справа №380/15837/22
29 березня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885; місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 28.07.2022, без номера, про відмову у перерахунку та поновленні виплати пенсії позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області відновити виплату пенсії за віком позивачу, починаючи з 07.10.2009, з її одночасним перерахунком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, з урахуванням змін у пенсійному законодавстві, пенсійною реформою України (перерахунок з 01.10.2017), як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплат перебувають у пенсійній справі, не нижчій за мінімальну пенсію у розмірі прожиткового мінімуму, компенсацією втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення, одним платежем, на визначений позивачем банківський рахунок , згідно з заявою, поданою представником позивача за довіреністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою реалізації свого право на отримання пенсії, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії. Проте, відповідач в своєму рішенні від 28.07.2022 року відмовив у поновленні пенсії позивачу, обґрунтовуючи свою відмову відсутністю міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, що не дозволяє відповідачу поновити пенсію позивачу; відсутній документ, що посвідчує особу позивача, позивач не є громадянином України, тому, на думку відповідача, відсутні правові підстави для поновлення пенсії позивачу.. Позивач стверджує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, своїми рішенням про відмову у поновленні виплати пенсії, грубо порушив його права та законні інтереси.
Ухвалою від 14.11.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року закрито провадження у справі №380/15837/22.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду про закриття провадження у справі, представник позивача подав апеляційну скаргу.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Райзмана Олександра Яковича задоволено - скасовано ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року про закриття провадження у справі № 380/15837/22 та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
21 березня 2022 року справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого - суддю Кухар Н.А.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 березня 2023 року суд прийняв до провадження адміністративну справу №380/15837/22.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, де просила у задоволенні позову відмовити з наступних підстав. Позивачем не долучено до заяви від 26.10.2021 жодного з документів, які б підтверджували його громадянство України у відповідності до ст. 5 Закону України «Про громадянство». Громадянство позивача не є предметом спору в даній адміністративній справі, але має предметне значення для повного, всебічного та неупередженого вирішення судом даного спору. Представник відповідача зазначив, що угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, яка була підписана 28.09.2012, не набрала чинності, оскільки не пройшов процес її ратифікації. Також, відсутні підстави для проведення індексації пенсії позивача, оскільки позивач постійно проживає за межами України.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивачем, 26.10.2021 року була заповнена заява про призначення/перерахунок пенсії до уповноваженого органу Пенсійного фонду України, в якій позивач просив перерахувати, поновити з 07 жовтня 2009 року пенсію за віком.
26.10.2021 представником ОСОБА_2 , подано заяву про відновлення пенсії за віком, в якій просив: "Прийняти заяву про перерахунок та відновлення виплати пенсії з необхідними документами, провести засвідчення відповідності копій документів, що додаються їх оригіналах, винести в термін до 10 днів рішення про перерахунок та відновлення пенсії за віком, починаючи з 07.10.2009 року. Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058- ІV, з індексацією і компенсацією втрати доходу за затримку виплати пенсії, виплачувати пенсію на вказаний банківський рахунок; Уявити заявнику виписку з розпорядження про перерахунок пенсії за віком, з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), які враховані при розрахунку пенсії, з посиланням на нормативні акти; Рішення з випискою направити в установлений термін за адресою представника заявника, копію - на адресу електронної пошти: ralex25@013.net.
ГУ ПФУ у Львівській області листом від 19.11.2021 №16997-16448/Г-55/8-1300/21 повідомило про відсутність підстав для призначення пенсії.
Вважаючи поведінку відповідача такою, що порушує його право на поновлення виплати та перерахунку пенсії за віком, позивач звернувся із позовом до суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року у справі №380/22339/21 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено частково - визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо розгляду заяви від 26.10.2021 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області розглянути повторно у встановленому законодавством порядку по суті заяву ОСОБА_1 від 26.10.2021 про поновлення виплати та перерахунку пенсії ОСОБА_1 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року у справі №380/22339/21, відповідачем розглянуто заяву позивача від 26.10.2021 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
За результатами розгляду заяви прийнято рішення від 28.07.2022 року, яким позивачу відмовлено у проведенні поновлення та перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з підстав того, що у поданих документах відсутні відомості про проживання (реєстрацію) на території України; угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, яка була підписана 28.09.2012, не набрала чинності, оскільки не пройшов процес її ратифікації; чинне законодавство не передбачає права особи на призначення пенсії за місцем попередньої прописки на території України.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
При вирішення вказаного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Порядок нарахування та виплати пенсії регламентовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ст.ст. 49, 51 Закону № 1058-ІV, в редакції до 07.10.2009 року, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачене міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, виплачується за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Водночас, рішенням від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Зазначені положення Закону від 09.07.2003 року № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні КСУ від 07.10.2009 року № 25-рп/2009, наведеними нормами Закону № 1058-ІV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як вказав Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, особа, яка проживає за кордоном, має право на призначення пенсії, реалізація якого повинна здійснюватися у встановленому національним законодавством порядку, визначеному, зокрема, у Законі № 1058-IV.
