Справа № 466/9534/22
Провадження № 2/466/729/23
24 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючої - судді Зими І.Є.
при секретарі Хрупи Б.А.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні , в порядку загального позовного провадження , цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської обласної прокуратури, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування прокуратури або суду, -
28.11.2022 позивач звернувся до суду з заявою, в якій остаточно уточнивши свої вимоги, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути в його користь , шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 2 000 000 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 25.11.2016р. прокурором Львівської місцевої прокуратури № 1, йому пред'явлено обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 301 ч. 2, 301 ч. 4 КК України. Відомості до ЄРДР за цим фактом було внесено органом досудового розслідування 14.07.2016р. за № 12016140050003185.
Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 05.02.2018р. його визнано винуватим у скоєні вказаних злочинів та призначено покарання, за ч.2 ст. 301 КК України - у виді штрафу в 5100 грн. з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції, за ч.4 ст.301 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної відеопродукції. На підставі ч.3 ст.72 КК України, ухвалено основне покарання у виді штрафу виконувати самостійно. На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування призначеного покарання за ч.4 ст.301 КК України у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки із покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. Запобіжний захід у даному провадженні йому не обирався.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15.05.2018р. вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду від 29.01.2019р. колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15.05.2018р. скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02.12.2019р. вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 05.02.2018р. відносно нього скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Відтак, позивача було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, він незаконно перебував під слідством та судом, було порушено недоторканість його житла при незаконному обшуку, права на володіння та користування майном, яке було вилучено при проведенні обшуку, необхідність явки на допити, судові засідання, звернення за правовою допомогою, щомісячне відвідування органу пробації для відмічання. Внаслідок чого він зазнав моральних страждань, які виразилися зокрема в тому, що незаконні дії органів досудового слідства негативно вплинули на його стосунки з оточуючими людьми, він був змушений докладати значних зусиль для їх відновлення та поновлення своїх порушених прав.
Внаслідок таких неправомірних дій відповідача, позивач вважає, що йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у 2 000 000 грн.
Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 23.12.2022р., розгляд справи призначено у загальному позовному провадженні.
24.01.2023р. представником Державної казначейської служби України подано відзив на позовну заяву, який мотивований тим, що ДКС України, відповідно до наданих повноважень, здійснює лише виконання рішень у даній категорії справ. Процесуальний закон не встановлює необхідність визначення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися стягувачу. Крім того, відповідачем у цій категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, діями якого завдано шкоду, а тому ДКС України не є належним відповідачем у справі, і саме тому суд повинен відмовити у задоволенні позову. Крім того, ДКС України жодних прав чи інтересів позивача не порушувало, жодної шкоди не завдало, а тому не може нести відповідальність за шкоду, заподіяну позивачу діями інших суб'єктів. Також вважає необгрунтованою заявлену до відшкодування суму моральної шкоди у 2 000 000 грн., оскільки така не підтверджена жодними доказами.
06.03.2023р. представник Львівської обласної прокуратури подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги повністю заперечив. Зазначив, що розмір відшкодування , наведений у позовній заяві є необгрунтованим і безпідставним. В матеріалах справи в недостатній мірі наведені докази для критичної оцінки того, що завдані позивачу душевні та психологічні страждання свідчать про погіршення стану його здоров'я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступінь зниження престижу, тощо.
Ухвалою суду від 07.03.2023р. закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав уточнені позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача, Львівської обласної прокуратури Яворський Я.Т. в судовому засіданні позов заперечив з підстав, наведених у відзиві. Просив у задоволені такого відмовити.
Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, причини неявки суду невідомі, клопотання про розгляд справи за його відсутності не надав, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 05.02.2018р. ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.301, ч.4 ст.301 КК України, та призначено йому покарання: за ч.2 ст.301 КК України - у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 (п"ять тисяч сто гривень) з конфіскацією засобів виготовлення порнографічної відеопродукції - ноутбуку «Lenovo Y70-70 Touch» (с.н. MP07ET76); за ч.4 ст.301 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з конфіскацією засобів виготовлення та розповсюдження порнографічної відеопродукції - ноутбуку «Lenovo Y70-70 Touch» (с.н. MP07ET76).
На підставі ч.3 ст.72 КК України, основне покарання у виді штрафу при призначенні їх за сукупністю злочинів складанню, з іншим покаранням у виді позбавлення волі ухвалено виконувати самостійно.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання за ч.4 ст.301 КК України у виді позбавлення волі, з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки із покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Запобіжний захід у даному провадженні не обирався.
Також стягнуто зі ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 7043,20 (сім тисяч сорок три гривні 20 коп).
Речові докази: «DVD-R» диск з порнографічною відеопродукцією, який знаходиться при матеріалах провадження - знищити. Ноутбук «Lenovo Y70-70 Touch» (с.н. MP07ET76) - ухвалено конфіскувати в дохід держави, системний блок - повернути власнику - ОСОБА_3 .
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 15.05.2018р. вищевказаний вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 29.01.2019р. , ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 15.05.2018р. скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою від 02.12.2019р. колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду частково задовольнила апеляційну скаргу захисника Старцуна М.І. в інтересах позивача, вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 05.02.2018р. скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України - у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати.
Під час досудового розслідування кримінального провадження №12016140050003185 від 14 липня 2016 року, за місцем проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , 23.11.2016р. на підставі ухвали слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 10.11.2016р. був проведений обшук оперативним підрозділом Карпатського управління кібер поліції ГУНП України у Львівській області під час якого у нього було вилучено ноутбук «Lenovo Y70-70 Touch» та системний блок.
Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
У таких випадках, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно п.2 ч.2 ст. 2 Закону № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно ст. 3 даного Закону, у наведених статтею першою цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята та шоста статті 4 Закону № 266/94-ВР).
Згідно зі статтею 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом. При цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи.
Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Cуд, вирішуючи даний спір щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивач фактично незаконно перебував під слідством та судом з 14 липня 2016 року (дата реєстрації кримінального провадження № 12016140050003185) по 02 грудня 2019 року (набрання законної сили ухвалою Львівського апеляційного суду у справі № 466/896/17), якою скасовано обвинувальний вирок Шевченківського райсуду м. Львова від 05.02.2018р. відносно ОСОБА_3 , а кримінальне провадження закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України - не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Таким чином, позивач фактично незаконно перебував під слідством та судом 3 роки та 5 місяців, тобто 41 місяців.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 6700 гривень.
Отже, враховуючи період перебування ОСОБА_3 під слідством і судом, розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим ніж 274 700 грн (6 700,00 грн х 41 місяць).
Водночас суд зауважує, що встановлення того факту, що розмір морального відшкодування не може бути меншим за суму, яка визначається з урахуванням встановленого законодавцем розміру мінімальної заробітної плати, не позбавляє суд визначити цей розмір у більшому розмірі, враховуючи характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат та інші обставини.
Указане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Таким чином, законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
З урахуванням наведеного, збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано.
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд виходить із того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі ухвали суду апеляційної інстанції, якою не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Факт заподіяння ОСОБА_3 моральної шкоди органом досудового розслідування стверджується безпідставним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним обшуком та накладенням арешту на особисте майно позивача.
При визначенні розміру морального відшкодування суд, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 600 000 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та з урахуванням усіх встановлених обставин цієї справи.
Визначаючи розмір моральної шкоди саме у такому розмірі, який перевищує гарантований законодавством України мінімальний розмір шкоди станом на 2023 рік, суд ураховує характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Що стосується доводів, зазначених у відзиві ДКС України про її помилкове залучення до участі у справі в якості співвідповідача, оскільки вказаний державний орган не порушував прав позивача і не може відповідати за завдану йому шкоду, і, як наслідок, необхідності відмови у позові до ДКС України саме з цих підстав, то вони є безпідставними з огляду на таке.
Положеннями статті 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4і 5статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету (зокрема: заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратила внаслідок незаконних дій; сум, сплачених громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди).
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема. і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).
Згідно п. 4 Положення про ДКС України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ДКС України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19); від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).
Відтак суд, врахувавши обсяг заподіяної шкоди , глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 600 000 грн.
Керуючись ст.ст. 264-265 ЦПК України, суд ,-
Позов задовольнити частково .
Стягнути на користь ОСОБА_3 , шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює оперативно - розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в рахунок відшкодування завданої ОСОБА_3 моральної шкоди 600 000 ( шістсот тисяч ) грн.
В решті вимог відмовити за безпідставністю.
Позивач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Відповідач: Львівська обласна прокуратура, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19.
Відповідач : Державна казначейська служба України , м. Київ вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ - 37567646
Рішення суду може бути оскаржене, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 31 березня 2023 року.
Суддя І. Є. Зима