Ухвала від 29.03.2023 по справі 915/169/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про забезпечення позову

29 березня 2023 року Справа № 915/169/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.

розглянувши заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі

за позовом: керівника Вознесенської окружної прокуратури (56500, Миколаївська обл., м.Вознесенськ, пров. Костенка, 2, ідентифікаційний код 02910048; адреса електронної пошти: voznes@myk.gp.gov.ua)

в інтересах держави в особі:

Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, ідентифікаційний код 00022579; адреса електронної пошти: cancelar@mk.gov.ua)

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, просп. Миру, 34, ідентифікаційний код 39825404; адреса електронної пошти: mykolaiv@land.gov.ua)

до відповідача-2: Вознесенської міської ради (56543, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, площа Центральна, 1; ідентифікаційний код 38016400, адреса електронної пошти: vozmer2@gmail.com)

про: визнання незаконними та скасування наказу та рішення, скасування державної реєстрації земельної ділянки

УСТАНОВИВ:

09.02.2023 керівник Вознесенської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 53-711ВИХ-23 від 02.02.2023 (вх. №1552/23) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (Миколаївської обласної військової адміністрації) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області та Вознесенської міської ради, в якій просить суд:

"1. Визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держземагенства в області від 10.02.2015 № 755-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у власність Новогригорівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області із земель державної власності сільськогосподарського призначення з метою подальшого розташування громадських пасовищ.

2. Визнати незаконним і скасувати рішення Вознесенської міської ради від 15.02.2019 № 2 "Про затвердження передавального акту Новогригорівської сільської ради", зі змінами внесеними рішенням від 21.06.2019 № 1 "Про внесення змін до передавального акту Новогригорівської сільської ради", яким передавальний акт доповнено додатком 4 - переліком земельних ділянок, в частині передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га у комунальну власність правонаступнику - територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради.

3. Скасувати вчинену 09.12.2014 у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га.

4. Стягнути з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, р/р UA748201720343150001000000340) сплачений судовий збір за подачу позову.

5. Про дату, час і місце розгляду справи повідомити Миколаївську обласну прокуратуру."

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення вимог закону, спірним наказом Головного управління Держземагенства в Миколаївській області в області від 10.02.2015 №755-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення у комунальну власність земельних ділянок для організації громадських пасовищ, на підставі якого сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га та віднесено її до земель сільськогосподарського призначення. У подальшому, на підставі вказаного проекту землеустрою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.02.2015 зареєстровано право власності держави в особі Головного управління Держземагенства в Миколаївській області на вказану земельну ділянку (запис № 8754118), яке в силу закону не мало повноважень на розпорядження землями державного лісового фонду. Таким чином, Головне управління Держземагенства в Миколаївській області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно вилучено поза волею належного розпорядника - держави в особі Кабінету Міністрів України та постійного землекористувача - Державного підприємства "Вознесенське лісове господарство" спірну земельну ділянку (в межах її накладення на землі державного лісового фонду) із земель лісогосподарського призначення зі зміною її цільового призначення. Крім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з метою розташування громадських пасовищ супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України без необхідних погоджень органів контролю.

Таким чином, прокурор зазначає, що предметом спірних правовідносин є протиправна втрата земельною ділянкою лісового фонду, як об'єктом особливої охорони та обмеженого в обороті, свого статусу і перехід з державної у комунальну власність, що є порушенням інтересів держави.

Спірна земельна ділянка на теперішній час перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вознесенська.

Ухвалою суду від 14.02.2023 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

На виконання вимог ухвали суду від 14.02.2023 щодо усунення недоліків позовної заяви, до Господарського суду Миколаївської області від Вознесенської окружної прокуратури надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви № 53-1236ВИХ-23 від 24.02.2023 (вх. № 2449/23), до якої додано уточнену позовну заяву № 53-1234ВИХ-23 від 24.02.2023.

Ухвалою суду від 07.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 30 березня 2023 року об 11:30.

Під час розгляду справи керівником Вознесенської окружної прокуратури подано до суду заяву про забезпечення позову № 53-1778ВИХ-23 від 27.03.2023 (вх. № 3771/23), в якій прокурор просить суд вжити заходів до забезпечення позову та з цією метою просить накласти арешт на земельну ділянку площею 24,8136 га з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки, у тому числі, у разі її поділу чи об'єднання з іншими земельними ділянками; заборонити територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га дії, спрямовані на зміну цільового призначення, її поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Підставами необхідності забезпечення позову зазначено, що існує очевидна небезпека укладення інших цивільно-правових угод стосовно спірної земельної ділянки, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів держави, зміни предмету позову, а також унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Так, прокурор зазначає, що на теперішній час Вознесенська міська рада реалізуючи правомочності власника може прийняти будь-яке рішення щодо спірної земельної ділянки.

Заява про забезпечення позову обґрунтована нормами ст. 136-138 ГПК України.

Пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні.

Судом встановлено, що заяву про забезпечення позову подано з дотриманням вимог ст. 139 ГПК України та оплачено судовим збором.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали поданої заяви про забезпечення позову, судом встановлено наступне.

За правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України від 31.05.2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачено у процесуальних законах України з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Цей інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктами 1, 2, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову суду необхідно здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо доцільності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, адекватності заходу до забезпечення позову, тобто його відповідність вимогам, на забезпечення яких він вживається, а також справедливого балансу інтересів сторін у справі.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.

Відповідно до абзацу 2, 3 п. 4 постанови Пленуму ВС України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Разом із тим, у випадку звернення до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (постанова Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року № 910/1040/18).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі №915/1912/19).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття "ефективний засіб", за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

В ході вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження спірної земельної ділянки у незмінному вигляді. Невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання судовим рішенням законної сили може істотно ускладнити (у разі задоволення позову) поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації, а також призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання такого рішення. Аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду у справах № 490/6312/19 від 11.11.2020 та № 487/5726/19 від 21.12.2020.

Враховуючи вищевикладене, заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню.

Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову є виконавчим документом (ст. 144 ГПК України).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема, резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульовано ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження".

Підстави для зустрічного забезпечення відсутні (ст. 141 ГПК України).

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частин 7-10 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Керуючись ст. 136, 137, 140, 144, 145, 232-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву керівника Вознесенської окружної прокуратури про забезпечення позову.

2. Вжити заходи до забезпечення позову у справі № 915/169/23, а саме:

- накласти арешт на земельну ділянку площею 24,8136 га з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки, у тому числі, у разі її поділу чи об'єднання з іншими земельними ділянками;

- заборонити територіальній громаді м. Вознесенська в особі Вознесенської міської ради вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4822083200:06:000:0012 площею 24,8136 га дії, спрямовані на зміну цільового призначення, її поділу або об'єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

3. За даною ухвалою:

Стягувач: Миколаївська обласна державна адміністрація (Миколаївська обласна військова адміністрація) (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, ідентифікаційний код 00022579; адреса електронної пошти: cancelar@mk.gov.ua);

Боржник 1: Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, (54034, м.Миколаїв, просп. Миру, 34, ідентифікаційний код 39825404, адреса електронної пошти: mykolaiv@land.gov.ua);

Боржник 2: Вознесенська міська рада (56543, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, площа Центральна, 1; ідентифікаційний код 38016400, адреса електронної пошти: vozmer2@gmail.com).

4. Ухвала є виконавчим документом відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Строк пред'явлення ухвали до виконання відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку та строки, визначені статтями 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська