29.03.2023м. СумиСправа № 911/1546/22
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.
розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'яни»
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Костюри Віталія Олександровича
про стягнення 322654 грн. 19 коп.
за участю представників сторін:
від позивача: Грищенюк Д.І. (в режимі конференції)
від відповідача: Руденко Л.Д.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач звернувся до Господарського суду Київської області (вх. №1333/22 від 31.08.2022) з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 322654 грн. 19 коп. заборгованості по договору про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів №011021 від 01.10.2021, з них: 289296 грн. 08 коп. основного боргу, 2902 грн. 62 коп. неустойки, 29026 грн. 20 коп. пеня, 1429 грн. 29 коп. - 3% річних. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 4839 грн. 81 коп. судового збору та витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 40000 грн. 00 коп.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір про надання послуг. Позивач на виконання умов договору перерахував авансові платежі, проте відповідач послуги з ремонту транспортних засобів позивача не виконав, грошові кошти позивачу повернув не в повному обсязі. Тому вказане є підставою для стягнення з відповідача основного боргу (попередньої оплати), неустойки, пені, а також 3% річних.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву (вх. №1858/22 від 08.12.2022), у якому відповіач просить суд відмовити в позові повністю.
Позивачем подано відповідь на відзив (вх. №18864/22 від 22.12.2022).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.12.2022 матеріали справи №911/1546/22 передано за підсудністю до Господарського суду Сумської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 справу №911/1546/22 призначено до розгляду судді Резніченко О.Ю.
Ухвалою суду від 12.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, підготовче засідання призначене на 13.02.2023.
Відповідно до ухвали суду від 13.02.2023 закрите підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 15.03.2023.
Розгляд справи 15.03.2023 не відбувся, оскільки суддя Резніченко О.Ю. знаходилась у відпустці.
Ухвалою суду від 20.03.2023 призначено розгляд справи по суті на 29.03.2023.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
01.10.2021 р. між сторонами укладено договір №011021 про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів (далі за текстом - «Договір»). Вищезазначений факт підтверджується копією вказаного договору (а.с. 12-16).
Сторонами суду не надано доказів, що Договір визнавався недійсним у судовому порядку, а тому Договір підлягав обов'язковому виконанню сторонами.
Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець (відповідач) зобов'язується виконати роботи (надати послуги) з технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, їх складових частин та систем (далі по тексту - «роботи, послуги»), а замовник (позивач) зобов'язується прийняти належним чином виконані роботи та сплатити їх вартість на умовах, визначених даним Договором.
Згідно з п. 2.2. Договору роботи виконуються відповідно до наряд-замовлення, в якому зазначаються наступні умови: а) детальний перелік робіт та їх вартість; б) повний перелік (найменування виробника, марка, модель, артикул) та вартість запасних частин, деталей та допоміжних матеріалів; в) перелік деталей та матеріалів, наданих для виконання робіт замовником; г) строки (термін) виконання робіт; д) гарантійний строк якості на запасні частини та виконані роботи.
Порядок прийняття виконаних відповідачем робіт визначений у п. 3.1.-3.3. Договору, згідно з якими:
- роботи, виконані відповідачем, приймаються позивачем шляхом підписання Акту виконаних робіт (наданих послуг);
- виконавець протягом 3 робочих днів з моменту закінчення виконання робіт зобов'язаний підготувати та подати на підпис позивачу Акт виконаних робіт (наданих послуг); сертифікати якості (відповідності) на встановлені запасні частини та деталі, у разі вимоги замовника;
- замовник не пізніше 5 робочих днів від дня отримання Акту виконаних робіт (наданих послуг) зобов'язаний або підписати і направити виконавцю підписаний Акт виконаних робіт, або надати мотивовану відмову щодо приймання виконаних робіт із зазначенням необхідних доопрацювань (усунення недоліків, дефектів тощо) та вказуванням строку на таке доопрацювання та інших умов. Строки, встановлені замовником щодо усунення недоліків (дефектів) є для виконавця обов'язковими. Виконавець зобов'язаний виправити вказані у мотиваній відмові недоліки, інакше роботи вважаються невиконаними, а замовник відповідно має право на вибір: не приймати такі роботи; вимагати повернення попередньо сплачених коштів в повному розмірі; вимагати відшкодування завданих збитків та понесених витрат; сплати штрафних санкцій; затримати подальші платежі до моменту усунення виконавцем недоліків (дефектів).
Порядок оплати виконних робіт узгоджений у п. 6.3., п. 6.6. Договору, а саме:
Замовник сплачує виконавцю вартість визначених робіт (в т.ч. запасних частин, деталей, розхідних матеріалів, паливно-мастильних матеріалів) протягом 15 календарних днів з дати підписання Акту виконаних робіт (наданих послуг) на підставі виставленого згідно такого акту рахунку-фактури.
Будь-які грошові кошти, що були перераховані замовником на банківський рахунок виконавця до моменту оформлення та підписання сторонами акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на таку суму, є такими, що перераховані як авансовий платіж (попередня оплата).
Відповідно до умов п.6.6. Договору та з метою забезпечення запланованих робіт позивач перерахував 22.02.2022 як авансові платежі (попередню оплату) відповідачу 290262,00 грн на підставі рахунків відповідача згідно з платіжними дорученнями позивача, які містяться в матеріалах справи (а.с. 17-24).
Позивач зазначає, що роботи, перелічені у рахунках-фактурах від 14.02.2022, відповідачем не виконані, акти виконаних робіт, як передбачено умовами Договору, не складались і не підписувались.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України, введенням з 24.02.2022 військового стану, на підставі рішення ТПП України від 28.02.2022 та з урахуванням п.п. 8.4.,9.3. Договору позивач скористався правом на дострокове розірвання Договору, про що повідомив відповідача листами №№54,55 від 14.06.2022 (а.с. 25-27, 29-35).
Одночасно позивач запропонував відповідачу повернути 290262,00 грн попередньої оплати.
Зазначені листи були отримані відповідачем 22.07.2022. Відповідач повернув 28.07.2022 позивачу 965 грн 92 коп. попередньої оплати. Тому позивач вважає, що заборгованість відповідача складає 289296 грн 08 коп. Крім основного боргу, позивачем заявлено вимогу про стягнення 2902 грн 62 коп. неустойки, 29026 грн 20 коп. пені, 1429 грн 29 коп. - 3% річних.
Відповідач не визнає позову повному обсязі з огляду на наступне:
Відповідач визнає факт укладення договору, отримання від позивача 290266 грн 20 коп. авансових платежів.
Відповідач зазначає, що рахунки, за якими отримано 290266 грн 20 коп. були виставлені за ремонт автомобіля НОМЕР_1 та причепу НОМЕР_2 .
Відповідач виконав роботи щодо транспортних засобів та склав акти №№101-103, 84-89 на загальну суму 289296 грн 08 коп. Позивач акти не підписав. Тому, на думку відповідача, залишок заборгованості перед позивачем склав 965 грн 92 коп., яка була перерахована позивачу 28.07.2022. Крім цього, відповідно до ч.2, 4 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку із виконанням робіт по ремонту транспортних засобів, позивач, як зазначає відповідач, не має права вимагати повернення авансових платежів на суму 289296 грн 08 коп.
При вирішенні спору суду необхідно встановити наявність таких фактів, які входять до предмету доказування: - факт виконання відповідачем робіт за договором на загальну суму 289296 грн 08 коп.; - факт передачі позивачем відповідачу транспортних засобів, зазначених у рахунках на оплату від 14.02.2022, а саме: НОМЕР_2 , НОМЕР_1 .
Щодо виконання відповідачем робіт за договором.
Позивач на підтвердження заперечення факту виконання робіт за договором надає суду наступні докази: акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) №№103, 84, 86, 85, 89, 102, 101, 87, 88 від 22.02.2022 на загальну суму 289296 грн 08 коп. (а.с. 87-105).
При дослідженні зазначених доказів судом встановлено, що вони не підписані представниками позивача та відповідача. Крім цього, у актах не зазначено, на підставі якого договору надавались послуги, зазначені наступні рахунки на оплату №№8, 9, 10, 11, 54, 55 від 16.02.2022.
Позивач визнав факт отримання актів здачі-приймання робіт від 22.02.2022. однак, позивач не погодився з Актами здачі-приймання робіт/послуг й відмовився їх підписувати з тих підстав, що відповідач, всупереч умовам Договору, не виконав роботи та не надав послуги позивачу, перелік яких зазначений у рахунках-фактурах відповідача на загальну суму 290262 грн 00 коп, які в свою чергу, оплачені позивачем авансом (попередня оплата) з метою забезпечення виконання запланованих робіт (надання послуг) по Договору. У зв'язку з цим позивач, керуючись пунктом 3.3. Договору, направив на адресу відповідача мотивовану відмову та повернув йому оригінали Актів здачі-приймання робіт/послуг без підпису. Докази повернення відповідачу оригіналів актів здачі-приймання робіт додані до матеріалів справи (а.с. 146-151). Відповідачем були отримані повернуті позивачем акти 10.08.2022.
Оцінивши вищезазначені докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що докази, подані позивачем на підтвердження факту невиконання відповідачем робітза договором на суму 289296 грн 08 коп. є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування вказаних обставин, а саме: позивач на підставі п. 3.3. Договору направив відповідачу вмотивовану відмову та повернув оригінали актів здачі-приймання робіт. Відповідач не обґрунтував та не довів безпідставність такої відмови позивача. Крім цього, у поданих відповідачем актах міститься посилання не на ті рахунки, які зазначалися позивачем у позові, які були оплачені позивачем та на підставі яких виникла заборгованість, яка стягується позивачем. Так у актах здачі-приймання робіт, поданих відповідачем, як підставу виконання робіт зазначено рахунки на оплату №№84-89, 101-103 від 22.02.2022. Позивач обгрнутовує вимоги фактом оплати інших рахунків №№26-29 від 14.02.2022.
Таким чином, факт виконання відповідачем робіт, які були виконані саме на підставі сплачених позивачем рахунків №№26-29 від 14.02.2022, не доведено.
Щодо факту передачі позивачем відповідачу транспортних засобів НОМЕР_2 , НОМЕР_1 для ремонту.
Позивач та відповідач визнають той факт, що рахунки були виставлені для ремонту автомобіля НОМЕР_1 та причепуНОМЕР_2.
Позивач зазначає про відсутність акті приймання транспортних засобів відповідачем на ремонт. Відповідач спростовує заперечення позивача поясненнями, що внаслідлок пожеж та руйнувань внаслідок застосування агресії збройних сил рф шляхом обстрілу з різних видів озброєння, авіаційних та ракетних ударів по місцю виконання Договору значна частина документації була втрачена. На підтвердження цього факту відповідач надає копію акту про пожежу від 22.04.2022 та Витягу з ЄРДР номер кримінального провадження 42022112200000306 від 14.04.2022 та фото зруйнованого приміщення, де зберігалася документація (а.с. 96-97).
Також, на думку відповідача, при отриманні транспортних засобів він фіксував їх фотозйомкою, у тому числі фото свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (а.с. 111-117).
Дослідивши зазначені докази, суд вважає, що ними не доведено факт передачі транспортних засобів НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , так як, по перше, з наданих відповідачем фотографій транспортних засобів та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів неможливо встановити час, дату та місце їх виконання, а також виконання самих ремонтних робіт по Договору.
Як зазначалося вище, Договором передбачено чіткий порядок виконання робіт (надання послуг) по Договору, які розпочинаються зі складання та підписання відповідачем і позивачем наряду-замовлення та після їх завершення - акту приймання-передачі виконаних робіт.
Та по-друге, з аналізу змісту доданих до відзиву документів вбачається, що власником знищеного об'єкту є ОСОБА_1 , а орендарем - ТОВ «КАРСЕРВІС ГРУП», суборендарем - ТОВ «ТВО ГІДРАВЛІКА». У той же час, у зазначених документах відсутня інформація про відповідача та про його втрачені документи внаслідок пожежі, що позбавляє можливості визнати їх належними доказами, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, як наслідок, суд такі докази не бере до розгляду.
Таким чином, суд дійшов загального висновку про недоведеність відповідачем факту виконання робіт за договором на загальну суму боргу 289296 грн 08 коп.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті рішення керується наступними приписами діючого законодавства.
Відповідно до статті 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних праві обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526, ст. 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, а ч. 3 зазначеної норми визначає, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Право на односторонню відмову від договору сторони визначили у п. 8.4. Договору, яким передбачено, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 календарних днів, кожна із сторін має право розірвати цей Договір, письмово попередивши про це іншу сторону. У разі здійснення замовником попередньої оплати виконавець повертає замовнику всю суму таких коштів протягом трьох банківських днів з дня направлення повідомлення щодо розірвання цього Договору.
Позивач обґрунтовує своє право на дострокове розірвання договору саме наявністю дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які виникли у зв'язку з військовою агресією рф проти України, що на його думку, підтверджує висновок ТПП України від 28.02.2022 та обґрунтовується такими ст. ст. 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
Також право позивача як замовника на односторонню відмову від договору передбачене у п. 9.3. Договору: замовник має право в односторонньому порядку розірвати даний Договір, попередивши про це виконавця за 5 робочих днів.
Суд вважає, що у позивача виникло право на односторонню відмову від договору на підставі п. 9.3. Договору, так як ним не доведено, що обставини, на які він посилається, є форс-мажорними саме для даного конкретного випадку, а не взагалі.
Відповідно до ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Правові наслідки розірвання договору також визначені у ст. 653 ЦК України, якою передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Тому у позивача виникло право вимоги на повернення сплачених авансових платежів, так як відповідачем не були виконані роботи, за які перераховувалась попередня оплата.
Відповідно до ч. 2 ст 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тому суд вважає, що обов'язок повернути попередню оплату виник у відповідача у 7-миденний строк з моменту отримання ним претензії №54 від 14.06.2022 та повідомлення №55 від 14.06.2022, тобто з 30.07.2022 (дата отримання листів відповідачем - 22.07.2022). У зв'язку із вищевикладеним, суд не погоджується з позицією позивача щодо дати виникнення у відповідача обов'язку повернути попередню оплату з 25.06.2022.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення 289296 грн 08 коп. основного боргу (сума попередньої оплати) такими, що є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо стягнення штрафних санкцій.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України тягне за собою наслідки, встановлені договором або законом.
У розумінні статей 173 та 230 Господарського кодексу України пеня є різновидом господарської санкції за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, суть якого може полягати як в зобов'язанні сплатити гроші (грошове зобов'язання), так і в зобов'язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов'язання).
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань, до боржника, який порушив господарське зобов'язання, застосовуються штрафні санкції у вигляді пені та штрафу, передбачені частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.
Позивачем заявлено до стягнення 2902 грн 62 коп неустойки, 29026 грн 20 коп. пені та 1429 грн 29 коп. - 3% річних.
Неустойка у розмірі 2902 грн 62 коп. стягується позивачем на підставі п. 7.2. Договору. Так, відповідно до зазначеного пункту право на стягнення неустойки - 1 % від вартості робіт - у позивача виникає за весь період прострочення зобов'язання, у випадку, зокрема, порушення інших строків та зобов'язань передбачених Договором для Виконавця.
Судом встановлено факт прострочки у виконанні обов'язку щодо повернення авансового платежу (попередньої оплати) позивачу з 30.07.2022 року.
Станом на 30.07.2022 заборгованість відповідача складала 289 296 грн 08 коп.
Тому вимоги про стягнення неустойки у розмірі 2892 грн 96 коп. підлягають задоволенню.
У стягненні 13 грн 66 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю вимог в цій частині.
Пеня у розмірі 29026 грн 20 коп. нарахована позивачем за період з 25.06.2022 по 27.07.2022.
Однак судом встановлено дату початку прострочення відповідача - з 30.07.2022. Тому вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають, так як пеня нарахована за період, у який ще не виникло у відповідача обов'язку з повернення авансового платежу.
3% річних у розмірі 1429 грн 29 коп. позивач просить суд стягнути за період з 25.06.2022 по 23.08.2022.
Положеннями ч.2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тому, враховуючи визначений судом початок періоду прострочення відповідача, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню за період з 30.07.2022 по 23.08.2022 на суму 594 грн 44 коп.
У частині стягнення 834 грн 85 коп. - 3% річних суд відмовляє у зв'язку з необґрунтованістю вимог.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Щодо судового збору.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом позовні вимоги позивача до відповідача задоволені частково, то на відповідача покладаються витрати позивача із сплати судового збору в розмірі 4391 грн 75 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 448 грн 06 коп. покладаються на позивача.
Стосовно вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Позивачем серед іншого у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача 40000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно зі ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
За змістом частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до висновку Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
На підтвердження понесених витрат позивача на професійну правничу допомогу надано:
- копію договору №8/22 про надання правової допомоги від 01.08.2022
- копію додаткової угоди №1 від 01.08.2022 до Договору №8/22 про надання правової допомоги від 01.08.2022
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18, від якої вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду, предметом касаційного перегляду була ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначену ухвалу залишив без змін.
У зазначеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
З наданих документів вбачається, що у договорі не міститься детального опису послуг, які підлягають наданню адвокатом у рамках Договору про надання правничої допомоги, інших доказів на підтвердження обсягу наданих послуг до матеріалів справи не надано.
Суд не може визначити на підставі зазначених доказів, які саме роботи (послуги) надавались адвокатом, та пересвідчитись, що заявлені витрати та наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критеріям реальності та спів розмірності таких витрат.
Крім цього, суд вважає, що позивачем не доведено розумність розміру витрат, заявлених до відшкодування, враховуючи предмет спору, розмір вимог та часткове задоволення позовних вимог.
Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу з огляду на недоведеність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн 00 коп.
Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'яни» до відповідача: Фізичної особи - підприємця Костюри Віталія Олександровича про стягнення 322654 грн 19 коп.- задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Костюри Віталія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'яни» (вул. Садова, 34, с. Садки - Строївка, Макарівський район, Київська область, 08023, код ЄДРПОУ 25271024) 289296 грн 08 коп. основного боргу, 594 грн 44 коп. - 3% річних, 2892 грн 96 коп. неустойки, 4391 грн 75 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. У позові в частині стягнення 13 грн 66 коп. неустойки, 29026 грн 20 коп. пені, 834 грн 85 коп. - 3% річних - відмовити.
4. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 448 грн 06 коп. та 40000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'яни» .
5. Видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Слов'яни» наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.
Повне судове рішення складено 03.04.2023.
Суддя О.Ю. Резніченко