Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позовної заяви без руху
03 квітня 2023 року Справа №200/1305/23
Суддя Донецький окружний адміністративний суд у складів головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1
до відповідача: Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, місцезнаходження: вул. Громова, буд. 14, м. Костянтинівка, Донецька область, 85113
про: визнання незаконними дії Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості соціальної допомоги як малозабезпеченій особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року, зобов'язання Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради виплатити ОСОБА_1 заборгованість соціальної допомоги як малозабезпечений особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року.
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання незаконними дії Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості соціальної допомоги як малозабезпеченій особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року, зобов'язання Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради виплатити ОСОБА_1 заборгованість соціальної допомоги як малозабезпечений особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1, 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Як вбачається з позовної заяви позивач просив суд визнати незаконними дії Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості соціальної допомоги як малозабезпеченій особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року.
Суд зазначає, що позивач про порушення своїх прав дізнався з моменту не отримання відповідних виплат оскільки, соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям є щомісячними виплатима.
Отже, з 01.06.2021 року позивач дізналась про порушення своїх прав та мала підстави звернутися до суду за її захистом, однак таким правом вона скористалась лише у березні 2023 року, тобто з порушенням шестимісячного строку встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ч. 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивач у позовній заяві просив суд поновити строк звернення до суду, однак, не наводить обґрунтованих підстави пропуску строку, що б давало суду можливість визнати такі підстави поважними та поновити їй строк звернення до суд.
Суд вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
З огляду на зазначені обставини, суд зазначає, що позивачу необхідно надати вмотивоване клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Крім того позивач просив суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, оскільки вона має статус одинокої матері, та її позовні вимоги стосуються захисту її соціальних прав.
Розглянувши клопотання позивача про відстрочення або звільнення від сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України “Про судовий збір” № 3674-VI від 8 липня 2011 року, судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
За приписами ст. 2 вищевказаного Закону, платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Суд зазначає, що статтею 5 Закону України “Про судовий збір” визначено вичерпний перелік осіб, які звільнені від сплати судового збору.
Положеннями ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною 2 цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. За приписами частини 1 статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Підставою для вчинення судом дій, зазначених у статті 8 Закону України “Про судовий збір”, є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві, яка подається до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України, повинна довести ті обставини і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Вказаною нормою передбачено право суду, а не його обов'язок щодо відстрочення сплати судового збору, при цьому, статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Загальні засади щодо відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати наділяють суд правом а не обов'язком. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних доказів та обставин справи, що впливають на задоволення клопотання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 8 Закону України “Про судовий збір” та статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом яких рішення про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд може прийняти лише у випадку, якщо при дослідженні доказів та встановленні інших обставин справи, дійде висновку про можливість задоволення відповідного клопотання.
Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.05.2010 року у справі “Пелевін проти України”, зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі “Креуз проти Польщі” зазначено, що вимога сплатити судовий збір цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.
Відповідно до п. 29 Постанови Пленуму від ВССУ 17.10.2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах” єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що особа, яка звертається до суду з клопотанням про відстрочення сплати судового збору, повинна обґрунтувати підстави та надати докази перебування у скрутному матеріальному становищі, оскільки рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору приймається судом виключно з аналізу матеріального становища позивача.
Отже, підстави звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення чітко урегульовані законом.
Суд звертає увагу позивача, що з метою розгляду клопотання про відстрочення сплати судового збору з урахуванням майнового стану сторони, до суду мають бути подані відповідні докази щодо майнового стану сторони.
Аналогічна правова позиція викладене у ухвалах Великої палати Верховного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 9901/655/18, від 19 червня 2019 року у провадження № 11-552сап19, від 23 квітня 2020 року у справі № 800/283/17, від 27 квітня 2020 року у справі № 9901/73/20.
Суд зазначає, що позивачем не надано жодного доказу, що свідчив про перебування позивача у скрутному матеріальному становищі.
З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачем не надано суду належних доказів відстрочення сплати судового збору, таким чином у задоволенні клопотання представника позивача про відстрочення сплати судового збору суд відмовляє.
Суд наголошує, що позивачу необхідно надати суду вмотивоване клопотання про відстрочення сплати судового збору та докази, які підтверджують обставини викладені у зазначеному клопотанні або надати докази сплати судового збору, а саме довідку (відомості) про доходи за 2022 рік.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України “Про судовий збір”.
Згідно ч. 1 ст. 4 Законом України “Про судовий збір” судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2021 рік” з 1 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць встановлено у розмірі 2270 грн.
Згідно з пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” визначено, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Статтею 5 Закону України “Про судовий збір” позивача не звільнено від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.
Таким чином, за подання даного адміністративного позову з вимогою немайнового характеру позивачем має бути сплачено судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто на суму 1073 грн. за наступними реквізитами: Отримувач: Донецьке ГУК/Слов'янська МТГ/22030101, Р/р UA308999980313111206084005658, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), МФО банку: 899998, Код ЄДРПОУ отримувача: 37967785, код класифікації доходів бюджету: 22030101, Призначення платежу - *;101; реквізити позивача, Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Донецький окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).
Крім того, приписами п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Позивач у позовній заяві у порушення вищезазначених приписів КАС України не визначив місце свого проживання (перебування), а зазначив лише адресу мешкання.
Слід зазначити, що відносини щодо місця проживання фізичної особи в публічно-правовому розумінні регулюються Законом України від 11 грудня 2003 року №1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-ІV).
У ст. 3 Закону № 1382-ІV міститься визначення термінів, що вживаються у ньому, зокрема:
місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік;
місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи;
документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист;
документ, до якого вносяться відомості про місце перебування, - довідка про звернення за захистом в Україні.
Аналіз зазначених нормативно-правових норм дає підстави для висновку, що місце проживання - це житло, в якому проживає особа, а реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання підтверджується вичерпним переліком певних документів, в тому числі, паспортом громадянина України.
Отже, позивач має додати до позову документ, який підтверджує зазначене у позові місце його проживання, а саме надати копію паспорту з пропискою.
В зв'язку з вищенаведеним, суд вважає, що позивачем не дотримані вимоги ч. 3 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання незаконними дії Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості соціальної допомоги як малозабезпеченій особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року, зобов'язання Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради виплатити ОСОБА_1 заборгованість соціальної допомоги як малозабезпечений особі за період з 01.06.2021 року по 31.10.2021 року - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору належного зразка та у належному розмірі або доказів перебування в скрутному матеріальному становищі, обґрунтоване клопотання про поновлення строку звернення до суду, документу, який підтверджує зазначене у позові місце його проживання, а саме надати копію паспорту з пропискою. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху надсилається особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя В.В. Олішевська