Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 квітня 2023 року Справа№200/959/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії, -
7 березня 2023 до Донецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду в Донецькій області щодо не зняття обмеження з 1 грудня 2019 року і відмови провести перерахунок пенсії з 1 грудня 2019 року і нарахування та не виплати в повному обсязі пенсійної виплати;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду в Донецькій області зняти обмеження з 1 грудня 2019 року і на період поточної виплати пенсії та здійснити перерахунок пенсії з 1 грудня 2019 року без обмеження її максимальним розміром, без обмеження будь яким терміном і нарахувати та виплатити не доплачену частину пенсійної виплати з урахуванням фактично виплачених сум відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ з огляду на рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на виконання судового рішення в серпні 2022 року відповідач здійснив перерахунок пенсії з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення позивача, при цьому обмежив розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано неконституційними норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка обмежувала виплату пенсії військовослужбовцям максимальним розміром.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на адміністративний позов за змістом якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказав, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 6 грудня 2016 року внесено зміни до статті 43 Закону №2262 та зазначено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 6 грудня 2016 року передбачено, що вказані обмеження застосовуються до осіб не залежно від дати призначення пенсії.
31 березня 2023 року позивач надав відповідь на відзив у якій висловив незгоду з твердженнями відповідача та вказав, що відповідач посилається на положення закону, які визнано неконституційним відповідно до Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016.
Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені) та витребувано у відповідача докази.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 5 листопада 2014 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як одержувач пенсії по інвалідності внаслідок війни, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі №200/11958/21 відповідач здійснив перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 1 грудня 2019 року з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, виданої сектором із соціально-гуманітарних питань Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області” за № 33/25-854 від 19 травня 2021 року із урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, розрахованих згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №988 від 11 листопада 2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України №2262-ХІІ від 9 квітня 1992 року "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
На звернення позивача щодо перерахунку пенсії на виконання рішення суду, відповідач листом від 27 лютого 2023 року повідомив про виконання рішення суду та вказав, що в серпні 2022 року проведено перерахунок пенсії з 1 грудня 2019 року на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення. З вересня 2022 року загальний розмір пенсії складає 21881,25 грн. Доплата до пенсії за період з 1 грудня 2019 року по 31 серпня 2022 року у загальній сумі 290534,20 грн. При цьому, з урахуванням ст.43 Закону України від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виплата пенсії здійснюється з обмеженим розміром, а саме: з вересня 2022 року складає 20270 грн.
Вважаючи протиправними дії відповідача та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано неконституційними норми частини 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яка обмежувала виплату пенсії військовослужбовцям максимальним розміром, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
За змістом преамбули Закону №2262-ХІІ, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч.3 ст. 43 Закону № 2262-XII пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 7 ст. 43 Закону № 2262-XII встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення ч.1 ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначено що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно з п.п.3-4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Це виключає можливість органу державної влади, у тому числі парламенту, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб відтворювати положення правових актів, визнаних Конституційним Судом України неконституційними, крім випадків, коли положення Конституції України, через невідповідність яким певний акт (його окремі положення) було визнано неконституційним, у подальшому змінені в порядку, передбаченому розділом XIII Основного Закону України.
Конституційний Суд України в пункті 7 рішення № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року вже висловив правову позицію, згідно з якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічної редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
Оскільки положення ч.7 ст.43 Закону № 2262-XII визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20 грудня 2016 року, тому внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року до ч.7 зазначеної статті зміни є нереалізованими, оскільки ч.7 ст.43, після рішення Конституційного Суду України, у Законі № 2262-XII відсутня. Крім цього, вказані зміни, по своїй суті є повторним запровадженням правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, а тому ці зміни, не створюють підстав для обмеження пенсії максимальним розміром.
Крім того, суд вважає, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є неправильним, оскільки цей закон є загальним, водночас спеціальним законодавчим актом, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців є Закон № 2262-XII, у якому норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром відсутні, оскільки визнані неконституційними.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17,від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 31 березня 2021 року у справі № 815/3000/17, від 17 травня 2021 у справі №343/870/17 та від 21 грудня 2021№120/3552/21-а, від 26 січня 2022 у справі №569/2950/17.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із покликанням на положення ст.ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст.9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права дійшла висновків, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про те, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року, № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо застосування обмежень при виплаті позивачу призначеної суми пенсії максимальним розміром, не відповідають визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах, тому такі дії слід визнати протиправними.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно обмежено максимальний розмір пенсії позивача.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд вважає, що позивач навів законні й обґрунтовані підстави щодо перерахунку та виплати йому пенсії без обмеження максимальним розміром пенсії, а тому наявні правові підстави для задоволення позову шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, встановлених законом для непрацездатних осіб та зобов'язати здійснити з 1 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, виданої сектором із соціально-гуманітарних питань Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області” за № 33/25- 854 від 19 травня 2021 року із урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням раніше виплачених сум.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, відповідно до положень ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, встановлених законом для непрацездатних осіб.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, б. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, код ЄДРПОУ 13486010) здійснити з 1 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням оновленої довідки про розмір грошового забезпечення, виданої сектором із соціально-гуманітарних питань Державної установи “Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області” за № 33/25-854 від 19 травня 2021 року із урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя В.С. Дмитрієв