вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 761/30674/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/2981/2023Головуючий у суді першої інстанції - Савицький О.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
15 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Невідома Т.О., Соколова В.В.,
секретар Ольшевська Ю.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана від їх імені та в їх інтересах адвокатом Савченко Тетяною Вікторівною, яка діє на підставі договору, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення боргу,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: АТ «Банк «Фінанси та Кредит», у якому просили:
стягнути з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 2 428 717,97 грн та 800 000,00 дол США, в еквіваленті на день винесення рішення;
ОСОБА_2 суму коштів у розмірі 1 925 425,31 грн.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що між ОСОБА_1 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» були укладені 17.07.2015 та 30.07.2015 договори №№ 328823/136028/3-15, 328823/136038/3-15, 328823/136048/3-15, 328823/138518/07-15 про банківський строковий вклад (депозит), за умовами яких ОСОБА_1 передав АТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в загальній сумі 2 500 000,00 грн. та 800 000,00 дол. США для розміщення на депозитних вкладах, під 5,50 % та 9 % - 10 % річних, що обумовлені кожним договором окремо.
Також між ОСОБА_2 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено 30.07.2015 договір № 328823/138508/07-15 про банківський строковий вклад (депозит), за умовами яких ОСОБА_2 передала АТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в загальній сумі 2 000 000,00 грн. для розміщення на депозитному вкладі, під 9 % - 10 % річних. Позивачам у зв'язку з ліквідацією банку було виплачено гарантовану суму відшкодування в сумі 200 000,00 грн. кожному, однак решта суми банківських вкладів з врахуванням відсотків залишається невиплаченою. Відповідно до законодавства, пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Такою особою позивачі вважають відповідача ОСОБА_3 , а тому просять стягнути з нього суми належних їм грошових коштів за вкладами, які залишаються невиплаченими (т. 1. а.с. 1-9).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07.11.2022 відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в задоволенні позову до ОСОБА_3 , третя особа: АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення боргу (т. 2 а.с. 100 - 104).
В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права просять скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказують, що виплата фондом гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами не є належним виконанням зобов'язання банку перед вкладником, і не може бути підставою для зменшення розміру грошового зобов'язання, якщо вклад фізичної особи був більше ніж 200 000,00 грн. Суд першої інстанції поза увагою залишив те, що сума невідшкодованих коштів за договором банківського вкладу є значною, і вкладник, який є слабшою стороною у правовідносинах, не отримав назад свої кошти, чим йому було спричинено майнову шкоду.
Крім того, відсутні підстави вважати, що на відносини, врегульовані спеціальним законодавством, не можуть бути поширені загальні норми, які регламентують відповідні відносини. Тобто, загальні норми ЦК України щодо підстав та умов цивільно-правової відповідальності пов'язаних з банком осіб (включаючи власників істотної участі банку) повною мірою застосовуються до спірних правовідносин, якщо тільки їх застосування не було прямо та буквально виключено відповідними спеціальними нормами.
Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через неналежність позивача та відсутність у нього права на звернення до суду з цим позовом є перешкодою у доступі до правосуддя (т. 2 а.с. 106-110).
Відзиву від учасників справи не надходило.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - Савченко Т.В. підтримала подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просила її задовольнити.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є АТ «Банк «Фінанси та Кредит», 17.07.2015 було укладено договір-заяву № 328823/136028/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті.
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передав банку для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти в розмірі 50 000,00 дол. США.
Крім того, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 17.07.2015 було укладено договір-заяву № 328823/136038/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті.
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передав банку для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти в розмірі 250 000,00 дол. США.
Також, між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 17.07.2015 було укладено договір-заяву № 328823/136048/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті.
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передав банку для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти в розмірі 500 000,00 дол. США.
30.07.2015 між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір № 328823/138518/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в національній валюті.
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_1 передав банку для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти в розмірі 2 500 000,00 грн.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 30.07.2015 між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір-заяву № 328823/138508/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в національній валюті.
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 передала банку для розміщення на депозитному вкладі грошові кошти в розмірі 2 000 000,00 грн.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17.09.2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
Згідно з даним рішенням у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. строком на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 17.12.2015 № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18.12.2015 № 230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. на два роки з 18.12.2015 до 17.12.2017 включно.
Після того як позивачі дізналися про вказані фінансові проблеми в ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», вони звертались до банку щодо отримання своїх депозитних вкладів.
Разом з тим, позивачами 05.11.2015 було отримано тільки гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000,00 грн. кожним.
Станом на 24.05.2016 залишок коштів на рахунках ОСОБА_1 за договором-заявою № 328823/136028/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 17.07.2015 становив 50 000,00 дол. США, за договором-заявою № 328823/136038/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 17.07.2015 становив 250 000,00 дол. США, за договором-заявою № 328823/136048/3-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Стандарт» в іноземній валюті від 17.07.2015 становив 500 000,00 дол. США.
Крім того, станом на 20.05.2016 за договором № 328823/138518/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в національній валюті, залишок коштів на рахунку позивача становив 2 428 717,97 грн.
Відповідно до виписок по особовим рахункам ОСОБА_1 вихідний залишок належних йому коштів, за вказаними депозитними договорами становить 800 000,00 дол. США та 2 428 717,97 грн.
Також, станом на 20.05.2016 залишок коштів на рахунку ОСОБА_2 за договором № 328823/138508/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в національній валюті, відповідно до виписки по особовому рахунку, становив 1 925 425,31 грн.
Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було акцептовано вимоги позивачів, а саме вимоги ОСОБА_1 на суму 21 392 835,96 грн., ОСОБА_2 на суму 1 925 425,00 грн., та включено їх до четвертої черги кредиторів.
Згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
Отже, позивачі є особами, які є кредиторами банку в акцептованих Уповноваженою особою Фонду розмірах, оскільки станом на час розгляду справи депозити їм, за винятком гарантованої суми у розмірі 200 000,00 грн. кожному, не повернуто.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункти 82, 83), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи;
ділова репутація - відомості, зібрані НБУ, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи.
Відповідно до частин 2, 3 статті 14 цього Закону України «Про банки і банківську діяльність» власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан; вимоги щодо такої ділової репутації та фінансового стану встановлюються НБУ.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом усього часу, упродовж якого керівники банку та особи, які мають істотну участь у банку, зберігають свій статус або мають істотну участь у банку, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом. Пунктом 2 частини 1 статті 52 цього Закону визначено, що особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банк, віднесені до пов'язаних з банком осіб.
Таке регулювання встановлене тому, що власники істотної участі в банку можуть здійснювати значний вплив на діяльність банку аж до вирішального як шляхом впливу на призначення керівників банку, так і шляхом безпосереднього впливу на них. Тому частиною 4 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, а частиною 5 цієї статті - що пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
Частиною 6 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
Отже, власники істотної участі, контролери, інші пов'язані особи можуть своїми діями чи бездіяльністю завдати шкоди банку, у тому числі шляхом здійснення неналежної кадрової політики, шляхом неналежного впливу на керівників банку, шляхом порушення вимог законодавства, зокрема нормативно-правових актів Національного банку України, тощо.
Водночас неправомірні дії та бездіяльність з боку посадових осіб банку, його контролерів, інших пов'язаних осіб можуть завдати шкоди саме банку. Саме банк зазнає збитків у вигляді не отриманих доходів або зменшення ринкової вартості його майна (у тому числі внаслідок втрати ділової репутації, внаслідок чого страждає ділова практика, втрачаються нормальні ділові зв'язки з вкладниками, позичальниками та іншими кредиторами і боржниками, та внаслідок неможливості використання майна як єдиного майнового комплексу).
Із цих же причин шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо така шкода призводить до недостатності активів боржника в ліквідній формі. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику (так звані віддзеркалені збитки), не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого. Крім того, таке стягнення призвело б до незаконного збагачення кредитора, який додатково до свого права вимоги до боржника безпідставно набув би ще і право вимоги до порушника прав боржника щодо стягнення віддзеркалених збитків з такого порушника.
Такого висновку дійшла Велика Палати Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), переглядаючи аналогічний спір фізичної особи до ОСОБА_3 , третя особа: ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у п. 4 ст. 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку.
Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення.
Така черговість встановлена ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до п. 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу.
Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).
Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв'язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.
У цій справі позивачі звернулися до суду з позовом про стягнення на їх користь коштів як збитків, завданих, на думку позивачів, неправомірними діями відповідача по відношенню до банку. Водночас такими діями збитки можуть бути завдані саме банку, а не позивачам.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Водночас, не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого.
У даному випадку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що права позивачів порушено, але не безпосередньо винними діями відповідача, а тому з урахуванням змісту пред'явлених вимог, їх не можна вважати належними позивачами у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9)).
При цьому, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) зазначила, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» жодним чином не виключає можливість притягнення власника істотної участі банку до відповідальності у порядку, визначеному ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до частин 3 - 5 статті 58 цього Закону учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку; власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку; пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Водночас, зазначеною статтею передбачена відповідальність пов'язаних осіб банку перед банком, а не перед його кредиторами.
Посилання апелянтів на те, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову через неналежність позивача та відсутність у нього права на звернення до суду з цим позовом є перешкодою у доступі до правосуддя є помилковим з огляду на те, що під час судового розгляду підлягає встановленню відповідний суб'єктний склад учасників процесу та визначення належного та ефективного способу захисту порушеного права. Суд першої інстанції, також, повно та всебічно розглянув справу, надав обґрунтовану оцінку заявленим доводам, правильно застосував норми матеріального права, та врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду, як це передбачено ч. 4 ст. 263 ЦПК України, дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому, слід зазначити, що непогодження із судовим рішенням, ухваленим не на користь позивачів, не може вважатись як обмеження у доступі до правосуддя.
Доводи апелянта зводяться до його незгоди з висновками суду та на законність і обґрунтованість постановленого судового рішення не впливають.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.
Понесені заявником судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана від їх імені та в їх інтересах адвокатом Савченко Тетяною Вікторівною, яка діє на підставі договору, залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційній інстанції протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 29 березня 2023 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді Т.О. Невідома
В.В. Соколова