Дата документу 21.03.2023 Справа № 334/4382/22
21 березня 2023 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний № 334/4382/22
Провадження №22-ц/807/691/23
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року, в складі судді Добрєва М.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі» про відновлення порушених прав споживача,
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Концерну «МТМ» про відновлення порушених прав споживача.
Позов обґрунтований тим, що починаючи з 2012 року вона, як один із учасників органу самоорганізації населення «Будинковий комітет проспект Соборний 230» та громадської організації «Запорізька правозахисна група Міжнародного благодійного фонду «Рутенія-Одеса» проводила аудит діяльності Концерну «МТМ».
Починаючи з 2012 року Концерн «МТМ» намагався стягнути з неї заборгованість, хоча не мав права здійснювати свою діяльність у зв'язку з невизначеним статусом, неправомірним утворенням та надання неякісних послуг, а отже його послуги не підлягають оплаті, вона не сплачує послуг Концерну «МТМ», оскільки той діє незаконно. Позивач договору з відповідачем не укладала. Вона є клієнтом Національної Компанії «Енергоресурс-Україна», оскільки уклала із нею двосторонній договір про гарантування постачання енергоресурсів.
До того ж, Концерн «МТМ» неправомірно використовує її персональні дані.
Ураховуючи викладене, просила суд: 1. встановити факт існування договору між Концерном «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 , та в разі його існування зобов'язати Концерн надати їй можливість ознайомитися з договором; 2. в разі встановлення незаконності договору відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України визнати правочин по укладанню договору недійсним, 3. припинити правовідношення між нею та Концерном «Міські теплові мережі», встановити законність або незаконність діяльності Концерну «Міські теплові мережі»; 4. звільнити позов від сплати судового збору на підставі того, що ним захищаються права споживача; 5. закрити цивільну справу №335/13054/21, провадження 2/335/981/2022; 6. встановити факт законності або незаконності використання персональних даних ОСОБА_1 та членів її сім'ї.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати.
Зазначає, що вона не укладала будь-які договори з Концерном «МТМ». Відповідач незаконно використовує її персональні дані.
Суд першої інстанції не повідомив її про відкриття засідання та ухвалив заочне рішення в справі.
Вказує, що в судовому засідання головуючий суддя допустив порушення, а саме: рішення приймав не в нарадчій кімнаті та колективне; вийшов до зали суду оголошувати рішення зі шпаргалки; не мав належно оформленого рішення для всіх учасників справи; не видав рішення суду після його оголошення.
Від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача з урахуванням поданих до суду письмових пояснень.
Колегія суддів, ураховуючи положення ч.2 ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності відповідача.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із необґрунтованості позовних вимог, ненадання позивачем достатніх та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з п. 1.1 статуту Концерну «МТМ», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови від 08 квітня 2013 року № 99р, цей статут є третьою редакцією статуту Концерну «МТМ», створеного на підставі рішення тридцять четвертої сесії двадцять третього скликання Запорізької міської ради від 11.01.02 № 17 «Про створення комунальних підприємств теплових мереж», згідно з законами України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально - економічних інтересів трудового колективу Концерну ( п. 2.1. статуту Концерну «МТМ» ).
Відповідно до п. 2.2 статуту, предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії; транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут (а.с.23-28).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» - комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29 січня 2009 року «Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг» у м. Запоріжжя, починаючи з 01 січня 2009 року виконавцем житлово-комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну «МТМ».
Вказане рішення Виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 25 від 29 січня 2009 року було предметом оскарження в адміністративній справі № 335/2423/15-а.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі № 335/2423/15-а в постанові від 25 березня 2020 року погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що рішення Запорізької міської Ради № 25 від 29 січня 2009 року прийняте у межах повноважень та з дотриманням вимог законодавства, чинного станом на день його прийняття та підстави для скасування вказаного рішення відсутні.
Отже, у м. Запоріжжя для населення виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води є Концерн «МТМ».
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно із ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку. З пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
У разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Відповідно до п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України в редакції від 08 вересня 2021 року № 1022, фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Зважаючи на те, що у м. Запоріжжя для населення виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води є Концерн «МТМ», та відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів невиконання відповідачем своїх обов'язків щодо надання названих послуг у квартиру, в якій мешкає ОСОБА_1 , відсутні підстави стверджувати про неотримання позивачем відповідних послуг.
Судом першої інстанції правильно зазначено про те, що відсутність письмово оформленого договору між сторонами не свідчить про неотримання ОСОБА_1 відповідних послуг.
Згідно зі статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право на, зокрема, вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що вона 25 вересня 2021 року з Національною компанією «Енергоресурс-Україна» уклала Договір про гарантування забезпечення енергоресурсами (а.с. 4-5).
Проте, підписання позивачем вказаного договору не свідчить про неотримання позивачем послуг з централізованого опалення та припинення правовідносин з Концерном «МТМ».
Судом першої інстанції правильно зазначено, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що саме Національна компанія «Енергоресурс-Україна» Запорізька обласна філія постачає теплову енергію у квартиру АДРЕСА_1 та дійшов правильного висновку про те, що відсутні передбачені законодавством підстави для припинення правовідносин між ОСОБА_1 та Концерном «МТМ».
Відповідно до ч.1, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
На підставі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги про припинення правовідносин між ОСОБА_1 та Концерном «МТМ», незаконність укладеного між сторонами договору, незаконність діяльності відповідача не підтверджені належними та допустимими доказами, та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про використання Концерном «МТМ» персональних даних позивача.
За визначенням, викладеним у ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем.
За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Згідно ч.5 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» - обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до ч.4-8 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе. Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися.
Відповідно до п. 1 Розділу ІІІ Вимог до формування рахунків на оплату послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України 31 січня 2020 року № 23, при формуванні рахунків на оплату комунальних послуг, їх друкуванні та наданні споживачам забезпечується збереження, захист, використання та облік інформації щодо розрахунків за спожиті комунальні послуги згідно з вимогами Закону України «Про захист персональних даних».
Зі змісту закону випливає, що отримання від суб'єктів персональних даних письмової згоди на обробку їх персональних даних в процесі споживання такими суб'єктами житлово-комунальних послуг не є обов'язковим, оскільки дозвіл на обробку їх персональних даних виконавцем відповідних послуг, наданий законом виключно для здійснення його повноважень.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що споживачам необхідно надавати виконавцю комунальних послуг відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, тобто персональні дані, з метою регулювання відносин у сфері комунальних послуг.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів використання відповідачем персональних даних не з метою здійснення повноважень щодо надання відповідних комунальних послуг, порушення її прав або втручання в особисте життя.
Окрім того, позивачем не вказано, використання яких саме персональних даних відповідачем вона вважає неправомірним.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги щодо незаконності використання відповідачем персональних даних є необґрунтованими.
Також позовні вимоги про закриття цивільної справи № 335/13054/21 задоволенню не підлягають, оскільки виходять за межі компетенції суду в цій цивільній справі, та можуть бути вирішені тільки в цивільній справі № 335/13054/21.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до порушення, на думку позивача, судом першої інстанції норм процесуального права.
Відповідно ч. 2, 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції норм процессуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, або які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Твердження апеляційної скарги про те, що суддя приймав рішення колективне, не в нарадчій кімнаті є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.
Щодо доводів апеляційної скарги про проголошення рішення зі шпаргалки та невидачу після засідання мотивованого судового рішення слід зазначити, що відповідно до ч.6 ст. 259 ЦПК України складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримала копію вступної та резолютивної частини рішення суду 17.01.2023, тобто, в день її проголошення, що відповідає ч. 2 ст. 272 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги про проведення заочного розгляду справи спростовуються матеріалами справи, оскільки із протоколу судового засідання від 17.01.2023 вбачається, що ОСОБА_1 приймала участь в судовому засіданні.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2023 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 29 березня 2023 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
І.В. Кочеткова