Справа № 600/3450/22-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.
05 квітня 2023 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Кузьмишина В.М.
суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог.
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно - господарського штрафу №341089 від 28 вересня 2022 року.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2022 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 має посвідчення водія та є власником транспортного засобу марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно видаткової накладної від 14 вересня 2022 року №2069, виданої ТОВ «Снятинський Цегельний завод», ОСОБА_2 придбав за готівкові кошти камінь та цеглу в кількості 5904 кг.
14 вересня 2022 року уповноваженими посадовими особами відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області проведена рейдова перевірка указаного транспортного засобу на предмет дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт, за результатом якої складено Акт №340111.
У названому акті вказано про те, що автомобілем марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 здійснювалось перевезення вантажу без документів, передбачених статтею 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, а саме: без індивідуальної контрольної книжки водія. При цьому зазначено, що транспортний засіб не обладнаний тахографом. Вказане є порушенням, за яке передбачена відповідальність абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
16 вересня 2022 року відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, отримане останнім 23 вересня 2022 року, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
28 вересня 2022 року відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №341089, відповідно до якої за порушення вимог статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 вказаного закону, постановлено стягнути з ОСОБА_2 адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн.
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Мотивувальна частина.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III).
Згідно з ст.60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що суб'єктом відповідальності, передбаченої частиною першою статті 60 Закону №2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт є автомобільний перевізник.
Згідно положень статті 1 Закону №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
У главі 6 (статті 29-34) Закону №2344-III наведені положення про автомобільного перевізника. Так, згідно частини першої статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до ст.34 Закону №2344-III передбачені вимоги до автомобільного перевізника.
Автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III (про порушення якої зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, відповідальність несуть саме автомобільні перевізники - суб'єкти господарювання.
Згідно частини другої статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт несуть саме фізичні особи як суб'єкти господарювання, тобто фізичні особи-підприємці, додатково свідчать і відповідні графи у «Постанові про застосування адміністративно-господарського штрафу №», що є Додатком 5 до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2022 р. №79), яким і передбачені положення щодо оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів.
При цьому, позивач станом на час виявлених відповідачем порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт та прийняття оскаржуваної постанови, не мав статусу фізичної особи-підприємця, тобто не був суб'єктом господарювання.
З урахуванням наведених вище обставин колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позивач в даних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні Закону №2344-III, а тому не міг бути суб'єктом відповідальності за порушення, наведені у частині першій статті 60 Закону №2344-III.
Так, позивач маючи посвідчення водія, на належному йому на праві власності транспортному засобі, здійснював перевезення вантажу, придбаного за власний рахунок та для власних потреб, а тому позивач не надавав послуг з перевезення вантажу.
Враховуючи викладене, відповідач протиправно притягнув позивача до відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що в акті №340111 від 14 вересня 2022 року вказано, що транспортний засіб марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не обладнаний тахографом, а перевізник не забезпечив водія індивідуальною контрольною книжкою водія.
Відповідно до пункту 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 р. за №811/18106 (на норми якого в обґрунтування своєї позиції посилається відповідач у відзиві) водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Згідно з п.1.4. вказаного вище Положення воно не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
Позивач на належному йому на праві власності транспортному засобі марки КАМАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 14 вересня 2022 року здійснював перевезення вантажу (камінь, цегла), що був ним придбаний як фізичною особою (а не фізичною особою-підприємцем) за власний рахунок та для власних потреб без використання праці найманих водіїв, про що, зокрема, свідчить зміст видаткової накладної від 14 вересня 2022 року №2069, виданої ТОВ «Снятинський Цегельний завод». При цьому відповідачем у ході судового розгляду справи вказаних вище доводів позову не спростовано та, усупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надано суду належних та достовірних доказів того, що 14 вересня 2022 року позивач здійснював перевезення вантажу саме як автомобільний перевізник у розумінні Закону №2344-III.
Вказане виключає можливість застосування до позивача вимог Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 № 340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2010 р. за № 811/18106.
Тому відповідач дійшов безпідставних та необґрунтованих висновків про допущення позивачем порушень вимог законодавства та, відповідно, про наявність підстав для притягнення його до відповідальності.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми матеріального та процесуального права та суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Кузьмишин В.М.
Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.