головуючого
Шелеста М.А.
суддів
Самелюка П.О., Заголдного В.В.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 31 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 грудня 2004 року, яким
ОСОБА_1,
26 лютого 1956 року народження,
раніше не судиму, -
засуджено за ч. 1 ст. 366 КК України на 2 роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду паспортистки на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи та повідомляти ці органи про зміну місця проживання та роботи.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2005 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
ОСОБА_1 визнано винною в тому, що вона, як паспортистка ЖЕУ № 5 КЖРЕПП Бабушкінського району м. Дніпропетровська, будучи службовою особою, 29 липня 1999 року, в своєму робочому кабінеті, розташованому по вул. Артема, 17 у м. Дніпропетровську, внесла до офіційного документу - заяви на прописку ОСОБА_2 за формою № 15 завідомо неправдиві відомості про те, що квартира АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську є приватизованою та розмір її жилої площі складає 47,8 кв. м., будучи достовірно обізнаною, що зазначена квартира не є приватизованою та розмір її жилої площі складає 30,5 кв. м.
3 вересня 2001 року, ОСОБА_1, в своєму робочому кабінеті за вищезазначеною адресою, внесла до офіційного документу - заяви на прописку ОСОБА_3 та її неповнолітніх дітей за формою № 15 завідомо неправдиві відомості про те, що жила площа квартири АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську складає 62,2 кв. м., будучи достовірно обізнаною, що розмір її жилої площі складає 30,5 кв. м.
21 травня 2002 року, ОСОБА_1, в своєму робочому кабінеті за вищезазначеною адресою, внесла до офіційного документу - заяви на прописку ОСОБА_4 за формою № 15 завідомо неправдиві відомості про те, що жила площа вищезазначеної квартири складає 47,9 кв. м., будучи достовірно обізнаною, що розмір її жилої площі складає 30,5 кв. м.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_1 вказує на неповноту судового слідства, зазначає, що вона не мала корисливих мотивів та іншої зацікавленості, її дії не носили завідомий характер, що стосується епізоду від 29.07.1999р., то, відповідно з Кримінальним кодексом 1960 року, обов'язковою ознакою є корисливий мотив та інша зацікавленість, тому її дії не є злочином. Що стосується епізодів від 03.09.2001р. та 21.05.2002р., то з січня 2001 року замість прописки введений інститут реєстрації, при якому розмір жилої площі значення не має. Крім того, засуджена стверджує, що вона не була службовою особою, тому не є суб'єктом злочину, за який її засуджено. Просить вирок щодо неї скасувати, а справу закрити за відсутністю в її діях складу злочину.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який її засуджено, повністю відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, яким дана належна оцінка, зокрема, показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 та інших у судовому засіданні, ОСОБА_2 під час досудового слідства, даними протоколів виїмки документів та іншими матеріалами справи.
Доводи у скарзі засудженої ОСОБА_1 про необгрунтованість її засудження були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та правильно визнані безпідставними.
Відповідно до посадової інструкції, перераховані функції паспортиста за сферою діяльності є організаційно-розпорядчими. Тому доводи у скарзі засудженої про те, що вона не була суб'єктом злочину у сфері службової діяльності, є необгрунтованими.
Із зазначеної посадової інструкції вбачається, що паспортист має спеціальні повноваження з питань прописки та виписки громадян, відповідно до яких зобов'язаний звіряти картотеку паспортного обліку з особовими рахунками наймачів у бухгалтерії.
Відповідно з ч. 1 ст. 93 ЖК України, здача житлового приміщення у піднайом не допускається, якщо в результаті вселення піднаймача розмір жилої площ, що припадатиме на кожну особу, яка проживає у цьому приміщенні, буде меншим від установленого для надання жилих приміщень.
Не заслуговують також уваги доводи у скарзі ОСОБА_1 про те, що внесення нею неправдивої інформації не було завідомим.
Що стосується посилань у скарзі на те, що вона не мала корисливих мотивів та іншої зацікавленості, що, згідно її доводів, є обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК України 1960 року, то вони є надуманими, оскільки склад злочину, передбачений зазначеною статтею (в редакції Кримінального кодексу України 1960 року на момент вчинення першого епізоду) та ч. 1 ст. 366 КК України не передбачає обов'язкової особистої зацікавленості та корисливих мотивів.
Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України кваліфіковані правильно.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону України не виявлено.
Покарання засудженій ОСОБА_1 призначено у відповідності з вимогами ст. 65 КК України.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів
У задоволенні касаційної скарги засудженої ОСОБА_1 відмовити.
Шелест М.А. Самелюк П.О. Заголдний В.В.