Номер провадження 2/754/1762/23
Справа №754/339/23
Іменем України
31 березня 2023 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Париста А.С.
за відсутності сторін
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
До Деснянського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовною заявою до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики. Ціна позову - 100353,60 гривень.
Позовна заява мотивована тим, що 22 січня 2022 року між ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики №К220122-4, згідно з умовами якого ОСОБА_1 (позикодавець) передав ОСОБА_2 (позичальнику) грошові кошти в сумі 83 537 (вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять сім) гривень 30 копійок, терміном до 22 липня 2022 року. Також 22 січня 2022 року ОСОБА_2 написав розписку, в якій зазначив, що кошти в сумі 83 537 (вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять сім) гривень 30 копійок отримав у повному обсязі та зобов'язується повернути цю суму до 22 липня 2022 року включно. Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики у повному обсязі та у визначений строк, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 100 353 (сто тисяч триста п'ятдесят три) гривні 60 копійок, оскільки офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 05 грудня 2022 року, еквівалентна 2484 доларів США, становила 100353,60 грн. та судові витрати.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 січня 2023 року відкрито провадження в справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача подав до суду заяву про можливість розгляду справи за його відсутності, вимоги позову підтримав в повному обсязі. До судового розгляду не з'явився.
Відповідач до судового розгляду не з'явився двічі, про час та місце розгляду повідомлявся належним чином за адресою реєстрації, причини неявки суду не повідомляв.
У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про можливість задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 22 січня 2022 року між ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики №К220122-4, згідно з умовами якого ОСОБА_1 (позикодавець) передав ОСОБА_2 (позичальнику) грошові кошти в сумі 83 537 (вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять сім) гривень 30 копійок, що еквівалентно 2926 (дві тисячі дев'ятсот двадцять шість) доларів США 00 центів за курсом продажу долара в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 28,55 грн.) на день укладення цього договору, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму не пізніше ніж через 6 (шість) місяців з моменту укладення даного договору, тобто до 22.07.2022 включно, позика є безпроцентною.
Пунктом 11 договору позики №К220122-4 від 22 січня 2022 року передбачено, що у разі прострочення виконання зобов'язання (несвоєчасне повернення позики або її частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості за кожен день існування простроченої заборгованості.
22 січня 2022 року ОСОБА_2 також написав розписку про отримання від ОСОБА_1 позики у сумі 83 537 (вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять сім) гривень 30 копійок, що на день укладення договору еквівалентно 2926 (дві тисячі дев'ятсот двадцять шість) доларів США 00 центів, яку зобов'язується повернути ОСОБА_2 в строк до 22 липня 2022 року.
У передбачені договором строки грошові кошти, надані у позику, ОСОБА_2 у повному обсязі не повернув.
За період з 22 січня 2022 року по 05 грудня 2022 року ОСОБА_2 було сплачено 18842 (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок дві) гривні 00 копійок, що еквівалентно 442 доларам США за курсом продажу долара США на день здійснення платежу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надано договір позики №К220122-4 від 22 січня 2022 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також написану ОСОБА_2 розписку від 22 січня 2022 року, відповідно до якої останній отримав від ОСОБА_4 позику у сумі 83 537 (вісімдесят три тисячі п'ятсот тридцять сім) гривень 30 копійок, що еквівалентно 2926 (дві тисячі дев'ятсот двадцять шість) доларів США 00 центів за курсом продажу долара в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 28,55 грн.) на день укладення цього договору, яку зобов'язується повернути в строк до 22 липня 2022 року.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13, та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, провадження № 14-465цс18.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом з тим частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки позивач передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 83537,30 грн., що еквівалентно 2926 доларів США за курсом продажу долара в АТ КБ «Приватбанк» (1 долар США = 28,55 грн.) на день укладення цього договору, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_2 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 05 грудня 2022 року, еквівалентна 2484 доларів США, становила 100353,60 грн.
Установивши, що всупереч вимогам законодавства та положенням укладеного між сторонами договору позики, позичальник не надав належних та допустимих доказів повного виконання своїх зобов'язань перед позикодавцем, отриману в борг грошову суму у передбачені договором строки не повернув, ураховуючи умови укладеного договору та положення статті 533 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з боржника основної суми боргу відповідно до умов договору та положень цієї норми, еквівалентної 2484 доларів США в межах позовних вимог.
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 11-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 10.12.2002 року Деснянським РУ ГУ МВС України в місті Києві, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )заборгованість за договором позики у розмірі 100 353 (сто тисяч триста п'ятдесят три) гривні 60 копійок та судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя: