вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" березня 2023 р. Справа№ 911/3462/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Корсака В.А.
Алданової С.О.
за участю:
секретаря судового засідання Звершховської І.А.,
представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: Шейко Ю.М.,
розглянувши апеляційну скаргу
Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області
на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 (повний текст складено 30.09.2022)
у справі № 911/3462/21 (суддя Заєць Д.Г.)
за позовом Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради
до Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області
про компенсацію середньої заробітної плати, -
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У листопаді 2021 року Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради (далі - Управління) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою, у якій просило зобов'язати Виконавчий комітет Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (далі - Комітет) провести відшкодування середнього заробітку ОСОБА_1 за час виконання ним депутатських повноважень та стягнути на користь Управління кошти в сумі 14 630,26 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Управління вказує, що Комітет в порушення норм чинного законодавства України відмовився відшкодувати ОСОБА_1 середню заробітну плату за час виконання депутатських повноважень у розмірі 14 630,26 грн.
За таких підстав Управління вважає, що Комітет зобов'язаний сплатити йому наведену вище суму грошових коштів.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2022 позов задоволено.
Зобов'язано Комітет провести відшкодування середнього заробітку ОСОБА_1 за час виконання ним депутатських повноважень, стягнуто з відповідача на користь позивача 14630,26 грн та 2 270,00 грн витрат по сплаті судового збору.
Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що Комітет порушив приписи чинного законодавства в частині невиплати (некомпенсації) позивачу середнього заробітку як працівнику Управління (депутату Славутицької міської ради) у зв'язку з виконанням ним депутатських повноважень, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 14630,26 грн є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Комітет звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Комітет в апеляційній скарзі заявляє, що при прийнятті рішення у даній справі поза увагою суду першої інстанції залишилося розпорядження Чернігівського міського голови про увільнення від роботи ОСОБА_1 .
Скаржник вказує, що місцевий господарський суд не врахував статтю 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виходячи з положень якої майнова шкода відшкодовується (компенсується) особою, яка її завдала.
Відповідач зазначає, що Комітет не є належним відповідачем у даній справі.
Комітет просить суд апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення врахувати позицію Донецького апеляційного господарського суду з аналогічної господарської справи №908/2097/17, а також правові норми Бюджетного кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2022 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/3462/21. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Комітету на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 до надходження матеріалів справи №911/3462/21.
27.10.2022 матеріали справи № 911/3462/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комітету на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 у справі №911/3462/21. Розгляд справи призначено на 21.11.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Серкіна К.Ю. про відкладення розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 у справі № 911/3462/21. Відкладено судове засідання на 12.12.2022.
Судове засідання 12.12.2022 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В. на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 призначено судове засідання на 21.12.2022. Доручено представнику Управління адвокату Серкіну К.Ю. забезпечити проведення судового засідання у справі №911/3462/21 в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 відкладено судове засідання на 30.01.2023.
Судове засідання 30.01.2023 не відбулось у зв'язку з обранням судді Попікової О.В. XIX позачерговим З'їздом суддів України членом Вищої ради правосуддя.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 прийнято апеляційну скаргу Комітету на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 у справі №911/3462/21 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд справи призначено на 13.03.2023
У судовому засіданні 13.03.2023 було оголошено вступну і резолютивну частини постанови.
Позиції учасників справи.
Управління надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить цю скаргу Комітету залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та таким, що прийняте з додержанням норм процесуального та матеріального права.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Начальник управління капітального будівництва Чернігівської міської ради Почеп В.І. є депутатом Славутицької міської ради VIII скликання.
Славутицькою міською радою Вишгородського району Київської області на ім'я Чернігівського міського голови направлено запрошення на сесії міської ради від 17.12.2020 №01-18/2180, від 21.01.2021 №01-18/135, від 09.02.2021 №01-18/241, від 11.05.2021 №01-18/886, від 26.05.2021 №01-18/996, від 07.06.2021 №01-18/1086 з проханням забезпечити участь начальника управління капітального будівництва Чернігівської міської ради - депутата Славутицької міської ради VIII скликання Почепа В.І. у роботі сесії Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області VIII скликання.
Відповідно до розпоряджень Чернігівської міської ради від 10.12.2020 №353-ркп, від 04.02.2021 №47-ркп, від 10.02.2021 №54-ркп, від 14.05.2021 №164-ркп, від 28.05.2021 №178-ркп та від 09.06.2021 №201-ркп начальника Управління Почепа В.І. увільнено від роботи як депутата Славутицької міської ради VIII скликання, від службових обов'язків 05.02.2021, 12.02.2021, 17.05.2021, 31.05.2021, 11.06.2021, 09.07.2021, 27.09.2021 для виконання ним депутатських повноважень, а саме для участі у пленарних засіданнях Славутицької міської ради VIII скликання зі збереженням місця роботи, займаної посади та середнього заробітку у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Також пунктом 3 наведених розпоряджень Управлінню доручено звернутись до Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області у порядку, встановленому чинним законодавством України, для відшкодування середнього заробітку за основним місцем роботи за час виконання Почепом В.І. депутатських повноважень.
