05 квітня 2023 року Справа № 160/20623/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
Обставини справи: 27.12.2022 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.08.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у відповідності зі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності зі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з часу звернення з заявою про призначення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовлено в призначення пенсії за віком, через відсутність страхового стажу - 29 років. За розрахунком відповідача страховий стаж складає 27 років 11 місяців 20 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1992 по 31.07.1998, оскільки назва підприємства в запису трудової книжки не співпадає з назвою зазначеною на печатці, а також відсутній наказ про прийняття, рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи та реорганізацію підприємства. Позивач вважає рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його права на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 09.01.2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
30.01.2023 року від Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідач позовні вимоги заперечує з наступних підстав. Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно прийнятого рішення страховий стаж позивача складає 27 років 11 місяців 20 днів. Вік позивача на дату звернення 60 років. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки з 02.01.1992 по 31.07.1998, оскільки назва підприємства у записі трудової книжки не співпадає з назвою зазначеною в печатці, а також відсутній наказ про прийняття на роботу. Відповідачем було рекомендовано надати уточнюючу довідку в підтвердження не зарахованого періоду.
Ухвалою суду від 02.02.2023 року у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача у адміністративній справі №160/20623/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.
Станом на 05 квітня 2023 року відповідь на відзив від позивача на адресу суду не надходила.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
18.08.2022 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (Печерський район) із заявою про призначення пенсії за віком. Заяву зареєстровано за №4365.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.08.2022 року №047050020103, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. В рішенні від 25.08.2022 року зазначено зокрема наступне.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Вік заявника 60 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років.
Страховий стаж особи становить 27 років 11 місяців 20 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1992-31.07.1998 оскільки назва підприємства в запису трудової книжки не співпадає з назвою зазначеною на печатці, а також відсутній наказ про прийняття, рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи та реорганізацію підприємства.
Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу 29 років.
Не погоджуючись із рішенням про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
Зазначене у вказаній статті право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).
Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно статті 26 Закону №1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років.
Згідно матеріалів справи, на час звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за віком (18.08.2022 року), він досяг 60, відтак відповідно до ст.26 Закону України №1058, необхідний страховий стаж має складати 29 років.
Згідно оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії, страховий стаж ОСОБА_1 становить 27 років 11 місяців 20 днів.
Так, позивачу не зараховано період роботи з 02.01.1992-31.07.1998 оскільки назва підприємства в запису трудової книжки не співпадає з назвою зазначеною на печатці, а також відсутній наказ про прийняття, рекомендовано надати уточнюючу довідку про період роботи та реорганізацію підприємства.
З приводу цього суд зазначає наступне.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Згідно копії трудової книжки НОМЕР_2 від 09.10.1984, виданої на ім'я ОСОБА_1 , в спірний період:
Запис 15 - 02.01.1992 - Мале приватне багатопрофільне підприємство "ОДЕМА", обрано директором малого приватного багатопрофільного підприємства "ОДЕМА" (угода про створення МПМП "ОДЕМА" від 05.07.1991);
Запис 16 - 31.07.1998 - звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП України (наказ №12к від 28.07.1998р.);
Засвідчено печаткою "Приватна компанія Одема".
Запис про зміну найменування підприємства в процесі реорганізації до трудової книжки позивача зроблено не було.
Проте неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії.
У період внесення записів про роботу позивача, не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність зображення печатки або назви підприємства на записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, суд звертає увагу, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства або неможливість прочитати назву підприємства, з якого звільнено позивача не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
З огляду на викладене, слід дійти висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправно не було зараховано до трудового стажу позивача спірний період роботи з 02.01.1992 по 31.07.1998, що на переконання суду, є безумовною підставою для його зарахування відповідачем.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.08.2022 року, яким не зараховано до стажу позивача спірний період роботи, що стало підставою для відмови в призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а позовна вимога задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності зі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з часу звернення з заявою про призначення пенсії.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом встановлено, що позивач має страховий стаж роботи 27 років 11 місяців 20 днів, та зарахований судом стаж складає 02.01.1992 по 31.07.1998 - 6 років 6 місяців 29 днів, тобто достатній для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058.
Таким чином, призначення пенсії позивача повинно бути здійснено з дня звернення за пенсією - 18.08.2022 року.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 992,40 грн.
Отже, відповідно до положень ст.139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) від 25.08.2022 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсії за віком у відповідності до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) період його роботи з 02.01.1992 по 31.07.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) пенсію за віком у відповідності до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 18.08.2022 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко