справа №752/2331/22 Головуючий у І інстанції - Колдіна О.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/2950/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
07 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Даньшиної І.Ю.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Київського національного лінгвістичного університету на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного лінгвістичного університету про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
установив:
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Київського національного лінгвістичного університету про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи свої вимоги тим, що між сторонами було підписано контракт №220 від 01 грудня 2020 року, відповідно до якого позивач приймається на роботу і працює на посаді викладача кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства.
Строк дії контракту з 22 грудня 2020 року по 26 серпня 2022 року.
Зазначає, що 04 жовтня 2021 року МОЗ України прийнято наказ №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
Наказом №539-0 від 05 листопада 2021 року позивача було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року в зв'язку з відсутністю профілактичного щеплення проти Сovid-19.
Позивач вважає такий наказ та його відсторонення протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано наказ в.о. ректора Київського національного лінгвістичного університету від 05 листопада 2021 року №539-0 про відсторонення від роботи викладача кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства ОСОБА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київський національний лінгвістичний університет подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що позивач був викладачем кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства Київського національного лінгвістичного університету, постійно контактував зі студентами та іншими працівника КНЛУ, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не мав протипоказань до вакцинації, ректор Відповідача (або особа, виконуюча обов'язки ректора) зобов'язаний був відповідно до діючого законодавства відсторонити Позивача від роботи.
Звертає увагу на те, що призупинення трудових відносин не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин.
Просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами було підписано контракт №220 від 01 грудня 2020 року, відповідно до якого позивач приймається на роботу і працює на посаді викладача кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства.
Строк дії контракту з 22 грудня 2020 року по 26 серпня 2022 року.
04 жовтня 2021 року Міністерством охорони здоров'я України опубліковано прийнятий наказ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04 жовтня 2021 року, який містить наступні положення: обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:
- центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
- місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
- закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
- підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
- установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
- підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №83 від 04 березня 2015 року.
Наказом №525-0 від 29 жовтня 2021 року Київського національного лінгвістичного університету забезпечено, зокрема, контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти Covid-19 працівниками та відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників і державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень яких проти Covіd-19 визначена переліком, та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень.
Наказом №539-0 від 05 листопада 2021 року позивача було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року в зв'язку з відсутністю профілактичного щеплення проти Сovid-19.
З вищевказаним наказом 15 листопада 2021 року позивач ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на ньому.
В той же час, наказом №115-0 від 23 березня 2022 року було зупинено дію наказу від 05 листопада 2021 року №538-539-0 та допущено позивача до роботи.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову та визнаючи неправомірним та скасовуючи наказ в.о. ректора Київського національного лінгвістичного університету від 05 листопада 2021 року №539-0 про відсторонення від роботи викладача кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що Наказ МОЗ №2153 від 04 жовтня 2021 року, який став підставою для винесення наказу про відсторонення позивача від роботи, містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов'язкових щеплень, оскільки такі повноваження не передбачені ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб».
На думку районного суду, відповідачем неправомірно застосовано до позивача статтю 46 КЗпП України, оскільки норма статті містить вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи, а така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки а ні в ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», а ні в Календарі профілактичних щеплень в Україні не віднесено щеплення проти гострої респіраторної інфекції Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до щеплень, які в певній епідеміологічній ситуації стають обов'язковими для населення і у зв'язку з чим працівник може бути відсторонений від посади.
Крім цього, відповідачем перед прийняттям оскаржуваного наказу не було документально зафіксовано факту відмови чи ухилення позивача від щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не було дотримано порядку відсторонення від роботи.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статтею 27 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов'язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.
Згідно ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.
У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється Міністерством охорони здоров'я України.
Тобто, Міністерство охорони здоров'я України згідно ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» наділено повноваженням затверджувати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.
Так, на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти СОVID-19 підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їхніх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їхніх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Відповідно до п. «б» ст. 10 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров'я», громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно зі змістом пункту 1, 2 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я від 16 вересня 2011 року №595, календар профілактичних щеплень в Україні - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
Цей Календар включає обов'язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.
Інші обов'язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров'я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.
Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи (п. 2 Календаря).
Згідно ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
З урахуванням положень статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», одним із таких обов'язкових профілактичних щеплень окремих категорій працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи є щеплення від СОVID-19, що виключає необхідність його включення у календар обов'язкових щеплень.
Водночас, Наказом МОЗ України від 25 лютого 2020 року №521 «Про внесення змін до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року №133, доповнивши розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «СОVID-19».
На думку колегії суддів, щеплення від СOVID-19 в обов'язковому порядку не підлягає включенню до календаря щеплень, оскільки таке щеплення є обов'язковим лише для певної категорії працівників у зв'язку з особливостями виконуваної роботи.
Висновок суду першої інстанції про те, що календар профілактичних щеплень є єдиним визначеним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов'язкового щеплення, в тому числі, і за епідемічними показниками, при цьому суд врахував, що Наказ МОЗ №2153 від 04 жовтня 2021 року, який став підставою для винесення наказу про відсторонення позивачки від роботи, містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов'язкових щеплень, оскільки такі повноваження не передбачені ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» не відповідає дійсності та ґрунтується на невірно розтлумачених нормах вище наведених нормативно-правових актів.
Хибним є і висновок суду першої інстанції про те, що наказ МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року не встановлює обов'язковості щеплення працівників проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, оскільки не є нормативно-правовим актом, який має імперативний характер.
У Рішенні Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення терміну «законодавство» від 09 липня 1998 року у справі №17/81-97 визначено, що найбільш поширеним у Кодексі законів про працю України є термін «законодавство».
Стаття 4 Кодексу визначає, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України про працю, прийнятих відповідно до нього.
Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права.
Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень).
У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Отож, термін «законодавство» включає акти Кабінету Міністрів України, та нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади до яких належить Міністерство охорони здоров'я.
Окрім всього, положеннями статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Згідно ч. 2 ст. 54 ЗУ «Про освіту», педагогічні працівники зобов'язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.
У постанові від 17 квітня 2019 року (справа №682/1692/17) Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою.
Тобто, в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Верховний Суд у постанові від 10 березня 2021 року (справа №331/5291/19) зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров'я її громадян.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так як позивач був викладачем кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства Київського національного лінгвістичного університету, постійно контактував зі студентами та іншими працівника КНЛУ, не пройшов обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не мав протипоказань до вакцинації, ректор відповідача (або особа, виконуюча обов'язки ректора) зобов'язаний був відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.
У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року (справа №761/12073/18) зазначено, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством.
Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений.
Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов'язкове припинення самих трудових відносин.
Колегія суддів вважає, що обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від СОVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19 липня 1995 року №133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.
На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув, та прийшов до помилкового висновку, визнаючи неправомірним та скасовуючи наказ в.о. ректора Київського національного лінгвістичного університету від 05 листопада 2021 року №539-0 про відсторонення від роботи викладача кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства ОСОБА_1 , у зв'язку з чим рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.
Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, заявник не згоден із рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним та скасування наказу в.о. ректора Київського національного лінгвістичного університету від 05 листопада 2021 року №539-0 про відсторонення від роботи викладача кафедри англійської мови і перекладу факультету сходознавства ОСОБА_1 , на обґрунтування чого ним було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які є предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини першої-третьої статті 367 ЦПК України, та яким надана вище відповідна правова оцінка.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог, а саме про поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не переглядалось.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367,374,376,381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Київського національного лінгвістичного університету задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 червня 2022 року скасувати і постановити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 03 квітня 2023 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана