м. Вінниця
31 березня 2023 р. Справа № 120/408/23
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ГУНП у Вінницькій області, відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУНП у Вінницькій області та до відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною діяльністю ГУНП у Вінницькій області щодо надання неповної інформації на запит позивача, тим самим обмеживши його право доступу до інформації.
ГУНП у Вінницьцій області проти позову заперечило, з огляду на те, що дана інформація міститься у кримінальних провадженнях, що знаходяться у розслідуванні СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області і є інформацією з обмеженим доступом. Також відповідач зазначив, що вирішення даного спору не відноситься до юрисдикції адміністративного суду, оскільки звернення позивача фактично стосується дій органів дізнання під час досудового розслідування, які підлягають оскарженню в порядку КПК України.
Ухвалою від 16.02.2023 року позовну заяву залишено без руху з метою отримання дозволу позивача на заміну первісного відповідача належним.
Так, 20.03.2023 року позивачем надано клопотання про продовження розгляду справи, у якому він зазначив, що СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області є структурним підрозділом ГУНП у Вінницькій області без статусу юридичної особи, а тому не має коду ЄДРПОУ. У зв'язку з чим вважає за неможливе замінити відповідача.
З урахуванням відмови позивача у заміні неналежної сторони та того, що позивачем в межах розгляду даної справи оскаржуються саме дії відділення поліції № 1 Жмеринського районного відділення поліції, судом прийнято ухвалу від 22.02.2023 року про залучення у справі співвідповідача.
СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області не скористалося своїм правом на подання відзиву.
Оцінивши достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.
Працівниками відділення поліції № 1 Жмеринського районного відділення поліції проводилися обшуки в приватних помешканнях громадян, які розташовані на території Барської та Копайгородської територіальних громад. Обшуки проводилися з метою виявлення придбання, виготовлення, зберігання, збуту алкогольних напоїв та апаратів для їх вироблення.
Позивач 12.01.2023 року надіслав на електронну адресу СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області запит на інформацію. У даному запиті позивач просив надати повну та достовірну інформацію про те, хто з працівників відділення поліції проводив обшуки, а також просив надати перелік копій документів, на підставі яких проводилися дані обшуки та копії документів, що вказують на наслідки проведення обшуку.
Листом від 17.01.2023 року № 393/2/214-2022 працівником відділення поліції № 1 Жмеринського районного відділення поліції відмовлено у наданні повної інформації у зв'язку з тим, що запитувана інформація є таємницею досудового розслідування та належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Вважаючи таку відповідь неповною та такою, що обмежує право на доступ до інформації, позивач звернувся з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI від 13.01.2011 (далі - Закон № 2939-VI).
Згідно з ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.
Cтаття 19 Закону № 2939-VI надає тлумачення поняттю запиту на інформацію: це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI).
Таким чином, суд вважає, що наведені вище норми Закону № 2939-VI є однозначними та дозволять достеменно розуміти їх зміст - на момент звернення запитувача інформації із запитом до розпорядника інформації публічна інформація повинна: а) існувати; б) бути відображеною/задокументованою певними засобами на будь-яких носіях; в) бути в розпорядженні суб'єкта владних повноважень - розпорядника інформації.
Так, згідно з п. 6 ст. 14 Закону № 2939-VI розпорядник інформації зобов'язаний, зокрема, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також, у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
У випадку відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.
Відповідь Жмеринського районного відділення поліції свідчить про те, що підставою для відмови у наданні інформації стало те, що дана інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом та є таємною (а.с. 14-15).
Згідно частини другої цієї статті, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Також суд звертає увагу на те, що положення ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту".
Таким чином, суд наголошує на тому, що обов'язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
Подібні правові висновки висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 9901/510/18.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відмова в доступі до запитуваної інформації з посиланням на її таємність на підставі Закону № 2939-VІ не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається лише у разі доведення факту її належності до такої категорії інформації та за умови додержання сукупності всіх трьох зазначених підстав, які в розглянутому спорі відсутні.
Відповідно до матеріалів справи, зокрема відзиву, ГУНП у Вінницькій області посилається на те, що запитувана інформація міститься в матеріалах досудового розслідування, внесених до ЄРДР і надається в порядку встановленому КПК.
При цьому, суд зазначає, що аргументуючи дану позицію, ГУНП у Вінницькій області посилається на Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генерального прокурора України від 06.04.2016 року № 139, що втратило чинність на підставі наказу Офісу Генерального прокурора № 298 від 30.06.2020 року.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладеними в постанові від 29.09.2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», процесуальні закони (Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного судочинства України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України) регламентують спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.
Тобто, положення Закону "Про доступ до публічної інформації" не поширюються на доступ учасників кримінального провадження до отримання інформації або документів, створених у ході здійснення досудового розслідування.
Пунктом 5 частини першої статті 3 КПК України установлено, що досудовим розслідуванням є стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
У частині другій статті 214 КПК України, зокрема, передбачено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР.
Таким чином, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано відповідачем у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення.
Такий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 826/7244/18.
Тобто відомості з ЄРДР не є інформацією з обмеженим доступом, а є лише фактичною загальною інформацією зафіксованою в Реєстрі.
Відповідно до пунктів 1-3 розділу 1 чинного Положення про ЄРДР це Положення визначає порядок формування та ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 року № 298 (далі - Положення), а також надання відомостей з нього.
Як уже встановлено судом, у відповіді на запит зазначено лише факт того, що інформація є таємницею досудового слідства, проте жодних доказів відкриття кримінального провадження у якому проводяться слідчі дії, - відповідачем не надано як у відповіді на запит, так і до суду.
Так, згідно п. 6 розділу 4 Положення власник надає інформацію з ЄРДР з додержанням вимог КПК України та Закону України «Про захист персональних даних.
Відомості з Реєстру надаються у вигляді витягу в порядку, встановленому КПК України, за формою згідно з додатком 6 до цього Положення.
Резюмуючи суд зазначає, що не надає оцінку приналежності запитуваної інформації до інформації досудового розслідування та порядку її отримання, оскільки ні ГУ НП у Вінницькій області, ні СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області не доведено її приналежність до таємниці досудового розслідування, зокрема шляхом надання витягу з ЄРДР.
Аналізуючи обставини справи, судову практику, норми Закону України "Про доступ до публічної інформації" та Положення у сукупності, суд приходить до висновку, що у випадку відмови у доступі до публічної інформації, розпорядник має довести те, що ця інформація є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні та містить таємницю досудового розслідування, отримати яку позивач може виключно в порядку, визначеному КПК України.
Також зміст такої відмови мав би свідчити про можливість розголошення відомостей кримінального провадження, що могло б вплинути на хід досудового розслідування та завдати шкоди повноті й об'єктивності встановлення обставин кримінального правопорушення, чим було б порушено вимоги КПК України.
Так, суд вважає, що механізм недопустимості розголошення даних кримінального судочинства - це законодавчо санкціонований порядок організації фактично і юридично значимих дій уповноважених суб'єктів обирати й застосовувати правові засоби механізму кримінально-процесуального забезпечення недопустимості розголошення даних кримінального судочинства з метою захисту досудового розслідування, що має бути достеменно мотивований, оскільки тягне за собою обмеження права доступу на інформацію, що може бути необхідна для здійснення захисту до вручення повідомлення про підозру. Це пов'язано з тим, що, попри неповідомлення про підозру, правоохоронні органи можуть суттєво і впродовж тривалого часу вчиняти дії, спрямовані на звуження чи обмеження прав особи.
Таким чином, СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП не надано повної відповіді на запит та/або належного обґрунтування відмови у доступі до інформації, у межах наданих йому законом повноважень та у встановленому законом порядку, що в свою чергу суперечить вимогам Законом України «Про доступ до публічної інформації», яким встановлено обов'язок розпорядника інформації, яким є співвідповідач, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
До того ж суд зазначає, що факт не надання СВ ВП № 1 Жмеринського РВП ГУНП відзиву на позовну заяву розцінюється судом як визнання позову, відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України.
Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.код НОМЕР_1 ) до ГУНП у Вінницькій області (вул. Театральна, 10, м. Вінниця, ЄДРПОУ 40108672), відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області (майдан Св. Миколая, 14, м. Бар) задовольнити.
Визнати протиправними дії відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області щодо надання неповної інформації на запит ОСОБА_1 від 12.01.2023 року.
Зобов'язати відділення поліції № 1 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію на його запит від 12.01.2023 року згідно вимогам Закону України від 13.01.2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації."
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович