Справа № 447/2393/19 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1071/22 Доповідач: ОСОБА_2
28 березня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 8 вересня 2022 року про обвинувачення ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Солонів Радивилівського району Рівненської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищенаведеним вироком ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев?ять) років з конфіскацією майна.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 до вступу вироку у законну силу - залишено без змін
Строк відбуття покарання вирішено рахувати з 16 квітня 2019, тобто з часу затримання.
Вирішено питання з речовими доказами, арештом майна та процесуальними витратами.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , 15.04.2019, близько 20 год. 40 хв., перебуваючи по АДРЕСА_3 , з корисливих мотивів, з метою власного незаконного збагачення, маючи умисел на вчинення нападу, з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, одягнувши капюшон куртки на голову, з метою запобігання свого викриття з сторони потерпілої, підстеріг ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у той час, коли вона стояла на сходовій клітці та відчиняла вхідні двері до своєї квартири АДРЕСА_4 , після чого, коли вона відчинила вхідні двері у квартиру, умисно завдав декілька ударів невстановленим тупим предметом в тім'яну та потиличну ділянку голови, внаслідок чого, згідно висновку судово-медичної експертизи № 345 від 07.06.2019 ОСОБА_9 отримала відкриту черепно-мозкову травму середнього ступеня, перелом кісток склепіння черепа справа, забій головного мозку, епідуральний крововилив справа, лівобічна субдуральна гематома, травматичний субарахноїдальний крововилив, назогемолікворемія, забійна рана тім'яної ділянки справа, двобічні навколоорбітальні гематоми, наявність гематом в тім'яній та потиличній ділянці, рубець в тім'яній ділянці - слід загоєної рани та синець в потилично-шийній ділянці. Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупого предмета, могли виникнути 15 квітня 2019 року. Травма голови у вигляді перелому кісток склепіння черепа з забоєм головного мозку, крововиливами під м'яку та між м'якою і твердою оболонками, з накопиченням крові під твердою оболонкою головного мозку з наявністю «гематом» та рани на голові відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент її спричинення. Внаслідок заподіяння вищевказаних тілесних ушкоджень ОСОБА_9 впала на підлогу своєї квартири. У подальшому, ОСОБА_7 , скориставшись безпорадним станом ОСОБА_9 , погрожуючи фізичним насильством, зняв з її пальця каблучку, виготовлену із сплаву металу на основі золота 585 проби, вагою 2 грами, ринковою вартістю, згідно висновку судової товарознавчої експертизи № 9/599 від 28.08.2019, 2055 грн. 68 коп. та заволодів нею, після чого, заволодів жіночою чорною сумкою, в якій знаходилися: кілограм яблук, хліб, гаманець - що для потерпілої матеріальної цінності не становлять, мобільний телефон «Nokia», серії «ТА 1010», чорного кольору, ринковою вартістю, згідно висновку судової товарознавчої експертизи № 9/599 від 28.08.2019, 299 грн. 66 коп., із SIM - картою, на рахунку якої було 125 гривень, механічний тонометр марки «Microlife», ринковою вартістю, згідно висновку судової товарознавчої експертизи № 9/599 від 28.08.2019, 276 грн. 00 коп., грошові кошти в сумі 150 гривень. Побоюючись за своє життя та сприймаючи фізичне насильство як реальну загрозу своєму життю, потерпіла ОСОБА_9 на вимогу ОСОБА_7 зняла з себе та віддала ОСОБА_7 сережки, виготовлені із цирконію, вагою 1,5 грама, вартістю 150 гривень. Продовжуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 безпідставно зайшов у приміщенні кімнати зазначеної квартири, звідки з шафи відкрито викрав гаманець, в якому знаходилися грошові кошти в сумі 2000 гривень, 9 купюрами по 200 гривень та 2 купюрами по 100 гривень. Після цього, ОСОБА_7 покинув приміщення квартири в невідомому напрямку, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, заподіявши потерпілій майнову шкоду на загальну суму 5056 грн. 34 коп.
Таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 , вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 187 КК України - напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднаний з проникненням у житло, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
Не погоджуючись із даним вироком, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 8 вересня 2022 року за недоведеністю вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та закрити кримінальне провадження на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник покликається на те, що вирок суду є необґрунтованим та невмотивованим, суд неправильно та не у повній мірі встановив і зазначив всі фактичні обставини справи, не надав належної оцінки всім доказам, а тому вина його підзахисного не є доведеною, а в ході судового розгляду встановлено лише факт вчинення кримінального правопорушення, однак жодним чином не доведено причетність ОСОБА_7 до інкримінованих подій. Зокрема, вказує на те, що напад мав місце до 20:30 год., про що вказує сама потерпіла; у вказаний час ОСОБА_7 був на ігрових апаратах. Як зазначає апелянт, саме слідчий ОСОБА_10 , допитаний у статусі свідка, виїжджав на місце події та не знайшов жодного доказу за яким можна було б ідентифікувати нападника; саме цей слідчий порушив вимоги ч. 1 ст. 288 КПК України, а саме порядок проведення впізнання за фотознімками, оскільки спочатку показав потерпілій світлину ОСОБА_7 , фотознімок якого виділяється як за зовнішністю, так і за одягом. На переконання сторони захисту, слідчий ОСОБА_10 не провів ряду необхідних слідчих дій, не допитав сусідів, не організував відібрання відбитків пальців у квартирі потерпілої, не оглянув рану потерпілої для встановлення предмету, яким було нанесено удар.
Апелянт звертає увагу на вимоги ч. 1 ст. 208 КПК України щодо затримання особи, оскільки у даному випадку ні потерпіла, ні очевидці не вказували на те, що саме ОСОБА_7 вчинив вказане кримінальне правопорушення. При цьому слідчим проігноровано час затримання ОСОБА_7 , оскільки він зазначив, що затриманого до нього привели о 07:00 год. ранку, де останній перебував з 22:30 год. до 07:00 год. йому невідомо. Також сторона захисту зазначає, що судом не взято до уваги здійснення слідчою ОСОБА_11 розпакування речей, вилучених в ОСОБА_7 , та проведення їх огляду без понятих. Стосовно показань свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , апелянт зазначає, що такі є працівниками поліції, їхні показання є суперечливими та свідчать про грубе порушення прав ОСОБА_7 від моменту затримання до моменту скерування обвинувального акту до суду, однак наведене проігноровано судом.
Також захисник вказує на те, що рапорт не є процесуальним джерелом доказів, відтак не може свідчити про причетність обвинуваченого до інкримінованого правопорушення. Стосовно наказу начальника Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області від 16 квітня 2019 року №60, то такий наказ міг бути виданий після внесення відомостей до ЄРДР, тобто після 03:46 16 квітня 2019 року. За таких обставин, у сторони захисту виникають питання на якій підставі було затримано ОСОБА_7 та інших осіб з приміщень ігрових апаратів, їхню доставку до приміщенні дільничних інспекторів поліції, обшук, вилучення речей тощо.
Як зазначає апелянт, викладені у протоколі затримання підозрюваної особи у вчиненні злочину від 16 квітня 2019 року відомості суперечать показанням, які надавали свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_12 . Крім цього, речі, які нібито вилучені у затриманого, не були опечатані у присутності понятих, про це не зазначається у протоколі затримання, а на відео видно, що куртка висить на спинці крісла. Тобто наявне істотне порушення прав і основоположних свобод, що має мати наслідком визнання даного доказу недопустимим на підставі ст. 87 КПК України. Також апелянт просить визнати недопустимими доказами протокол огляду місця події від 15 квітня 2019 року з фототаблицями до нього та протокол огляду речей від 16 квітня 2019 року, оскільки такі складені з порушенням вимог статей 99, 104-107 КПК України.
На переконання адвоката, судом не надано оцінки показанням потерпілої ОСОБА_9 , наданим у суді, та обставинам, описаним у протоколі про відібрання заяви. При цьому на слідчому експерименті потерпіла зазначала, що їй наносили три удари, однак ні у заяві, ні під час допиту у суді вона про це не зазначала. Також захисник звертає увагу на те, що із номера телефону НОМЕР_1 16 квітня 2019 року здійснювався телефонний дзвінок у Республіку Польща на номер НОМЕР_2 в 11:35:51, який, виходячи зі змісту протоколу про затримання та протоколу огляду місця події від 16 квітня 2019 року був опечатаний і знаходився у слідчого ОСОБА_16 . При цьому вказаний телефон знаходився під іншою базовою станцією, тобто перебував в іншому приміщенні під час здійснення дзвінка.
Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що слідчий експеримент за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_17 проводився без залучення законного представника, що є порушенням вимог ч. 3 ст. 44 КПК України. Водночас, такий протокол не містить запису про ідентифікаційні ознаки і технічні характеристики засобів технічної фіксації, які використовувались при проведення цієї слідчої дії.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити. Обвинувачений надав пояснення, аналогічні наданим у суді першої інстанції.
Прокурор ОСОБА_8 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Потерпіла ОСОБА_9 , будучи належним чином повідомленою про час та місце проведення судового засідання, у таке не з'явилась. 27 березня 2023 року від неї на адресу суду надійшла заява про проведення розгляду справи без її участі, оскільки через стан здоров'я та похилий вік вона не може прибути до суду. Додатково зазначила, що усі пояснення, які вона надавала у Стрийському міськрайонному суді про те, що ОСОБА_7 напав на неї, завдав їй тілесних ушкоджень і викрав її речі, підтримує повністю.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За приписами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження дотримано наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, спрямовані на встановлення об'єктивної істини у справі, а його висновки про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи та викладеними у вироку доказами, які судом всебічно і повно досліджені та правильно і об'єктивно оцінені в їх сукупності та взаємозв'язку.
Зокрема, свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, місцевий суд обґрунтував, покликаючись, зокрема, на: показання потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_25 , ОСОБА_15 , ОСОБА_26 , неповнолітнього свідка ОСОБА_17 , а також письмові та речові докази: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15 квітня 2019 року; рапорт помічника чергового СРПП №2 Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області від 16 квітня 2019 року; наказ начальника Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області від 16 квітня 2019 №60; протокол затримання, підозрюваної особи у вчиненні злочину від 16 квітня 2019 року; протокол огляду місця події від 15 квітня 2019 року з фототаблицями; протокол огляду речей від 16 квітня 2019 року; копії до договорів 1,2 №02019437 від 15 квітня 2019 року; протокол пред?явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 квітня 2019 року; протокол проведення слідчого експерименту від 16 квітня 2019 року; протокол проведення слідчого експерименту від 29 травня 2019 року; висновок експерта №345 від 7 червня 2019 року; висновок експерта №10/436 від 22 липня 2019 року; протокол огляду речей та документів від 8 липня 2019 року; протокол тимчасового доступу до речей і документів від 23 липня 2019 року; аналітичну довідку від 31 липня 2019 року; протокол огляду речей та документів від 6 серпня 2019 року; висновок судово-психіатричної експертизи №327 від 6 серпня 2019 року; протокол огляду речей та документів від 9 серпня 2019 року; висновок експерта №9/599 від 28 серпня 2019 року; протокол проведеного слідчого експерименту від 16 вересня 2019 року із фото таблицями; постанову т.в.о. заступника начальника СВ Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_10 від 8 липня 2019 року; постанову т.в.о. заступника начальника СВ Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_10 від 16 липня 2019 року; постанову т.в.о. заступника начальника СВ Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_10 від 9 серпня 2019 року; ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 17 квітня 2019 року про накладення арешту; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16 квітня 2019 року, які детально викладені у вироку суду першої інстанції.
Дослідивши відповідно до ст. 94 КПК України вищевказані докази і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднаний з проникненням у житло та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.
На переконання колегії суддів, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту доводи про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та необхідність закриття кримінального провадження у справі, свого підтвердження в ході апеляційного розгляду не знайшли.
Зокрема, у своїй апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 вказує на те, що судом не надано оцінки показанням потерпілої ОСОБА_9 , наданим у суді, та обставинам, описаним у протоколі про відібрання заяви; покликається на розбіжності у часі щодо інкримінованої події, зазначені потерпілою та неповнолітнім свідком ОСОБА_17 ; зазначає, що телефон ОСОБА_7 знаходився із ним, а у період, коли був вчинений злочин, ОСОБА_7 був на ігрових апаратах.
Втім, зазначені аргументи є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Так, у ході допиту в суді першої інстанції потерпіла ОСОБА_9 надала показання, які вона, згідно з поданою письмовою заявою, підтримала і в апеляційному суді, про те, що вона проживає в квартирі АДРЕСА_4 , в той день 15 квітня 2019 року, вона була в аптеці, яка знаходиться в її будинку, де придбала таблетки, потім пішла в магазин «Апельсин», де купила продукти, скільки часу це зайняло не пам?ятає. Дана подія відбувалась близько 9 год. вечора. Бачила в аптеці особу чоловічої статі, яка вже там була і стояла та щось розглядала та вийшла з аптеки перед нею і вважає, що подальшому ця особа на неї і напала.
Неповнолітній свідок ОСОБА_17 у суді першої інстанції надав показання про те, що 15 квітня 2019 року прийшов в зал гральних автоматів. Зайшовши в зал, він побачив, що там знаходиться ОСОБА_27 , який грав на автоматі. Через декілька хвилин в дане приміщення гральних автоматів зайшла жінка старшого віку, яка також грала на гральних автоматах. Коли ця жінка почала збиратись для виходу із гральних автоматів, ОСОБА_27 пішов за нею слідом. При виході із гральних автоматів, ОСОБА_28 віддав йому свій мобільний телефон. Приблизно о 22 год., через дві години, на мобільний телефон, який належить ОСОБА_29 , подзвонив хтось, він підняв слухавку, і до нього звернувся чоловік, який сказав, що ОСОБА_28 чекає на нього на автоматах, що знаходяться навпроти відділення поліції.
Як слідує з протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15 квітня 2019 року, дослідженому у суді першої інстанції, о 21 год. 05 хв., у ОСОБА_9 було відібрано заяву, в якій потерпіла ОСОБА_9 повідомила про обставини вчинення кримінального правопорушення та опис можливого нападника.
