Справа № 357/2157/23
Провадження № 4-с/357/8/23
27 березня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Ярмола О. Я. ,
при секретарі - Пустовій Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква, в залі суду № 5 скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Білоцерківський міський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дії державного виконавця неправомірними та зняття арешту з майна,-
Скаржник ОСОБА_1 , який діє через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області зі скаргою на дії Білоцерківського міського відділу ДВС ГТУЮ у Київській області.
В обґрунтування вимог зазначено, що відповідно до вироку Білоцерківського міськрайонного суду від 25 травня 2012 року, ОСОБА_1 було визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна, що є його індивідуальною власністю, в дохід держави. Відповідно до виконавчого листа, виданого на підставі цього вироку, Білоцерківським міським відділом ДВС ГТУЮ у Київській області було відкрито виконавче провадження № 34511253. 10.04.2013 року та 22.07.2016 року були винесені постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими було накладено арешт на майно ОСОБА_1 28.02.2019 року постановою про повернення виконавчого документа стягувачу, ВП № 34511253 було завершене, в зв'язку з неможливістю реалізації майна. 26.07.2022 представник скаржника ОСОБА_2 звернувся до відділу ДВС із заявою про зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 , однак Білоцерківський МВ ДВС відмовив у її задоволені, невбачаючи підстав для зняття арешту відповідно до ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки залишаються невиконаними рішення матеріального характеру. Скаржник зазначає, що державний виконавець при винесенні постанови від 28.02.2019 року мав припинити чинність арешту майна боржника та скасувати інші здійснені державним виконавцем, заходи примусового виконання рішення, однак в порушення ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» не зняв арешт з майна боржника, чим позбавляє скаржника можливості розпорядитись належним йому майном на власний розсуд. А тому, скаржник просить суд визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського міського відділу ДВС, щодо не зняття арешту з частини квартири АДРЕСА_1 в межах виконавчого провадження № 34511253, зобов'язати Білоцерківський МВ ДВС ГТУЮ у Київській області зняти арешт з частини квартири АДРЕСА_1 накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10 квітня 2013 року та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 22 липня 2016 року в межах виконавчого провадження № 34511253; внести відомості про скасування обтяження до відповідного розділу Державного реєстру речових прав.
В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги скарги, суду повідомив що вже звертався до Білоцерківського міськрайонного суду із позовом до Білоцерківського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції України про зняття арешту з майна, однак ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 19.09.2022 року йому було відмовлено у відкритті провадження в цивільній справі № 357/8358/22, оскільки розгляд вказаної справи слід здійснювати в порядку адміністративного судочинства.
Також, ОСОБА_1 звертався до Київського окружного адміністративного суду із позовом про визнання протиправною бездіяльності Білоцерківського МВ ДВС ЦМУ МЮ та зобов'язання вчинити певні дії, однак ухвалою від 13.10.2022 року по справі № 320/9239/22 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст. 170 КАС України, із зазначенням що даний спір має розглядатись за правилами ЦПК Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.
Суд не може залишити поза увагою висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року, згідно яких аналогічні вимоги слід розглядати саме у порядку адміністративного судочинства.
Європейський суд з прав людини неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через виникнення так званих юрисдикційних конфліктів між національними судами ( рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», заяви № 7714/06 та № 23654/08).
Аналогічні по своїй суті висновки висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі N 243/5078/17 від 12 грудня 2018 року у справі N 490/9823/16-ц від 12 грудня 2018 року у справі N 761/12676/17.
Отже, враховуючи те, що положеннями КПК України не встановлено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб щодо виконання судового рішення у кримінальному провадженні, а ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із скаргою, а не позовом, та задля уникнення обмежень особи до правосуддя, суд прийняв ухвалою від 27.02.2023 року скаргу ОСОБА_1 до свого провадження.
Заінтересована особа в судове засідання свого представника не направила, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. причини неявки суду невідомі.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Заслухавши думку представника скаржника, оглянувши матеріали скарги, суд дійшов висновку що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Матеріалами справи встановлено, що 02.10.2012 року головним державним виконавцем Прохацьким Р.О. відкрито виконавче провадження № 34511253 на підставі виконавчого листа № 1-496, виданого 21.09.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області згідно вироку суду про конфіскацію 1/2 частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 в дохід держави. (а.с. 8)
Постановами від 10.04.2013 року та 22.07.2016 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 в рамках виконання ВП № 34511253(а.с. 9,10)
Встановлено, що постановою від 28.02.2019 року виконавчий лист № 1-496, виданий 21.09.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області повернуто стягувачу на підставі ч. 7 ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно ч. 1 ст. 59 Кримінального кодексу України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.
Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". (ст. 48 Кримінально-виконавчого кодексу України)
Згідно ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Згідно ч.4,5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;
10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зроблено у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21).
За змістом положень частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених цим Законом.
Ураховуючи положення пункту 1 частини першої та частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби (приватного виконавця) за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, також не позбавляє стягувача звернутися до суду з заявою про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
У постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 та від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт із майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2023 року по справі № 639/858/21.
У постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
У постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г сказано, що «державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».
У постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції чинній на час спірних правовідносин. Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв'язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту, яке конфісковане за вироком суду, а тому відсутня неправомірна бездіяльність Білоцерківського МВ ДВС.
Накладений арешт не обмежує скаржника у праві користування власністю, а лише обмежує у праві розпорядження власністю. А також, у разі зняття арешту, суд фактично скасує вирок суду від 25 травня 2012 року в частині конфіскації 1/2 частини майна, що є індивідуальною власністю ОСОБА_1 , в дохід держави, а також існує ризик , що вказана частка майна буде відчужена, а вирок суду від 25 травня 2012 року залишиться не виконаним.
До матеріалів скарги не долучено доказів в підтвердження права власності ОСОБА_1 , доказів що на даний час майно обтяжене, що виконавчий лист на даний час не перебуває на виконанні, а тому суд дійшов висновку що вказана скарга є необґрунтованою.
На підставі зазначеного та керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 263-265, 447-453 ЦПК України, суд, -
В задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії Білоцерківського міського відділу ДВС ЦМУЮ України щодо визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання зняти арешт з майна - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її постановлення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду виготовлено 30.03.2023 року
Суддя О. Я. Ярмола