у відрядженнях суд сприймає критично, оскільки такі обставини не підтверджені жодним доказом.
Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/241/21, проаналізувавши положення частини п'ятої статті 122 КАС України, дійшла висновку, що нею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби, однак такі не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду.
Крім того, у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Надаючи оцінку посиланням позивача на введення в Україні воєнного стану як на підставу для поновлення строку звернення до суду, суд зауважує, що лише факт введення воєнного стану сам по собі не є підставою для безумовного поновлення процесуального строку, без надання доказів того, що запровадження воєнного стану об'єктивно унеможливило своєчасне звернення до суду.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).
Введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Ураховуючи те, що останній день перебігу процесуального строку на звернення до суду з позовом у цій справі припав на період повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, ця обставина могла унеможливити дотримання такого строку позивачем за умови надання ним до суду належних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск строку на звернення до суду з позовом, та могла б бути визнаною поважною причиною для поновлення процесуального строку.
Саме така правова позиція викладена у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 990/115/22.
Водночас, позивачем не було наведено жодних причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у нього можливості підготувати та подати позовну заяву в місячний строк після проведення з ним остаточного розрахунку - виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 72882,96 грн. 16.06.2022.
Вказане свідчить про те, що позивач мав можливість своєчасно звернутись з даним позовом до суду, а наведені у заяві пояснення не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення позивача до суду.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що позивач не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачеві що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.