Згідно з рапортом помічника чергового СРПП №2 Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області від 16 квітня 2019 року, 15 квітня 2019 року о 20:58 надійшло повідомлення зі служби 102, про те, що 15 квітня 2019 року о 20:58 в АДРЕСА_5, заявниця повідомила, що до неї звернулась сусідка і повідомила про те, що її вдарив по голові невідомий, зняв золоті сережки і заволодів гаманцем. Заявниця повідомила, що невідомий чоловік високого росту, близько 188, з капюшоном, в темного кольору одежі, худої тілобудови.
На підставі зазначених доказів, місцевим судом достовірно встановлено, що вчинений стосовно ОСОБА_9 злочин мав місце близько 20 год. 40 хв.
Таким чином наведені докази у своїй сукупності спростовують версію захисника стосовно розбіжностей у часі щодо вчиненого злочину, оскільки неповнолітній свідок ОСОБА_17 у своїх показаннях зазначав, що приблизно о 22:00 год., через дві години після того, як ОСОБА_7 пішов, на телефон останнього подзвонили. Зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_7 пішов за жінкою, яка грала на ігрових апаратах, приблизно о 22:00 год., адвокат вдається до зміни показань свідка, висвітлюючи їх на користь свого підзахисного, що, однак, не відповідає дійсності.
Покликання на те, що обвинувачений ОСОБА_7 розмовляв по телефону з ОСОБА_30 , вхідний дзвінок був здійснений 15 квітня 2019 року о 20:23:34, тривалістю 18 сек., не спростовує факту вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, оскільки злочин мав місце через деякий час після вказаного дзвінка; помешкання потерпілої розташоване на відстані, що дозволяла обвинуваченому дійти до нього за незначний проміжок часу.
Доводи про те, що потерпіла вказала назву магазину «Апельсин», насправді ж його назва «Мандарин», не спростовують ні самої події злочину, ні показань потерпілої, оскільки вона є людиною старшого віку та, в силу особливостей людської пам'яті, могла переплутати назву магазину.
Безпідставними є і покликання апелянта на те, що орган досудового розслідування не провів ряду слідчих дій, про які зазначає захисник, зокрема: не знайшов знаряддя вчинення злочину, не відібрав записи з камер відео спостереження, не дослідив, яким чином на куртці ОСОБА_7 могла опинитись крапля крові потерпілої тощо.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 8 лютого 2023 року у справі №740/3412/20 висловив правову позицію про те, що сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК (ч. 2 ст. 93 КПК).
Тобто орган досудового розслідування самостійно визначає види слідчих (розшукових) дій та їх обсяг задля розслідування того чи іншого кримінального правопорушення.
Стосовно доводів сторони захисту щодо визнання недопустимими окремих доказів, колегія суддів апеляційного суду зазначає таке.
У своїй апеляційній скарзі захисник зазначає, що протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення не відповідає вимогам ст. 104 КПК України, оскільки такий не містить опису можливого нападника.
Вказана процесуальна норма регламентує, що хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі, а також вимоги до протоколу. Згідно з протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15 квітня 2019 року (а.с. 190, т. 2), о 21 год. 05 хв. у ОСОБА_9 було відібрано заяву, в якій потерпіла повідомила про обставини вчинення кримінального правопорушення та зазначила, що бачила нападника, зможе впізнати його за ознаками тілобудови та особливостями обличчя. Чинний кримінальний процесуальний закон не містить вимог про те, що у протоколі прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення має бути вказаний детальний опис особи, яка вчинила злочин, адже для встановлення особи нападника існують відповідні слідчі дії. При цьому вказаний протокол є процесуальним документом, у якому фіксується факт вчинення злочину, його обставини, розмір завданої шкоди та інші відомості, які може повідомити заявник чи потерпілий. Зазначені вимоги були дотримані під час складення протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 15 квітня 2019 року, а тому доводи апелянта про його невідповідність вимогам ст. 104 КПК України свого підтвердження не знайшли.
Не ґрунтуються на матеріалах справи і покликання захисника про те, що рапорт помічника чергового СРПП №2 Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області від 16 квітня 2019 року не має братися до уваги, оскільки такий не є доказом у розумінні ст. 84 КПК України.
Відповідно до ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Згідно з ч. 2 ст. 93 КПК сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій.
Таким чином, доводи про те, що рапорт не є доказом неспроможні, оскільки доказ це не сам процесуальний документ «рапорт», а відомості, отримані у встановленому законом порядку та викладені у ньому.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 10 березня 2021 року у справі № 425/217/17.
Що стосується наказу начальника Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області від 16 квітня 2019 року №60 про створення слідчо-оперативної групи у кримінальному провадженні №12019140250000155 від 16 квітня 2019 року (а.с. 76, т. 3), то згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих. Таким чином, зазначений наказ був виданий уповноваженою на те особою 16 квітня 2019 року, що підтверджується відповідними підписами, що також було предметом дослідження суду першої інстанції та чому була надана належна оцінка.
При цьому безпідставними є доводи сторони захисту про допущення органом досудового розслідування порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема статей 208, 209 КПК України.
Статтею 208 КПК України визначено випадки, коли уповноважена особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі.
У розумінні ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.
Згідно з протоколом затримання підозрюваної особи у вчиненні злочину від 16 квітня 2019 року (а.с. 212-216, т. 2), ОСОБА_7 затримано о 02 год. 30 хв. 16 квітня 2019 року в порядку ст. 208 КПК України.
У своїх апеляційних доводах захисник вказує на те, що фактичне затримання ОСОБА_7 мало місце о 22:30 год. 15 квітня 2019 року; таке було здійснене до моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та без залучення ОСОБА_7 захисника, що за твердженням адвоката ОСОБА_6 є істотним порушенням прав людини та основоположних свобод.
Втім, колегія суддів не погоджується з зазначеними доводами, оскільки згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, у випадку якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Як правильно зазначив місцевий суд, з показань свідків, протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення та наявного у матеріалах справи рапорту встановлено, що підставою для затримання ОСОБА_7 стала надана потерпілою ОСОБА_9 інформація про характерні риси, за якими можна було впізнати нападника. До того ж, під час затримання обвинуваченого візуально було встановлено, що на його одязі є сліди речовини бурого кольору, а відтак, зважаючи на те, що під час вчинення злочину потерпілій було заподіяно тілесні ушкодження, сліди речовини бурого кольору на одежі затриманого могли належати потерпілій, що могло бути встановлено лише після проведення відповідних експертиз. Окрім цього, версія про те, що обвинувачений може бути причетним до вчинення кримінального правопорушення в подальшому була підтверджена за допомогою слідчої дії - пред'явлення для впізнання і показаннями неповнолітнього свідка ОСОБА_17 , який чітко розповів, як про події, які передували вчиненню злочину, так і про події після його вчинення, а також про причетність обвинуваченого до вказаного кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, затримання в порядку ст. 208 КПК України, за визначенням, є несподіваною для його учасників подією, що зумовлює й неможливість негайно внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР та забезпечити присутність захисника в той час і в тому місці, де може відбутися таке затримання. Таким чином, здійснення затримання до моменту внесення в ЄРДР та відсутність захисника під час затримання особи у випадку, передбаченому ст. 208 КПК України, не може вважатися порушенням кримінального процесуального закону. Наведена позиція також відображена в ряді рішень Верховного Суду (постанови від 29 жовтня 2020 року у справі № 748/780/18, від 15 червня 2021 року у справі № 204/6541/16-к, від 7 вересня 2022 року у справі № 428/11288/17).
Крім цього, положення ст. 208 КПК України не вимагають складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим, а тому складення протоколу затримання через деякий час після фактичного затримання ОСОБА_7 жодним чином не порушує його прав.
Доводам стосовно недопустимості як доказу у справі протоколу огляду місця події від 15 квітня 2019 року з фототаблицями до нього, була надана оцінка судом першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд. Що стосується покликання адвоката на неможливість одного слідчого проводити огляд місця події у квартирі потерпілої з 21 год. 10 хв. до 23 год. 55 хв., а також відібрати о 21 год. 05 хв. заяву в потерпілої, яка скерована до КНП Миколаївська ЦРЛ, то захисник залишив поза увагою, що зазначені дії здійснені різними особами. Так, приймав заяву про вчинення кримінального правопорушення у ОСОБА_9 т.в.о. заступника начальника СВ Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_31 , тоді як огляд місця події за адресою: АДРЕСА_5 , проводив слідчий СВ Миколаївського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_16 .
Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи апелянта про те, що протокол огляду речей від 16 квітня 2019 року (а.с. 26-32, т. 3) складений з порушенням статей 104-107 КПК України, у ньому зазначено про речові докази, які невідомо коли та за яких обставин були вилучені.