Факт участі ОСОБА_1 у засіданнях сесії Славутицької міської ради VIII скликання підтверджується довідками Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 05.02.2021 №02-11/04, від 12.02.2021 №02-11/05, від 17.05.2021 №02-11/06, від 31.05.2021 №02-11/07 та від 11.06.2021 №02-11/09, від 09.07.2021 №02-11/12 та від 27.09.2021 №02-11/13.
На виконання розпоряджень Чернігівської міської ради позивач здійснив розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 та звернувся до Славутицької міської ради Київської області з листами від 15.12.2020 №1083, від 21.01.2021 №57, від 05.02.2021 №113 про відшкодування середнього заробітку.
Також відповідач направив на адресу Славутицької міської ради рахунки від 20.01.2021 №5 на суму 1 439,05 грн, від 02.03.2021 №28 на суму 2 239,13 грн, від 02.03.2021 №29 на суму 1 922,54 грн, від 31.05.2021 №60 на суму 1 600,21 грн, від 05.07.2021 №73 на суму 1 752,62 грн, від 04.10.2021 №154 на суму 1 730,14 грн, від 30.07.2021 №99 на суму 1 944,27 грн, від 05.07.2021 №74 на суму 2 002,30 грн.
Проте листом Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 13.01.2021 №32 та листами Комітету від 04.02.2021 №115, від 03.03.2021 №01-13/421 позивачу відмовлено у відшкодуванні середнього заробітку ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене вище, позивач вважає, що за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 14 630,26 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, позивач у відзиві зазначив, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає збереження середнього заробітку за депутатом на час виконання ним депутатських повноважень у робочий час за основним місцем роботи.
Згідно з роз'ясненнями Міністерства фінансів України, викладеними в листі від 05.08.2016 №31-08040-02-10/22829, за основним місцем роботи депутатові місцевої ради відшкодовується середній заробіток, а за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету відшкодовуються інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю. Враховуючи наведене, підстави для відшкодування витрат на відшкодування середнього заробітку депутату міської ради, який виконує депутатські повноваження у робочий час, на думку відповідача, відсутні, оскільки, таке відшкодування середнього заробітку та сплата нарахувань на заробітну плату здійснюються за основним місцем роботи.
Комітет зазначає, що до позовної заяви не додано документів про середню заробітну плату ОСОБА_1 та обґрунтованого розрахунку ціни позову із зазначенням періоду, за який має здійснюватися відшкодування. Крім того, рахунки виставлені Славутицькій міській раді Вишгородського району Київської області, яка є окремою юридичною особою, а позов пред'явлено до Комітету, а тому позивачем невірно визначено відповідача за даною позовною заявою.
Також відповідач вказує, що фінансування Комітету здійснюється згідно з кошторисом, в той же час кошторис не передбачає видатків на відшкодування середнього заробітку депутатів міської ради.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами частин 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Згідно ч. 5 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи зазначене, єдиним винятком у ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, є об'єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
Водночас господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію ст. 4 ГПК України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/13174/18 та постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №915/1842/19.
З огляду на викладене вище, доводи скаржника про те, що даний спір підвідомчий адміністративному суду, не заслуговують на увагу. Водночас колегія суддів бере до уваги і те, що питання юрисдикції цієї справи вже було вирішено постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 і повторному розгляду не підлягає.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 119 Кодексу законів про працю України визначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» на час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також, для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат місцевої ради звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків. У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
Статтею 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Згідно з ч. 2 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» депутат представляє інтереси всієї територіальної громади, має всю повноту прав, що забезпечують його активну участь у діяльності ради та утворюваних нею органів, несе обов'язки перед виборцями, радою та її органами, виконує їх доручення. Депутат, крім секретаря ради, повинен входити до складу однієї з постійних комісій ради.
Частиною 3 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що на час сесій, засідань постійних комісій рад, а також, для здійснення депутатських повноважень в інших, передбачених законом випадках, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому середнього заробітку за основним місцем роботи та інших витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок відповідного місцевого бюджету.
Отже, основними нормами, що регулюють спірне питання в цій справі, є наведені вище ч. 2 ст. 32 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» та ч. 2 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Саме на підставі них місцевий суд зробив висновок, що відшкодування середнього заробітку працівнику підприємства - депутату місцевої ради за період здійснення ним депутатських повноважень у робочий час здійснюється за рахунок відповідного місцевого бюджету.
Апеляційний суд з наведеним висновком не погоджується з огляду на таке.
Колегія суддів передовсім відзначає, що не зовсім вдале формулювання наведених норм в разі їх поверхневого тлумачення дійсно дозволяє дійти того висновку (як одного з варіантів), що середній заробіток за основним місцем роботи відшкодовується депутату місцевої ради за рахунок місцевого бюджету.
Разом з тим, після більш детального аналізу вказаних норм, в т. ч. у взаємозв'язку зокрема зі ст. 119 Кодексу законів про працю України, колегія суддів вважає, що законодавець все ж таки розділив джерела забезпечення для депутата місцевої ради двох різних соціальних гарантій: 1) збереження/відшкодування середньої заробітної плати; 2) відшкодування витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю.
Так, згідно зі ст. 32 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» у разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради 1) за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток, а 2) інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, відшкодовуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.
Частина 3 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» так само визначає, що на час сесій, засідань постійних комісій рад тощо депутату 1) відшкодовується середній заробіток за основним місцем роботи, а 2) інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, - за рахунок відповідного місцевого бюджету.
Тобто, збереження і відшкодування депутату на час здійснення депутатських повноважень середньої заробітної плати покладено на роботодавця за основним місцем роботи, а відшкодування інших витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, здійснюється за рахунок бюджету тієї місцевої ради, депутатом якої така особа є.
При цьому, як слідує з інформації з відкритих джерел, до таких (інших) витрат зазвичай відноситься плата за проїзд до місця розташування місцевої ради, якщо депутат не мешкає на території відповідної громади, витрати на відрядження (в т. ч. добові) з питань, віднесених до депутатських повноважень, навчання, телефонний зв'язок тощо.
Для цього місцеві ради зазвичай затверджують відповідні положення про відшкодування витрат депутатам місцевих рад чи програми.
Міністерство фінансів України у своєму роз'яснювальному листі від 05.08.2016 №31-08040-02-10/22829 також зазначало, що Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено збереження середнього заробітку за депутатом на час виконання ним депутатських повноважень у робочий час за основним місцем роботи.
Враховуючи наведене, підстави для планування обласною радою видатків на відшкодування середнього заробітку депутату відсутні. Тобто, таке відшкодування середнього заробітку та сплата нарахувань на заробітну плату здійснюється за основним місцем роботи.
Що стосується інших витрат на здійснення депутатської діяльності (відрядження, виготовлення посвідчень депутатів, навчання, телефонний зв'язок тощо), то їх відшкодування здійснюється в межах асигнувань, передбачених відповідній раді у місцевому бюджеті, і не залежить від того, чи працює депутат місцевої ради, чи є безробітним, чи має будь-який інший статус.
Вказані витрати депутата мають бути документально підтверджені і обґрунтовані.
Переглядаючи справу, апеляційний суд також бере до уваги таке.
Згідно ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради є представницькими органами місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також, через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно ч. 1 ст. 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.
Позивач визначив відповідачем у справі Виконавчий комітет Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області.
У своїх відзиві та додаткових запереченнях на позов Виконавчий комітет повідомляв суду, що Славутицька міська рада та її Виконавчий комітет є різними юридичними особами, фінансування ради здійснюється за програмою діяльності ради на відповідний рік, а виконавчого комітету - на підставі кошторису, яким не передбачені видатки на відшкодування середнього заробітку депутатам міської ради. Славутицька міська рада не приймала нормативних актів, які делегували б Виконавчому комітету повноваження на розпорядження коштами за програмою фінансування ради. Рахунки, які позивач виставляв на компенсацію середньої заробітної плати (т. с. 1, а. с. 98-105), адресувались саме Славутицькій міській раді.
Задовольняючи позов, місцевий суд на це уваги не звернув, будь-яких процесуальних дій, передбачених ст. 48 ГПК України, не вчинив.
За вказаних обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не довів, що належним відповідачем у даній справі є саме Виконавчий комітет Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, рішення місцевого господарського суду має бути скасовано з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Судові витрати.
У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 у справі №911/3462/21 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.09.2022 у справі №911/3462/21 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Стягнути з Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради (14017, Чернігівська область, м. Чернігів, Новозаводський район, вул. Івана Мазепи, буд. 19, код ЄДРПОУ 05517729) на користь Виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області (07101, Київська область, м. Славутич, Центральна площа, буд. 7, код ЄДРПОУ 04527684) 3 405,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.
6. Справу №911/3462/21 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 28.03.2023.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді В.А. Корсак
С.О. Алданова