Єдиний унікальний номер справи: 754/3297/21 Головуючий у суді першої інстанції: Скрипка О.І.
Номер провадження: 22-ц/824/10360/2022 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Коцюрба О.П.
20 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коцюрби О.П.,
суддів: Білич І.М., Слюсар Т.А.,
при секретарі - Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення моральної (немайнової) шкоди, -
В Деснянський районний суд міста Києва звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення моральної (немайнової) шкоди.
Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що він та ОСОБА_1 з 01 жовтня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 грудня 2016 року.
Від шлюбу вони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказав, що з 02 жовтня 2010 року він та відповідач, а з 25 жовтня 2011 року і їхня донька постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 .
Після розірвання шлюбу, внаслідок розподілу майна в судовому порядку частина квартири належить йому, а частина квартира належить ОСОБА_1 .
Право власності на частину зазначеної вище квартири належить йому на підставі рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської державної адміністрації Тараненко О.О. від 18 жовтня 2019 року за індексним номером 49240306 про здійснення державної реєстрації права власності на частини квартири, відповідно до якого, 12 жовтня 2018 року внесено відповідний запис № 33741666 до реєстру, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 185363811 від 18 жовтня 2019 року.
Позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_1 з 2017 року по теперішній час завдає йому моральної шкоди усвідомленими діями, а саме: ненадання можливості користуватись його власним майном шляхом заміни замків, створення штучних перешкод у користуванні ним власним житлом за допомогою наклепу та фальшивих заяв до поліції, надавання слідчим поліції завідомо неправдивих даних з метою відкриття стосовно нього кримінальних справ та втручання у цивільну справу сторонніх осіб для отримання неправомірної вигоди, відкриття фіктивних кримінальних справ відносно нього з метою недопущення його до власного житла.
Крім того, відповідач не виконує рішення органу опіки та піклування, обмежує його спілкування з дитиною та вчиняє дії щодо нав'язування малолітній дитині думки про батька як про злочинця та правопорушення, який не має право користування своєю власністю та спілкуватись з дочкою, чим завдано моральної шкоди ще й дитині.
Весь цей час він повинен був виправдовуватись за наклепи та безпідставні кримінальні справи, організовані відповідачем по відношенню до нього, у поліції, прокуратурі, судах та відстоювати свої законні права бачитись з дитиною, користуватися правовою допомогою та захищатися від кримінального переслідування, захищати свою честь та гідність, не маючи можливості користуватися своїм майном та постійно перебуваючи під впливом негативних наслідків завданої моральної шкоди.
Як зазначив позивач у позовній заяві, з метою встановлення факту спричинення йому моральної шкоди та визначення грошового еквіваленту шкоди внаслідок неправомірних дій, рішень, бездіяльності органів державної влади, окремих посадових (службових) осіб та інших осіб експертом-психологом ОСОБА_4 було проведено психологічне обстеження із написанням висновку експерта-психолога. В ході його психологічного обстеження були виявлені значимі для нього обставини (стрес-фактори), які негативно вплинули як на його морально-психологічне благополуччя, так і на стан його фізичного здоров'я. Цей негативний вплив підтверджується результатами психологічного обстеження, проведеного з допомогою як бланкових, самооціночних, так і проективних методів дослідження, що забезпечило кількаразове перехресне тестування, перевірку і верифікацію одних і тих самих даних. Отже, на підставі опитування і психологічного тестування можна стверджувати, що обставини справи є дійсно психо-травмувальними, спричинили обстежуваному ОСОБА_2 численні, значні та різко виражені моральні страждання (моральну шкоду). Крім того, в дослідженні було встановлено, що психотравмувальні обставини спричинили моральні страждання (моральну шкоду) через фрустрацію основних потреб і цінностей обстежуваного ОСОБА_2 . Негативні наслідки позбавлення його можливості спілкуватися з донькою та можливості користуватися власним житлом, перешкоджання у здійсненні права власності на квартиру, безпідставне притягнення його до адміністративної відповідальності, внаслідок чого він був змушений звертатися за правовою допомогою та захистом своїх прав зачіпають всі рівні потреб обстежуваного - від потреби безпеки до потреби в самовираженні. Сам обстежуваний ОСОБА_2 сприймає свої моральні страждання і нанесену йому моральну шкоду як непоправну. Винесення рішення про грошову компенсацію хоча й відіграє важливу роль, проте не є ефективним способом відновлення попереднього стану речей. При обґрунтуванні грошового розміру компенсації спричиненої моральної шкоди в розмірі від двохсот тисяч гривень до п'ятисот тисяч гривень обстежуваний ОСОБА_2 виходить з того, що це лише необхідна передумова і лише можливість певного, часткового відновлення його честі і ділової репутації, але не всіх негативних наслідків у вигляді пережитих негативних емоцій і станів. Відповідно, грошовим еквівалентом моральних страждань (моральної шкоди), спричинених ОСОБА_2 , можна визначити компенсацію в розмірі від двохсот тисяч гривень до п'ятисот тисяч гривень.
З урахуванням наведеного, позивач вважає, що під час постановлення рішення суд має врахувати мотиви протиправних дій відповідача, їх довготривалість, що призвела до змін у способі його життя:
дев'ять діб (термін дії тимчасового заборонного припису) він не міг спілкуватися з донькою;
дев'ять діб (термін дії тимчасового заборонного припису) він не міг користуватися власним майном, потрапити до власної квартири;
з 05 березня 2020 року до 05 червня 2020 року - він був змушений звертатися за правовою допомогою та захистом своїх прав в Окружному адміністративному суді міста Києва щодо визнання протиправним та скасування термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА № 005408, складеного 05 березня 2020 року дільничним офіцером поліції Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві старшим лейтенантом Коутним П.І. та капітаном поліції Луценком А.П. на підставі недостовірних заяв та вказівок співробітникам поліції від ОСОБА_5 ;
з 05 березня 2020 року до 13 травня 2020 року - був безпідставно притягнутий до адміністративної відповідальності, змушений звертатися за правовою допомогою та захищати свої права в Деснянському районному суді;
врахувати психологічні наслідки у позивача, як батька, який страждає від того, що не бачиться і не має можливості будь-яким чином спілкуватися із донькою, негативні наслідки заборони користуватися власним житлом - квартирою, розлад стану здоров'я позивача, врахувати його похилий вік у 57 років;
врахувати висновок експерта-психолога ОСОБА_4 від 30 листопада 2020 року щодо спричинених позивачу моральних страждань та грошового еквіваленту цих моральних страждань.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі 500 000,00 грн. та покласти на відповідача судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 000 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 1 600 грн., судові витрати, пов'язані з залученням експерта та проведенням експертизи, в розмірі 8 000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність з боку відповідача перешкод у здійсненні позивачем права власності належним йому майном, чим позивачу завдано матеріальної шкоди, що не було предметом позову в даному провадженні.
Апелянт вказала, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність будь-яких рішень суду щодо протиправних дій відповідача, вчинення нею перешкод позивачу у користуванні його майном, відсутність будь-якого вироку суду щодо протиправних дій відповідача.
Зазначила, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог не обґрунтував наявність шкоди, а лише зазначив, що позивачу нанесена матеріальна шкода; не зазначив чим саме підтверджується протиправна поведінка відповідача, яка не може бути підтверджена копіями талонів повідомлень єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію без наявності вироку або рішення суду; не обґрунтував причинний зв'язок між матеріальною шкодо та протиправною поведінкою відповідача; не зазначив у чому саме полягає вина відповідача для відшкодування моральної (немайнової) шкоди, не обґрунтував наявність шкоди, лише зазначив, що позивачу нанесена матеріальна шкода; не обґрунтував причинний зв'язок між матеріальною шкодою та протиправного поведінкою відповідача; не зазначив у чому саме полягає вина відповідача для відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Апелянт вважає, що при визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції не дотримався принципу розумності, виваженості та справедливості та є таким, що приводить до безпідставного збагачення позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , Деснянський районний суд міста Києва свої висновки обґрунтовував наявністю з боку відповідача перешкод у здійсненні позивачем права власності належним йому майном, а також у спілкуванні з дитиною.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів в повній мірі не погоджується, з огляду на наступне.
Судом встановлно і вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01 жовтня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 листопада 2016 року.
Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року визнано право спільної сумісної власності сторін на квартиру АДРЕСА_2 , а також визнано за позивачем право власності на частину вказаної квартири
Право власності позивача на частину вказаної квартири зареєстровано на підставі рішення державного реєстратора Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської державної адміністрації Тараненко О.О. 18 жовтгя 2019 року за індексним номером 49240306 про здійснення державної реєстрації права власності на частини квартири, відповідно до якого 12 жовтня 2018 року внесено відповідний запис № 33741666 до реєстру, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 185363811 від 18 жовтня 2019 року.
Постановою Верховного Суду України від 29 квітня 2020 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Судом також встановлено, що розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 червня 2017 року № 338 визначено порядок спілкування батька - ОСОБА_2 з малолітньою дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до встановленого графіку, а саме:
кожної п'ятниці з 18.00 год. до 21.00 год., у присутності матері дитини;
кожної суботи з 10.00 год. до 15.00 год., у присутності матері дитини;
кожної неділі з 12.00 год. до 16.00 год., у присутності матері дитини.
Відповідно до розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 лютого 2020 року № 106, відмовлено ОСОБА_2 у зміні графіку його участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який визначений вищевказаним розпорядженням.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на те, що відповідач своїми неправомірними діями, що виразились у створенні перешкод у користуванні його власністю, створенні перешкод у спілкуванні з дитиною та невиконанні розпоряджень органу опіки, а також поданні неправдивих заяв та повідомлень до правоохоронних органів, завдала йому моральної шкоди.
Представник відповідача проти даних тверджень заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими та недоведеними, зазначила, що протиправні дії вчинює саме позивач відносно відповідача та дитини, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст.. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.ч. 1-3 ЦК України).
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, та за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто, згідно сукупного аналізу наведених правових норм підставою для цивільно-правовою відповідальності за заподіяння шкоди є правопорушення, яке включає як складові елементи: шкоду, противоправне діяння особи, котра її заподіяла, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Разом з тим, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Так, звертаючись до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди позивач пов'язує її з діями іншої сторони під час вирішення спору про поділ майна, вирішення питання щодо участі батька у спілкуванні з дитиною та щодо спільного користування квартирою, що виразились у зверненнях до державних органів та установ, а також правоохоронних органів з цих питань.
Відповідно до ст.. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
З матеріалів справи вбачається, що обидві сторони під час вирішення спорів щодо спільного майна та дитини у встановленому законом порядку зверталися за захистом прав та вирішення спору до відповідних органів державної влади та державних установ, зокрема до правоохоронних органів та органу опіки та піклування.
Проте, сама по собі наявність чисельних звернень відповідача щодо неправомірних, на її думку, дій позивача не є відповідним доказом доведеності усіх обов'язкових складових цивільно-правової відповідальності та не свідчить про протиправність дій відповідача і завданням цим моральної шкоди іншій стороні.
Відтак, суд вважає, що відповідач реалізовувала своє право на звернення, передбачене статтею 40 Конституції України, оскільки таке звернення здійснене в рамках закону і спрямоване на захист та відновлення порушених конституційних прав заявника, які на її думку були порушені.
Суд звертає увагу і на те, що вказаними правами неодноразово користувався і позивач шляхом звернення до правоохоронних органів з приводу незаконних, на його думку, дій відповідача.
Крім того, суд звертає увагу і на те, що відсутні вироки у кримінальних провадженнях відносно відповідача, відтак суд відхиляє твердження позивача щодо безпідставності та фіктивності звернення відповідача до правоохоронних органів.
Відтак, вказані посилання позивача в обґрунтування позову не можуть бути прийняті судом та підлягають відхиленню.
Щодо посилань ОСОБА_2 про завдання моральної шкоди шляхом чинення перешкод належною йому власністю, то суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з приписами ч.ч.1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
З наданих позивачем копій талонів-повідомлень єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 76433 від 26 жовтня 2019 року, № 7 від 06 лютого 2020 року № 20658 від 03 квітня 2020 року вбачається, що позивач звертався до правоохоронних органів з приводу чинення йому перешкод у доступі до квартири, зокрема зміни замків.
З матеріалів справи також вбачається, що 05 березня 2020 року та 06 квітня 2020 року відносно позивача було винесено термінові заборонні приписи стосовно кривдника, які в подальшому були скасовані рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2020 року.
Також, постановою Деснянського районного суду міста Києва від 13 травня 2020 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст.173-2 ч.1 КУпАП закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідача на висновок № 266 від 21 рудня 2019 року психологічного обстеження дитини сторін, оскільки він носить рекомендаційний характер. Крім того, за вказаним висновком рекомендовано провести спільну зустріч батька з дівчинкою з метою спостереження за їх взаємодією та визначення прив'язаності дитини до нього, чого в подальшому зроблено не було.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що між сторонами склався тривалий та стійкий конфлікт, як з приводу користування спільним житлом, так і з приводу спілкування батька з дитиною, наслідком чого є вищевказані перешкоди.
Зазначене підтверджується поясненнями сторін та доказами їх звернень до правоохоронних органів, починаючи з 2015 року, зокрема та не виключно вищенаведеними талонами-повідомленнями, витягами з ЄРДР щодо обох сторін, листами Деснянського УП ГУНП від лютого 2020 року № Р-1007/125/49/01-2020, від 25 березня 2021 року № 96-Аз/125/49-2021.
Проте, наявність таких відносин не є підставою для позбавлення позивача права користування житлом, та в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, однак, відносини щодо захисту вказаних прав позивача не є предметом розгляду даної справи.
Разом з тим, наявність між сторонами конфлікту не доводить заподіяння позивачу моральної шкоди з боку відповідача. При цьому, належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди саме відповідачем позивач суду не надав.
Враховуючи викладене та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, колегія суддів вважає, що Деснянський районний суд міста Києва дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача моральної шкоди.
Оскільки судом першої інстанції при розгляді даної справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому, відповідно до ст. 376 ЦПК України рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову у зв'язку з його необгрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 липня 2022 року скасувати, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П. Коцюрба
Судді: І.М. Білич
Т.А. Слюсар