При цьому, призначення та отримання пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
Згідно обставин даної справи, ОСОБА_1 , громадянин України, що підтверджується паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , з 04.09.1995 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнятий на консульський облік в Посольстві України в Державі Ізраїль.
Відповідно до Порядку № 22-1 (далі - Порядок) заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що| призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Згідно пункту 2.9 Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.
Відповідно до пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій,- довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (із змінами) затверджені Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду закордон. Даним положенням визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно - правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України закордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду закордон.
У Положенні про паспорт громадянина України, затвердженому постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, сказано: «Паспорт… є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України.
Як вбачається з матеріалів справи, паспорт громадянина України для виїзду за кордон позивача дійсний до 25.08.2021 року. Отже такий документ, строк дії, якого не закінчився, може посвідчувати на даний час належність до громадянства України.
Враховуючи положення ч. 5 ст. 242 КАС України, суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в статті 46 Конституції України.
З пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 вбачається, що Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Проте, відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені.
Відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
З огляду на викладене, враховуючи висновки Верховного Суду, оскільки наразі відсутній чіткий механізм, як відновлення, так і призначення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, суд приходить до висновку, що існуючі «загальні» норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів.
Також, зокрема, у постанові від 20 січня 2022 року (справа № 280/4551/21) Верховний Суд вказав на те, що очевидним є те, що необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 року № 25-рп/2009.
Пунктом 19 частини 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у проведенні поновлення та перерахунку пенсії позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 28.07.2022 року (з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року по справі №380/22339/21.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач має право на відновлення виплати йому пенсії.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, пенсія призначається з дня звернення за пенсією.
Згідно з п. 4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що права позивача належить захисту починаючи з 07.10.2009 року, тобто з дня прийняття Конституційним Судом України рішення від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009, зважаючи на те, що резолютивною частиною зазначеного рішення визначено, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (1058-15), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.03.2023 року у справі №420/7835/19).
Також позивач просить зобов'язати провести поновлення та виплату пенсії з компенсацією втрати частини доходів за затримку виплати пенсії за період з 07.10.2009 по день фактичного виконання рішення.
Згідно з ст. 46 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати:
- провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Таким чином, з аналізу вище приведених норм матеріального права вбачається, що чинним законодавством України передбачено проведення компенсації сум виплат, що здійснюються у разі вирішення спору щодо порядку та розміру їх нарахування органом яким призначаються пенсії та проводиться їх виплата.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління ПФУ у Львівській області здійснити виплату сум недоотриманої пенсії однією сумою, суд зазначає наступне.
Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду перерахування донарахованих сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання здійснювати виплату пенсії на визначений пенсіонером банківський рахунок за заявою поданою представником, суд зазначає наступне.
Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.06.2016 у справі №К/800/6581/1613 визначено, що пенсія повинна бути виплачена на банківський рахунок, який було вказано пенсіонером, зокрема: "...виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера".
Також, ухвалами Вищого адміністративного суду України від 12.01.2017 у справі №К/800/1174/17, від 17.01.2017 у справі №К/800/1848/17 та від 03.08.2017 у справі №К/800/26494/17 наведено правовий висновок про те, що орган Пенсійного фонду України зобов'язаний виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Таким чином, вимога про виплату пенсії на визначений позивачем банківський рахунок підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок пенсії за віком позивачу з її одночасним перерахунком, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, з урахуванням змін у пенсійному законодавстві, пенсійною реформою України (перерахунок з 01.10.2017), як непрацюючому пенсіонеру та дитині війни, із застосуванням усіх підвищень, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України на момент поновлення виплат перебувають у пенсійній справі, не нижчій за мінімальну пенсію у розмірі прожиткового мінімуму, то така не підлягає задоволенню, оскільки права позивача у цій частині не порушені, так як поновлення та перерахунок пенсії не було проведено.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи із меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 94, 139, 241 -246, 262, 295 КАС України , суд -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про відмову у проведенні поновлення та перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 28.07.2022 року (з урахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2022 року по справі №380/22339/21).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з компенсацією втрати частини доходів на визначений ним банківський рахунок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кухар Н.А.