242/347/23
2/242/341/23
Іменем України
04 квітня 2023 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Уварові М.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
14.03.2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.
Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.
В обґрунтування позову зазначив, що перебував у трудових відносинах з відповідачем. Станом на день звільнення 19.09.2022 р. існувала заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 148358,10 грн., розрахунок при звільнені здійснений не був. Просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 214894,40 грн.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 на ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля» працював з 15.02.2016 року гірником підземним 3р. на дільниці підготовчих робіт № 1 постійно, з повним робочим днем у шахті. 19 вересня 2022 року згідно наказу № 127к ОСОБА_1 було звільнено за статтею 38 КЗпП України (власне бажання) з 19.09.2022 року. Відповідач звертає увагу суду, що згідно табеля використання робочого часу з дільниці ПР-1 за вересень 2022 року, позивач у день звільнення 19.09.2022 не працював (не виконував свої трудові обов'язки), а знаходився у відпустці без збереження заробітної плати. У цей же день позивач звільнився з підприємства за його заявою про звільнення з 19.09.2022 року за власним бажанням. У даному випадку є підстави стверджувати, що на позивача не розповсюджується норма статті 116 КЗпП України, в тій її частині, яка вказує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Проте, дана стаття у повній мірі застосовується в тій частині, яка наголошує, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Вимога про розрахунок позивачем у день звільнення не була подана, а лише 09.02.2023 до відповідача надійшов адвокатський запит № 09/02/23, на який було надано відповідь. Таким чином, оскільки у день звільнення позивач не працював, а вимога про розрахунок до підприємства не надходила, за таких обставин, відповідно до норм статті 116 КЗпП України, позовна вимога ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 214 894,40 грн., є безпідставною та не підлягає задоволенню. Також, відповідач вважає, що розмір позовних вимог позивача є несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат (враховуючи також виплати за іншими судовими рішеннями) може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Згідно довідки про нараховану та сплачену заробітну плату № 17/03 від 09.02.2023 року, що мається в матеріалах справи, сума заборгованості позивача на день подання позовної заяви складала 107 250,53 грн. 02.03.2023 року відповідачем на особовий рахунок позивача було перераховано лікарняний лист за рахунок підприємства у сумі 515,68 грн. Станом на день підготовки відзиву сума заборгованості із заробітної плати позивача згідно Довідки № 50/03р від 23.03.2023 року складає 106 734,85 грн. з урахуванням компенсації за невикористану відпустку при звільненні у розмірі 41 107,57 грн., яка була нарахована у вересні 2022 року (оновлена довідка додається). Проте позивачем у позовних вимогах помилково зазначено, що загальна сума заборгованості відповідача перед ним станом на день звільнення становить 148 358,10 грн., додавши до загальної суми заборгованості (107 250,53 грн.) окремо суму компенсації за невикористану відпустку при звільненні (41 107,57 грн.). Отже заявлена позивачем сума заборгованості не співпадає із його фактичною сумою заборгованості на сьогоднішній день, що зазначена у довідці. Причиною неможливості своєчасно та в повному обсязі провести розрахунок з позивачем стало важке фінансове становище підприємства, а після 24 лютого 2022 року військова агресія Російської Федерації проти України. ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» ДП «Селидіввугілля», на якому працював Позивач, знаходиться на території, де проводяться активні бойові дії. Так згідно з Переліком територіальних громад, які розташовані в районі ведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, затвердженим наказом Мінреінтеграції від 22.12.2022 року № 309, Селидівська та Новогродівська міські територіальні громади Донецької області розташовані в районі ведення воєнних (бойових) дій. З метою забезпечення безпеки життя і здоров'я працівники вимушені евакуюватися в більш безпечні місця як на території держави, так і за її межами. Зменшився обсяг видобутку вугілля, присутні часті перебої з електропостачанням через руйнування енергетичної інфраструктури країною-агресором. У відсутність електрики, із зрозумілих причин, робота підприємства повністю припиняється, видобуток не ведеться взагалі, відповідно, із-за відсутності товару, яке виробляє підприємство, у останнього відсутні кошти та можливість виконувати свої зобов'язання, у тому числі, з виплати заробітної плати та інших виплат своїм працівникам. 28 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України листом № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 24 лютого 2022 року, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Керівництвом ВП «Шахта 1-3 «Новогродівська» здійснюються всі можливі заходи з вирішення питання щодо сплати працівникам шахти заборгованості із заробітної плати, що виникла станом на 01.03.2023 року, у тому числі й заборгованість по заробітній платі перед позивачем. Просив відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, зменшити суму заборгованості із заробітної плати.
Заяви та клопотання сторін.
Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутністю.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 15.03.2023 р. справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений 19.09.2022 р. за ст.38 КЗпП України.
19.09.2022 р. не працював (не виконував свої трудові обов'язки), а знаходився у відпустці без збереження заробітної плати. У цей же день звільнився з підприємства,надавши заяву про звільнення з 19.09.2022 р. за власним бажанням.
З вимогою про розрахунок позивач до відповідача у день звільнення не звертався, 09.02.2023 р. до відповідача надійшов адвокатський запит № 09/02/23, на який останнім було надано відповідь.
При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги довідку ДП «Селидіввугілля» ВП «Шахта «1/3 Новогродівська» № 50/03 від 23.03.2023 р. про розмір заборгованості по заробітній платі, згідно якої сума заборгованості із заробітної плати складає 106734,85 грн.
Позивач був звільнений 19.09.2022 року. В день звільнення розрахунок з ним не проведено і по теперішній час. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.
Роботодавець звільняється від відповідальності за затримку розрахунку зі співробітниками лише якщо доведе, що така затримка викликана бойовими діями або іншими обставинами непереборної сили.
Роботодавець стоїть на тому, що затримка у виплаті заробітної плати при звільненні працівника сталася не з його вини, а через настання обставини непереборної сили, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволені позовних вимог в частні стягнення середнього заробітку.
На підтвердження цього він надав суду сертифікат регіональної торгово-промислової палати № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р.
Згідно зі ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII для госпсуб'єктів із зони АТО сертифікат ТПП є єдиним належним і достатнім документом, що підтверджує форс-мажор (обставини непереборної сили) як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань.
Оскільки підприємство має сертифікат, що підтверджує настання форс-мажорних обставин ще до звільнення працівника, у задоволені вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку слід відмовити.
Аналогічну позицію викладено також в постановах ВСУ від 23.03.2015 р. у справі № 6-365цс16 і від 11.05.2016 р. у справі № 6-383цс15.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача в доход держави за вимогу про стягнення заробітної плати пропорційно до задоволеної частини вимог.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Основним Законом України статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов'язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ст. ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Що стосується вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при вiдсутностi спору про їх розмiр, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Разом з тим, частиною третьою статті 10 Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
При цьому необхідно зазначити, що звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати.
Згідно ст..10 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 р. № 1669-VII, протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.
При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, суд враховує, що відповідач має перед позивачем обов'язок по виплаті заробітної плати, згідно бухгалтерської довідки відповідача про суму заборгованості, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов'язкових платежів.
Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення заробітної плати.
Таким чином, суд повно і всебічно з'ясувавши обставини по справі, надані суду докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Державного підприємства «Селидіввугілля», код ЄДРПОУ 33426253, розташоване за адресою: Донецька область, м.Селидове, вул.К.Маркса,41, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 106734 (сто шість тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 85 коп. (з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов'язкових платежів).
В задоволені решти вимог - відмовити.
Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» судовий збір в доход держави у розмірі 772 (сімсот сімдесят дві) грн.. 99 коп. за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення було складено та підписано 04.04.2023 року.
Суддя