м. Вінниця
30 березня 2023 р. Справа № 120/3693/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу служби військ управління безпеки військової служби Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.12.2019 року №660 позивача звільнено з військової служби.
Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 27.12.2019 року №250 позивач виключений із списків особового складу з 31.12.2019 року.
Позивач вказує, що відповідно до норм чинного законодавства України, на день звільнення, тобто станом на 31.12.2019 року, відповідач повинен був розрахувати позивача по усім видам забезпечення. Однак, остаточний розрахунок позивач отримав лише 26.04.2022 року, у зв'язку із виконанням відповідачем судового рішення.
Оскільки остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку із звільненням з військової служби відповідач провів лише 26.04.2022, позивач звернуся до суду з даним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 31.12.2019 по 26.04.2022.
Ухвалою суду від 09.05.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору та витребувано у відповідача додаткові докази.
Ухвалою суду від 10.05.2022 року провадження у справі зупинено до припинення (скасування воєнного) стану.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. Зокрема, відповідач вказує, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, станом на момент видання наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.12.2019 року №250 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та відповідно не оскаржував своє звільнення та/або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Також, посилаючись на норми Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 2620, зазначає, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, являється соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України. Отже, навіть при затримці її виплати, відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ухвалою суду від 08.08.2022 провадження у справі поновлено.
Ухвалою суду від 10.08.2022 витребувано додаткові докази у Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву МОУ.
Листом архівного відділу Галузевого державного архіву МОУ від 25.10.2022 повідомлено суд про неможливість надати витребувані докази в зв"язку з тим, що документи військової частини НОМЕР_1 на державне архівне зберігання не прийняті, доступу до них архівний відділ немає. Зазначено, що направлено лист командиру військової частини щодо скерування до архівного відділу представника для опрацювання документів та надання необхідної довідки на виконання ухвали суду.
Військовою частиною подано клопотання про долучення до справи додаткових доказів, в саме довідки - розрахунку та інформаційної довідки.
Відповідь на відзив позивачем не подавалась.
Відтак, суд, з'ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу служби військ управління безпеки військової служби Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.12.2019 року №660 позивача звільнено з військової служби.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 27.12.2019 року №250 позивач виключений із списків особового складу 31.12.2019 року.
Оскільки при звільненні позивач не отримав повного розрахунку, зокрема, відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, тому за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року у справі № 120/830/20-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно.
На виконання вказаного судового рішення відповідач 26.02.2021 року виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.
Не погоджуючись з застосуванням відповідачем при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно як базового місяця - січень 2016 року, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.10.2021 року у справі № 120/3170/21-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2022, позов задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2016 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року включно, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, із урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання судового рішення, відповідач 26.04.2022 року здійснив перерахунок індексації грошового забезпечення та виплатив позивачу 77935,19 грн.
Наведені обставини підтверджені платіжними документами та сторонами не оспорюються.
Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 31.12.2019 по 26.04.2022 протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам що виникли між сторонами, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відтак, норми трудового законодавства підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У цій справі судом встановлено, що при звільнені відповідачем проведено з позивачем остаточний розрахунок у загальній сумі 207967,83 грн.
В той же час, індексація грошового забезпечення при звільненні не виплачена, а в сумі 4435,66 грн. виплачена лише 26.02.2021 року, в сумі 77935,19 грн - 26.04.2022.
Період затримки (прострочення) виплати тривав з 01.01.2020 ( наступний день після звільнення ) по 25.04.2022 ( включно ) та складає 846 днів.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки - розрахунку, середньоденна заробітна плата позивача за останні два повні календарні місяці, що передували звільненню, дорівнює 678,20 грн.
Середній заробіток за період з 01.01.2020 ( наступний день після звільнення ) по 25.04.2022 ( включно ) складає 573757,20 грн. (846днів х 678,20 грн).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
Встановлено, що позивачу невчасно виплачено індексацію грошового забезпечення в загальній сумі 82370,85 грн.( 4435,66 + 77935,19 ).
В свою чергу, сума всіх коштів, виплачених позивачу при звільненні, склала 207967,83 грн., а середній заробіток за період з 01.01.2020 ( наступний день після звільнення ) по 25.04.2022 ( включно ) складає 573757,20 грн. (846днів х 678,20 грн).
За вказаних обставин справи, з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Належні до виплати позивачу суми остаточного розрахунку складають 290338,68 грн., тобто 100% ( 82370,85 грн. - індексація грошового забезпечення + 207967,83 грн. кошти виплачені при звільненні).
Несвоєчасно виплачені 82370,85 грн. індексації грошового забезпечення у складі всіх належних до виплати позивачу сум остаточного розрахунку складають 28,37% ( 82370,85 грн грн. х 100 /290338,68 грн. ).
Повна сума середнього заробітку за період з 01.01.2020 ( наступний день після звільнення ) по 25.04.2022 ( включно ) складає 573757,20 грн. (100%), а 28,37% від повної суми середнього заробітку дорівнює 162774,92 грн.
Наведене правозастосування відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою в розмірі 82370,85 грн, суму 162774,92 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму виплаченої компенсації.
Таким чином, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд виходячи із обставин даної справи та окреслених Верховним Судом критеріїв, вважає необхідним зменшити розмір відповідного відшкодування.
Так, в цьому контексті суд звертає увагу, що причиною затримки належних позивачу виплат є їх спірний характер, який обумовлювався відповідними судовими спорами. Відповідно, такі виплати були проведені відповідачем після набранням судовими рішеннями законної сили, з чого власне і виник значний період затримки розрахунку. Тобто, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим власним трактуванням відповідачем діючих норм законодавства, що призвело до судових спорів.
Отже, з огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, приймаючи до уваги розмір несвоєчасно виплачених коштів в сумі 82370,85 грн, суд доходить висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 70000 грн.
Такий підхід суду узгоджується із висновком, викладеним Верховним Судом у подібних правовідносинах в постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, за результатами дослідження усіх обставин справи та з урахуванням критеріїв, які слід враховувати зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд дійшов висновку про відповідність суми 70000 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні у сумі 70000 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для частково задоволення даного позову відповідно до вищенаведених мотивів.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по 25.04.2022 року включно.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.01.2020 по 25.04.2022 року включно в сумі 70000 грн. (сімдесят тисяч гривень).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна