Справа № 761/10129/23
Провадження № 1-кс/761/6823/2023
28 березня 2023 року місто Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Києві ОСОБА_4 від 01 березня 2023 року про часткову відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України
У провадженні старшого слідчого другого відділу ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 366 КК України за заявою ОСОБА_3 про можливі неправомірні дії службових осіб Служби безпеки України, які полягають у підробці його підпису.
24 жовтня 2022 року ОСОБА_3 звернувся із клопотанням про залучення до участі в кримінальному провадженні № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, в якості потерпілого; надання копій процесуальних документів; виконання ухвал слідчих суддів.
Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 від 25 жовтня 2022 року частково відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 в частині визнання його потерпілим та надання копій процесуальних документів в кримінальному провадженні № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року.
Не погоджуючись із даною постановою слідчого, ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді зі скаргою.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі № 761/25256/22 скасовано постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 від 25 жовтня 2022 року про часткову відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 62022100120000457.
27 грудня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до ТУ ДБР в м. Києві із клопотанням про долучення до матеріалів кримінального провадження № 62022100120000457 ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2022 року у справі № 761/25256/22, а також із вимогою повторно розглянути його клопотання від 24 жовтня 2022 року.
Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 від 02 січня 2023 року вдруге частково відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 в частині визнання його потерпілим та надання копій процесуальних документів в кримінальному провадженні №62022100120000457 від 26 вересня 2022 року. Обґрунтовуючи своє рішення слідчий вказав, що в ході досудового розслідування кримінального провадження не встановлено факту завдання моральної, фізичної або майнової шкоди ОСОБА_3 .
Не погоджуючись із даною постановою слідчого, ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді зі скаргою.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2023 року у справі № 761/1250/23 скасовано постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 від 02 січня 2023 року про часткову відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 62022100120000457.
Постановою старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 від 01 березня 2023 року втретє частково відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_3 в частині визнання його потерпілим та надання копій процесуальних документів в кримінальному провадженні № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року.
20 березня 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою про скасування вищевказаної постанови слідчого, посилаючись на те, що він має бути визнаний потерпілим у даному кримінальному провадженні, а також з вимогами зобов'язати слідчого ТУ ДБР у м. Києві надати копії процесуальних документів і внести відомості до ЄРДР про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 397, ч. 2 ст. 175, ч. 3 ст. 161, ч. 3 ст. 109 КК України.
Заявник подав заяву про розгляд клопотання за його відсутності.
Слідчий ТУ ДБР у м. Києві у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, поважність причин неявки суду не повідомив.
За таких обставин, ураховуючи процесуальні строки розгляду та наявність волевиявлення заявника про розгляд справи без його участі, слідчий суддя вважає за можливе розглянути скаргу за відсутності учасників.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не відбувалось на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України.
Дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя зазначає наступне.
Згідно із положеннями п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому проваджені можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 55 п. 2 ч. 5 ст. 110, ч. 2 ст. 220 КПК України постанова слідчого про відмову в задоволенні клопотання повинна бути вмотивована та обґрунтована, із зазначенням змісту обставин, які є підставами для її прийняття, мотивів її прийняття, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.
Вказана постанова про відмову у визнанні ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні не відповідає зазначеним вимогам, оскільки належним чином не обґрунтована та не вмотивована.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Частиною 5 ст. 55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Отже, чинний КПК України допускає можливість відмови у визнанні особи потерпілим.
Так, умовою для прийняття слідчим постанови про відмову у визнанні потерпілим є наявність очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, визначеної в ч. 1 ст. 55 КПК України. І саме на слідчого покладається обов'язок довести відсутність підстав для залучення особи до участі у кримінальному провадженні як потерпілого.
При цьому, шкода є об'єктивною категорією, що являє собою ті зміни, які настали в майновому, фізичному, психічному, моральному стані особи внаслідок вчинення злочину.
В основі набуття фізичною чи юридичною особою статусу потерпілого у кримінальному провадженні лежить одночасна сукупність таких умов: фактичної (завдання кримінальним правопорушенням відповідної шкоди) та формальної (подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого).
Поняття видів шкоди, що можуть бути завдані потерпілому, визначається з урахуванням положень цивільного і кримінального права. При визначенні шкоди як підстави для визнання особи потерпілим необхідно виходити із того, що шкода має бути безпосередньо спричинена особі кримінальним правопорушенням. Також необхідно враховувати, що факт заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням може бути остаточно встановлений лише обвинувальним вироком суду. Таким чином, на момент визнання особи потерпілим необхідно виходити із презумпції заподіяння шкоди кримінальним правопорушенням, враховуючи достатні дані про такий факт.
При цьому, для визнання особи потерпілим достатньо спричинення особі якогось одного із перелічених видів шкоди, хоча кримінальне правопорушення, як правило, спричиняє кілька видів шкоди.
Відмовляючи у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_3 потерпілим у кримінальному провадженні, слідчим ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 не враховано, що до ЄРДР відповідні відомості внесено саме за заявою ОСОБА_3 , досудове розслідування у кримінальному провадженні не закінчено. Також, слідчим не зазначено, які слідчі та інші процесуальні дії вчинені ним з метою перевірки факту спричинення такої шкоди ОСОБА_3 , та чи встановлював слідчий у заявника факт заподіяння такої шкоди, зокрема, та не виключно, чи має ОСОБА_3 докази на підтвердження спричинення йому моральної або майнової шкоди.
Отже, висновок слідчого ТУ ДБР в м. Києві ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 не завдано шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 55 КПК України є передчасним.
Відповідно до ст. 7 КПК України в якості загальної засади кримінального провадження проголошено змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із положеннями Кримінального кодексу України факультативним додатковим об'єктом кримінального правопорушення ст. 366 КК України є права та свободи людини і громадянина, що залишилось поза увагою слідчого.
Судом установлено, і це вбачається з оскаржуваного рішення, що в постанові слідчий втретє обмежився посиланням на загальні формулювання норм КПК України, а відтак, належним чином та у визначений законом спосіб не розглянув клопотання заявника, що не відповідає вимогам ст. ст. 55, 110 КПК України.
Таким чином, з метою усунення зазначених вище порушень за наслідками розгляду відповідного клопотання слідчий суддя вважає за необхідне обов'язати слідчого повторно розглянути подане заявником клопотання з дотриманням вимог КПК України та прийняти за результатами розгляду обґрунтоване процесуальне рішення та повідомити про це заявника.
Щодо вимог скарги про зобов'язання слідчого визнати заявника потерпілим у кримінальному провадженні, тобто фактичної констатації слідчим суддею такого статусу, а також надання ОСОБА_3 копій процесуальних документів, слідчий суддя зазначає про таке.
До повноважень слідчого судді не входить вирішення питання про визнання особи потерпілим, з'ясування питань заподіяння особі певної шкоди, її розміру та перевірки всіх обставин кримінального провадження, оцінка в цій частині будь-яких доказів на даній стадії кримінального провадження. Більше того, вказані вимоги не ґрунтуються на законі, оскільки питання визнання заявника потерпілим відноситься до дискреційних повноважень слідчого, прокурора відповідно до вимог закону.
У свою чергу, слідчий суддя не може підміняти і приймати рішення, котрі віднесені до компетенції органу досудового розслідування або прокурора, які є самостійними у прийнятті таких рішень відповідно до положень ст. ст. 36, 40 КПК України.
Протилежне суперечило би принципу диспозитивності, згідно з яким слідчий суддя у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, які віднесені до його повноважень цим Кодексом (ч. 3 ст. 26 КПК України).
Слідчий суддя, суд не вправі перебирати на себе функції інших учасників кримінального провадження, зокрема функцію процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється прокурором.
Крім того, вимоги п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК України застосовуються слідчим суддею лише у випадку зобов'язання слідчого, дізнавача чи прокурора вчинити дію, яку він зобов'язаний вчинити.
З огляду на викладене вище, слідчий суддя доходить висновку про необґрунтованість таких вимог скарги, у зв'язку з чим не вбачає підстав для їх задоволення у наведеній частині.
Щодо вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 внести в рамках кримінального провадження № 62022100120000457 до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 397, ч. 2 ст. 175, ч. 3 ст. 161, ч. 3 ст. 109 КК України, слідчий суддя зазначає наступне.
Положеннями ст. 214, ст. 303, ст. 304 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. На досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення - заявником. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого можуть бути подані особою протягом 10 днів з моменту вчинення бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, що 11 серпня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 397, ч. 2 ст. 175, ч. 3 ст. 161, ч. 3 ст. 109 КК України.
26 вересня 2022 року уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, а саме слідчим ОСОБА_4 внесено відомості до ЄРДР за №62022100120000457 з правовою кваліфікацією - ч. 1 ст. 366 КК України, а решта фактів, які викладені у заяві ОСОБА_3 від 11 серпня 2022 року, залишились поза увагою слідчого.
Відтак, на думку слідчого судді, уповноваженою особою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві не у повній мірі розглянуто заяву ОСОБА_3 від 11 серпня 2022 року.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 22, 26, 55, 110, 303-307, 370, 372 КПК України, слідчий суддя
Скаргу задовольнити частково.
Скасувати постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 від 01 березня 2023 року про часткову відмову в задоволенні клопотання у кримінальному провадженні № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Зобов'язати старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про залучення його до кримінального провадження № 62022100120000457 від 26 вересня 2022 року як потерпілого та повідомити про результати розгляду заявника.
Зобов'язати старшого слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 прийняти процесуальне рішення в порядку ст. 214 КПК України відповідно до відомостей, які зазначені у заяві ОСОБА_3 від 11 серпня 2022 року, а саме щодо дій працівників Служби безпеки України, які містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 397, ч. 2 ст. 175, ч. 3 ст. 161, ч. 3 ст. 109 КК України.
У задоволенні інших вимог скарги - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1