Справа № 540/6434/21
31 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючої судді - Бойко О.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за правилами загального позовного провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Південного округу про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку вирішив задовольнити позов частково.
І. Суть спору:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом позивача, ОСОБА_1 , до відповідача, Державної екологічної інспекції Південного округу, у якій позивач просить суд:
- стягнути з Державної екологічної інспекції Південного округу на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 4908,2 грн;
- стягнути з Державної екологічної інспекції Південного округу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2021 по 18.10.2021 у сумі 109317,12.
ІІ. Аргументи сторін
(а) Позиція позивача
Позивач стверджує, що в день його звільнення з посади відповідач з ним не розрахувався, не заплатив йому заробітну плату за лютий-березень 2021 року за 29 відпрацьованих робочих днів. Рішенням суду, яке набрало законної сили, було зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити вказану заборгованість. Проте судове рішення відповідач виконав у примусовому порядку лише 19.10.2021. Таким чином, затримка остаточного розрахунку при звільненні позивача склала 128 робочих дні.
Також позивач посилався на те, що відповідач протиправно не сплатив йому при звільненні компенсацію невикористаної відпустки в повному обсязі.
(б) Позиція відповідача
Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов в якому заперечував проти позовних вимог, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування своїх заперечень зазначав, що здійснив виплату заробітної плати позивачу одразу після набрання рішенням суду законної сили, тому посилання позивача на 128 днів затримки остаточного розрахунку не відповідає дійсності.
Що стосується відсутності сплати компенсації за дні невикористаної відпустки, відповідач при звільненні здійснив позивачу виплату компенсації за 10 днів невикористаної відпустки у повному розмірі у сумі 3672, 20 грн.
Відповідач зазначав, що позивач з пропозицією провести йому перерахунок компенсації за невикористану відпустку до відповідача не звертався. Також посилався на те, що компенсація за невикористану частину відпустки не належить до виплат за які нараховується компенсація у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
ІІІ. Процесуальні дії у справі
24.10.2022 суд прийняв до свого провадження дану адміністративну справу через розпорядження Верховного суду від 18.03.2022 №11/0/9/-22 про зміну територіальної підсудності судових справ Херсонського окружного суду в умовах воєнного стану.
24.11.2022 суд ухвалив закрити підготовче провадження, задовольнити клопотання позивача про розгляд справи за його відсутності та на підставі ч.9 ст.205 КАС України продовжив розгляд справи в письмовому провадженні.
IV. Обставини, встановлені судом
11.12.2020 позивач призначений на посаду начальника відділу ресурсного забезпечення управління організаційної діяльності Державної екологічної інспекції Південного округу.
Під час проходження служби позивач був відсторонений від виконання посадових обов'язків на час проведення дисциплінарного провадження стосовно нього. У періоді відсторонення позивача заробітна плата йому не виплачувалася. Дисциплінарне провадження стосовно позивача було закрито без притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності.
У спірному періоді, 17.03.2021, позивач відповідно до наказу №79-ос від 16.03.2021 перебував у відпустці без збереження заробітної плати.
08.04.2021 позивач звільнений з посади наказом від 07.04.2021 №105-ос за взаємною домовленістю відповідно до ч.5 ст. 86 Закону України “Про державну службу”. При звільненні відповідач не здійснив оплату заробітної плати за період відсторонення позивача від роботи. Також при звільненні відповідач виплатив позивачу компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки в сумі 3672,20 грн., яку позивач вважає неповною.
Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не здійснив йому виплату середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від роботи, звернувся до суду.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі №540/818/21 суд встановив, що оскільки дисциплінарне провадження відносно позивача було закрито без притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності, відповідно до ЗУ “Про державну службу” позивачу оплачується час відсторонення від посадових обов'язків у розмірі середньої заробітної плати в установленому порядку. У цій справі суд зробив висновок про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 24025,12 грн. При розрахунку вказаної суми суд встановив середньоденний заробіток позивача за останні два місяці його роботи у сумі 858,04 грн.
19.10.2021 через процедуру примусового виконання рішення позивач отримав оплату за час вимушеного відсторонення від виконання посадових обов'язків.
V. Джерела права та висновки суду.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.
Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.
Зміст даних спірних правовідносин становить вирішення питання чи відбулася з вини відповідача невиплата позивачеві належна йому сума заробітку у встановлені законом строки, а також чи виплатив відповідач у повному обсязі компенсацію за дні невикористаної відпустки.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі норми права.
Так, стаття 116 КЗпП України ( в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) встановлює строки розрахунку при звільненні: “При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму”.
Відповідно до ст. 117 цього Кодексу , яка встановлює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин): “В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору”.
Звертаючись до фактів цієї справи, суд встановив, що період затримки здійснення виплат по день фактичного розрахунку утворився з 08.04.2021 - дати звільнення позивача по 19.10.2021 - день фактичного розрахунку, що становить 194 дні.
З урахуванням ст.ст.116, 117 КЗпП України позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 08.04.2021 по 19.10.2021.
Також у справі №540/818/21 суд встановив, що середньоденний заробіток позивача за останні два місяці його роботи складає 858,04 грн. Таким чином, загальна сума відшкодування становить 166 459,76 грн. ( 858, 04 грн. * 194 дні = 166 459,76 грн).
Суд звертає увагу, що вказана сума відшкодування не відповідає розрахованій позивачем сумі відшкодування (109317,12 грн.), оскільки позивач, здійснюючи розрахунок помилково враховував робочі (128 р.д.), а не календарні дні (194 к.д.).
Разом з тим, Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18.
Зокрема, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (24025,12 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум)/ 166459,76 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 14,4% .
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 14,4%, становить 23 970,20 грн. ((166459,76 х 14,4 %) : 100 %)
Отже з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 23 970,20 грн.
Щодо виплати позивачу компенсації невикористаної відпустки в повному обсязі, зокрема суми заборгованості у розмірі 4908,2 грн. суд вважає, що вказана позовна вимога належить до часткового задоволення.
Відповідно до ст.24 Закону України “Про відпустки” №504-96 ВР від 15.11.1996 у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Так, позивач вважає необхідним при розрахунку компенсації за 10 днів невикористаної відпустки застосувати середньоденний заробіток у сумі 858, 04 грн., оскільки даний факт був встановлений у рішенні суду у справі №540/818/21. Проте суд вважає, що у вказаній справі суд встановлював інші обставини, вирішуючи питання щодо зовсім іншого виду виплат, зокрема щодо середнього заробітку за час вимушеного відсторонення від виконання посадових обов'язків. У цій же справі суд застосовує розрахунок іншого виду виплат - компенсації за невикористану відпустку. Отже вказані види виплат є різними та відповідно до нормативно встановленого порядку їх обчислення розрахунки вказаних видів виплат є також різними.
Так, згідно з Постановою КМУ від 08.02.1995 №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористання відпустки , проводиться , виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.
В матеріалах справи міститься розрахунок відповідача компенсації за невикористану відпустку із зазначенням розрахункового періоду. Відповідно до вказаного розрахунку за три повністю відпрацьовані місяці січень-березень 2021 року (87 робочі дні) нараховано 17 993, 77 грн. заробітної плати. Загальна кількість днів, за які не зберігався заробіток і які виключаються з розрахункового періоду складає 38 днів. При цьому відповідач зазначає, що період, який він не врахував, є періодом відсторонення позивача від роботи, а також 1 день його відпустки за власний рахунок. Таким чином, відповідач нарахував суму компенсації за невикористані 10 днів відпустки : 17993,77 грн./ (87 днів - 38 дні)*10=36720,20 грн.
Проте суд не погоджується з розрахунком відповідача, оскільки вважає, що відповідач безпідставно виключив із розрахунку дні, коли позивач був відсторонений від роботи. Зокрема, в лютому 2021 року з 28 календарних днів відповідач виключив з розрахунку середнього заробітку для оплати компенсаціїх за невикористану відпустку за 11 днів, в березні 2021 року - 26 днів.
Суд звертає увагу, що Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі №540/818/21 суд встановив, що відповідач протиправно не виплатив заробітну плату Гненному за дні відсторонення його від виконання службових обов'язків в сумі 24025,12 грн. Суд наголошує, що відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи стосовно якої встановлені ці обставини.
Тобто, період в якому позивач був відсторонений від роботи, не можна вважати періодом, в якому не зберігався за ним заробіток. Відтак - у періоді з січня по березень 2021 при обчисленні середнього заробітку позивача для виплати компенсації за невикористану відпустку необхідно враховувати всі календарні дні перебування на посаді позивача за виключенням святкових та одного календарного дня, в якому позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати (17.03.2021), а саме - 86 дні.
Виплата за фактичний час роботи становить: 17 993,77 грн. (фактична виплата здійснена відповідачем без врахування періоду відсторонення) + 24025,12 грн. ( середній заробіток стягнутий судом за дні відсторонення від роботи) = 42018,89 грн.
Таким чином, компенсація за 10 днів невикористаної відпустки складає: 42018,89 грн./86 дні*10 днів = 4 885,91 грн.
З урахуванням здійсненої відповідачем виплати у сумі 3672,20 грн., суд робить висновок, що остаточна сума компенсації за невикористані дні відпустки , яка належить до стягнення, складає: 4 885, 91 грн. - 3672,20 грн. = 1 213, 71 грн.
При цьому суд з метою ефективного способу захисту права позивача на підставі ч.2 ст.9 КАС України виходить за межі позовних вимог та робить висновок про задоволення вимоги позивача шляхом визнання протиправних дій відповідача, які полягають у невиплаті позивачеві усіх сум , які йому належать, у встановлені законом строки та стягненя з відповідача компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 1 213 (одна тисяча двісті тринадцять), 71 грн.
VI. Судові витрати
Впродовж судового розгляду справи суд встановив, що позивач не сплатив судовий збір за подання позову. При цьому він посилається на п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір” - за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Проте суд не погоджується з такою позицією позивача і враховує правовий висновок Великої Палати ВС викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Так, в п. 30 - 35 Постанови Велика Палата робить наступний висновок: “Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.
З огляду на наведені норми чинного законодавства, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях”.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.4 Закону України “Про судовий збір” судовий збір справляється за подання позову майнового характеру до адміністративного суду фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Станом на січень 2021 року прожитковий мінімуму для працездатних громадян становив 2270 грн.
Таким чином, суд робить висновок про стягнення з позивача необхідно сплатити судовий збір у сумі 908 грн.
Разом з тим, оскільки позовні вимоги позивача задоволені частково суд робить висновок про стягнення судового збору з відповідача на рахунок Одеського окружного адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст 2, 139, 244-246 КАС України, суд -
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2.Визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції Південного округу, що полягають у невиплаті ОСОБА_1 усіх належних сум, які йому належать, у встановлені законом строки.
3.Стягнути з Державної екологічної інспекції Південного округу на користь ОСОБА_1 компенсацію за дні невикористаної відпустки у сумі 1 213 (одна тисяча двісті тринадцять), 71 грн.
4.Стягнути з Державної екологічної інспекції Південного округу (ЄДРПОУ 43877338; 73003, м. Херсон, пров. Козацький, 10) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2021 по 18.10.2021 включно у сумі 23 970 (двадцять три тисячі дев'ятсот сімдесят), 20 грн.
5.У решті позовних вимог відмовити.
6.Стягнути з відповідача, Державної екологічної інспекції Південного округу (ЄДРПОУ 43877338; 73003, м. Херсон, пров. Козацький, 10) судовий збір у сумі 908 (дев'ятост вісім), 00 грн. на рахунок Одеського окружного адміністративного суду - ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101 ; код отримувача 37607526; банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.); МФО 899998; рахунок отримувача UA468999980313171206084015756; код класифікації доходів бюджету 22030101.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Оскільки справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Оксана БОЙКО