Втім, згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 16 квітня 2019 року (а.с. 212-215, т. 2), у ході затримання було проведено обшук затриманої особи ОСОБА_7 , під час якого у нього було вилучено: балонову куртку чорного кольору зі слідами РБК на лівому рукаві; мобільний телефон марки «Нокія», моделі «311», ІМЕІ: НОМЕР_3 , із абонентською сім-картою «Київстар», з номером абонента НОМЕР_4 ; гаманець чоловічий чорного кольору, всередині із шкіри жовтого кольору, торгова марка «Tods», в якому знаходились: паспорт громадянина України виданий на ім'я ОСОБА_32 , карта банку «Приватбанк» № НОМЕР_5 , дисконтна карта «Сrор» № 124, дисконтна карта «Glusco club» № НОМЕР_6 , карта банку «Ощадбанк» № НОМЕР_7 , квитанція до договору № 02019437, квитанція до договору № 02019267, грошові кошти номіналом 200 гривень: СБ 9401283, СБ 9401285, СБ 9401288, СБ 9401287, СБ 9401282, СБ 9401284, СБ 9401286, грошові кошти номіналом 100 гривень: УМ 3775529, УМ 2636823, УП 9014587, КУ 6902497, ЗГ 6274651, грошові кошти номіналом 50 гривень: СЖ 5631287, УА 1888572, ТЕ 8977412, УН 2309716, грошові кошти номіналом 20 гривень: ТЖ 5486739, ТЛ 8900453, ЧВ 8649081, ЧВ 7013643, грошові кошти номіналом 10 гривень: ЦС 4074593, ЦИ 0443825, ХГ 0730260, ХЗ 0858127, грошові кошти номіналом 2 гривні: СИ 3249902, СЗ 2444334, СД 1035230, СБ 1370205, КА 1326796, ТЄ 7195780, СЕ 8582189, грошові кошти номіналом 1 гривня: РГ 1150378, РБ 4648715, УЙ 5306311.
Зазначені речі були предметом огляду слідчої СВ Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_11 , за результатами якого, з застосуванням відеофіксації, і було складено протокол огляду речей від 16 квітня 2019 року, що спростовує доводи захисника про невстановлення походження вказаних речей та момент їх вилучення.
Твердження в апеляційній скарзі захисника щодо недопустимості як доказу протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 16 квітня 2019 року є необґрунтованими, оскільки з матеріалів кримінального провадження убачається, що вказану слідчу дію проведено з дотриманням вимог ст. 228 КПК України.
Так, відповідно до вимог ст. 228 КПК перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи.
Частинами 6, 7 цієї статті визначено, що за необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.
Як слідує з протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками (а.с. 44-45, т. 3), 16 квітня 2019 року потерпілій ОСОБА_9 пред'явлено для впізнання чотири фотознімки осіб чоловічої статі, серед яких остання впізнала особу, зображену під №2, як ту, що здійснила на неї розбійний напад та заволоділа її майном із проникненням в квартиру. Перед пред'явленням до впізнання у потерпілої ОСОБА_9 попередньо з'ясовано чи може вона впізнати особу нападника, опитано про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу. Потерпіла впізнала особу під №2 за ознаками тілобудови: хлопець ростом 170-175 см, худощавої тілобудови; за особливостями рис обличчя: на вік 23-25 років, худе обличчя, щоки запалі всередину, досить великі, втоплені очі з темними кругами навколо, ніс гострий, не дуже великий, лоб і чоло високі, волосся над лобом пряме, світлувате.
Регламентований ст. 228 КПК України порядок пред'явлення особи для впізнання, в тому числі і впізнання за фотознімками, передбачає опитування особи, яка впізнає, зокрема, про зовнішній вигляд впізнаваної особи, та проводиться з метою з'ясування чи у пам'яті особи, яка впізнає, відобразилися певні риси та особливості впізнаваної особи. У цій ситуації потерпіла ОСОБА_9 перед проведенням впізнання за фотознімками назвала ряд рис особи, що здійснила на неї напад, та в подальшому вказала на фото ОСОБА_7 як безпосереднього нападника, що відповідає вимогам закону.
При цьому з фототаблиць до протоколу видно, що різких відмінностей між фотознімками, які пред'являлись до впізнання, не має; такі є однаковими за формою та розміром. Зображені на фотознімках особи не мають між собою різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі, а тому у колегії суддів відсутні підстави дійти висновку, що фотознімок ОСОБА_7 значно виділяється серед фотознімків статистів.
Стосовно правової позиції Верховного Суду, викладеної у справі №761/6970/14-к, на яку покликається апелянт, то така не підлягає застосуванню, оскільки підставою визнання протоколу пред'явлення впізнання за фотознімками у вказаній справі було, насамперед, недотримання слідчим вимог ст. 228 КПК України, а саме: надані для впізнання фотознімки відрізнялись за розміром зображення, одне фото було значно більшим. Хоча Верховний Суд і звернув увагу на те, що закон допускає впізнання за фотознімками в разі необхідності, тобто за реальної неможливості забезпечення присутності особи, яка підлягає впізнанню, однак наведене, за умов проведення цієї слідчої дії з дотриманням ст. 228 КПК України, є недостатньою підставою для визнання протоколу пред'явлення для впізнання за фотознімками недопустимим доказом.
Необґрунтованими є доводи в апеляційній скарзі про те, що слідчі експерименти за участю неповнолітнього свідка ОСОБА_17 та потерпілої ОСОБА_9 проведено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Згідно ч. 6 ст. 240 КПК при проведенні слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
Згідно протоколів слідчих експериментів, у таких викладені обставини їх проведення, вказані процесуальні дії фіксувались за допомогою цифрової камери; слідчий експеримент щодо неповнолітнього свідка ОСОБА_17 проведений за його участі та участі його законного представника ОСОБА_33 ; слідчий експеримент щодо потерпілої ОСОБА_9 проведено за участі останньої. Під час слідчого експерименту неповнолітній свідок ОСОБА_34 розповів про відомі йому обставини вчинення злочину; потерпіла ОСОБА_9 розповіла про відомі їй обставини вчинення злочину та відтворила їх на місці події, зокрема щодо механізму нанесення їй удару. Тобто із відеозаписів видно, що свідок та потерпіла не лише давали показання, а й своїми діями відтворювали обстановку та обставини події злочину. З огляду на це, колегія суддів не вбачає порушень вимог ч. 6 ст. 240 КПК України при складенні протоколів цієї слідчої дії.
Протоколи слідчих експериментів були підписані всіма учасниками та жодних зауважень щодо них не надходило.
З огляду на викладене, а також те, що, всупереч тверджень апелянта, протокол слідчого експерименту за участі неповнолітнього свідка ОСОБА_17 проводився у присутності його законного представника ОСОБА_33 , ці протоколи відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст. 104 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.
Покликання апелянта на те, що у своїх показання неповнолітній свідок ОСОБА_17 вказує не на потерпілу ОСОБА_9 , а на іншу жінку, колегія суддів до уваги не бере. Так, з показань ОСОБА_17 , як під час допиту в суді першої інстанції, так і під час слідчого експерименту слідує, що він знаходився у приміщенні ігрових автоматів разом із обвинуваченим ОСОБА_7 , в останнього залишилось 150 гривень (по одній купюрі номіналом 100 гривень та 50 гривень); ОСОБА_7 заявив йому про свій намір «заробити гроші», забравши їх у бабусі, яка «зняла гроші» на ігрових апаратах; обвинувачений пішов за цією жінкою, віддавши йому свій телефон; приблизно о 22:00 год. до свідка хтось передзвонив, сказавши, що ОСОБА_7 чекає на нього на автоматах, після чого він пішов туди ж; ОСОБА_7 розповів йому, що вдарив жінку і забрав гроші; в гаманці обвинуваченого він побачив велику кількість купюр номіналом 200 гривень.
У свою чергу, потерпіла ОСОБА_9 під час допиту у суді першої інстанції зазначила, що ніколи не грала на гральних автоматах, у день нападу була в аптеці, потім пішла у магазин, де купила продукти.
Хоча викладені у показаннях потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_17 обставини, які передували вчиненню кримінального правопорушення, і не збігаються в частині того, де потерпіла перебувала безпосередньо перед учиненням злочину, наведене не спростовує нападу на ОСОБА_9 , заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження та її пограбування. Наведене також не спростовує і того, що цей злочин був учинений саме ОСОБА_7 , про що свідчить, зокрема, його поведінка перед учиненням такого, те, що він віддав свій телефон свідку та заявив про намір вчинити пограбування, відлучився з ігрових апаратів на деякий час, після чого повернувся туди з грішми та розповів, що вдарив жінку і забрав гроші. Втім, на яку саме жінку він здійснив напад, обвинувачений не уточнив. Крім цього, потерпіла впізнала ОСОБА_7 як особу, що вчинила напад на неї, в той же час, на куртці обвинуваченого виявлено сліди крові ОСОБА_9 .
Безпідставними є і покликання сторони захисту на те, що з клопотанням про проведення експертизи, за результатами якої надано висновок експерта №345 від 7 червня 2019 року, звернувся слідчий, який не є у складі слідчих, котрі мають право проводити таку експертизу.
Так, згідно з висновком експерта №345 від 7 червня 2019 року (а.с. 73-75, т. 3) експертиза щодо тілесних ушкоджень ОСОБА_9 проведена на підставі ухвали слідчого судді Миколаївського районного суду Львівської області ОСОБА_35 від 17 квітня 2019 року у справі №447/838/19 за клопотанням слідчого СВ Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_36 . Відповідно до наказу начальника Миколаївського ВП Пустомитівського ВП ГУНП у Львівській області від 16 квітня 2019 року №60 слідчий ОСОБА_37 включений до складу слідчо-оперативної групи у кримінальному провадженні №12019140250000155 від 16 квітня 2019 року. Наведене свідчить про те, що експерт ОСОБА_38 допустила описку у написанні прізвища слідчого ОСОБА_39 , а саме: поміняла дві букви місцями між собою, що не спростовує факту наявності у слідчого відповідних повноважень на звернення до слідчого судді з клопотанням про призначення експертизи.
Не ґрунтуються на матеріалах справи й апеляційні доводи про те, що висновок експерта №345 від 7 червня 2019 року отриманий не відповідно до вимог законодавства.
Так, згідно з ч. 1 ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Як установлено колегією суддів, зазначена експертиза була призначена у встановленому законом порядку, про що зазначено вище. Втім, сторона захисту вважає, що слідчим не було зібрано медичних документів та, відповідно, такі не були надані експертові для проведення експертизи.
Суб'єктами збирання доказів зі сторони обвинувачення є слідчий, дізнавач, прокурор, а у випадках отримання доручення в порядку частини 2 статті 41 КПК, - оперативні підрозділи.
Частиною 2 статті 93 КПК визначені способи збирання доказів стороною обвинувачення, до яких належать проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Поряд з тим, згідно із частиною 4 статті 69 КПК України, експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи.
З висновку судово-медичної експертизи № 345 від 7 червня 2019 року вбачається, що вона проведена на підставі ухвали слідчого судді, за клопотанням слідчого; на дослідження експерту представлено витяг з медичної карти стаціонарного хворого №6050/244 за результатами перебування ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні КНП «8-ма міська клінічна лікарня м. Львова», також представлені медичні документи: протоколи комп'ютерної томографії голови ОСОБА_9 від 23 квітня 2019 року та 7 травня 2019 року, медична карта стаціонарного хворого №2057/541 за результатами перебування ОСОБА_9 на стаціонарному лікуванні у Миколаївській ЦРЛ.
Наведене не дає колегії суддів підстав дійти висновку про те, що експерт здійснював збирання матеріалів для проведення експертизи за власною ініціативою, а відтак відсутні підстави для визнання цього висновку недопустимим доказом, що також узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 21 липня 2021 року у справі №552/1884/20.
Стосовно покликання в апеляційній скарзі на те, що куртка у ОСОБА_7 була вилучена та опечатана одноособово слідчою ОСОБА_11 , крім того в органу досудового розслідування були взірці крові потерпілої ОСОБА_9 , тобто можна було легко нанести на куртку кров потерпілої, то колегія суддів зазначає, що дана версія сторони захисту є лише припущенням. Будь-яких доказів того, що обвинувачений чи його захисник оскаржували неправомірність дій працівників поліції, у тому числі й щодо можливої фальсифікації доказів, суду не представлено.
Той факт, що з номера телефону НОМЕР_1 16 квітня 2019 року був здійснений телефонний дзвінок у Республіку Польщу на номер НОМЕР_2 об 11:35:51 не впливає ні на обсяг пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, ні на доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину.
Стосовно показань потерпілої та свідків, наданих у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо; показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частиною 1 ст. 352 КПК України перед допитом свідка головуючий, зокрема, попереджає його про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 353 КПК України перед допитом потерпілого головуючий попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, судом здійснювався безпосередній допит потерпілої ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_25 , ОСОБА_15 , ОСОБА_26 , неповнолітнього свідка ОСОБА_17 , такі були приведені до присяги та попереджалися про кримінальну відповідальність згідно з ч. 1 ст. 353 та ч. 1 ст. 352 КПК України відповідно (а.с. 101, 201-206, т. 1; а.с. 27-34, т. 2).
При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 20 квітня 2017 року у справі № 5-465кс(15)16, у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числі прослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.
З огляду на наведене, допит потерпілої та свідків у суді апеляційної інстанції не здійснювався, проводилась перевірка наданих ними показань у суді першої інстанції.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що цим показанням місцевим судом надана оцінка у їх сукупності та взаємозв'язку з наявними у матеріалах справи письмовими доказами, з якою погоджується і апеляційний суд
При цьому показання потерпілої ОСОБА_9 про те, що її вдарили по голові, є логічними, послідовними та такими, що узгоджуються між собою, у тому числі і з обставинами, про які вона повідомила під час слідчого експерименту, і з даними, викладеними у висновку експерта №345 від 7 червня 2019 року, а саме те, що їй завдали три удари по голові. Той факт, що кількість ударів не зазначена у протоколі про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, висновків суду щодо встановлених обставин не спростовує.
Беручи до уваги викладене, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі захисник не навів.
Водночас, призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Підстав вважати його явно несправедливим через м'якість або суворість колегія суддів не вбачає.
Тому з урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду є належно вмотивованими й обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ньому наведено мотиви, з яких виходив суд першої інстанції, та положення закону, яким він керувався, постановляючи рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції не встановлено.
З огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів
вирок Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 8 вересня 2022 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4