Справа № 607/162/23
Провадження № 2/595/156/2023
30.03.2023
Бучацький районний суд Тернопільської області
одноособово суддею Федорончуком В.Б.,
при секретарі Боднар М.Г.,
з участю представник позивачки ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Бучач цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини,
Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради про визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позову зазначила, що з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 06 липня 2019 року до 15 березня 2022 року. У шлюбі народився ІНФОРМАЦІЯ_1 син ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу син залишилися проживати з нею за її постійним місцем проживання, а саме, АДРЕСА_1 , тому просила визначити місце проживання сина разом з нею за вище зазначеною адресою.
В підготовчому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позові.
В підготовчому засіданні відповідач ОСОБА_2 не заперечував щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_4 разом із матір'ю.
Представник третьої особи служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради в підготовче засідання не з'явилася, однак подала заяву, в якій просила справу розглядати без представника органу опіки та піклування.
Вислухавши сторони, дослідивши та оцінивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що 06 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у Теребовлянському районному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції було зареєстровано шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4 .
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 15 березня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до довідки ОСББ «Коновальця,10» №1212 від 12.12.2022 рокуОСОБА_3 разом з сином ОСОБА_4 проживають без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 08 лютого 2023 року ОСОБА_3 проживає в квартирі разом із сином та своїми батьками. Для дитини створено всі належні умови для навчання, виховання та повноцінного розвитку. Бабусею дитини, ОСОБА_5 , яка є власником квартири, надано згоду на проживання доньки та онука у квартирі, а тому орган опіки та піклування рекомендує визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 160, ч. 1 ст.161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
На підставі вищенаведеного, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, враховуючи висновок органу опіки та піклування, який рекомендує визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом з матір'ю, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.
Керуючись ст.ст. 12, 13,81,89,197, 263-265 ЦПК України, ст.ст.141,160,161 СК України, суд
Позов задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір'ю ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В. Б. Федорончук