28 березня 2023 року Справа 160/5874/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ількова В.В., перевіривши матеріали позовної заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанов, -
24.03.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, засобами поштового зв'язку, надійшла позовна заява Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (далі - позовна заява) до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- скасувати постанову Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору № 70793104 від 19.01.2023 та постанову Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 70793104 від 19.01.2023 згідно виконавчого листа № 201/4309/22 виданого 04.01.2023 Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська по справі №201/4309/22.
Позовна заява обґрунтована протиправністю постанов Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення виконавчого збору від 19.01.2023 року про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/5874/23 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Ількову В.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів
Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Позивач у заяві про поновлення строків зазначає, що 19.01.2023 року на його адресу надійшли постанови, що є предметом оскарження, в зв'язку з чим позовна заява подана із значним пропуском встановленого законодавством строку звернення до суду.
Щодо посилань позивача на те, що про порушення свого права позивач дізнався тільки 27.02.2023 року після отримання листа Головного управління державної казначейської служби України у Соборному районі м. Дніпро про те, що раніше згадана постанова про стягнення виконавчого збору перебуває на виконанні суд зазначає, що таке обґрунтування є неналежним. Про існування постанов, які оскаржує позивач, він дізнався 19.01.2023 року, про що сам зазначає в тексті позовної заяви. Отримання інформації про перебування постанови про стягнення виконавчого збору на виконанні в органі казначейського обслуговування не впливає на перебіг строку звернення до суду, оскільки про зміст постанов (а відповідно і про їх наслідки) позивач дізнався саме 19.01.2023 року при їх безпосередньому отриманні. При цьому юридична чинність та вплив на обсяг прав та свобод боржника постанови про стягнення виконавчого збору виникають з дати її прийняття, а тому відомості про це в боржника з'являються саме з дати отримання такої постанови, а не з дати отримання інформації про звернення такої постанови до виконання.
Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 року у справі №127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Суд зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини, у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський Суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Згідно висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Фогарді проти Сполученого Королівства", право доступу до суду не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням; вони дозволені тому, що право доступу до суду, в силу своєї природи, потребує регулювання з боку держави, а також і рішення Європейського суду з прав людини "Устименко проти України", яке набуло статусу остаточного 29.01.2016р., про те, що причини поважності пропуску строку звернення до суду повинні бути досліджені судом та повинні бути обґрунтованими та вмотивованими.
Також, слід вказати, щодо посилання позивача про те, що їх юрисконсульт певний час хворів та перебувала певний час на лікарняному, потім начальник юридичної служби перебувала у щорічний відпустці, крім того наразі здійснено велике завантаження юридичної служби відділу, не спростовує наведеного вище, та не може слугувати належною підставою та доказом поважності пропуску строків звернення до суду.
Отже, позивачем не додано належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску в порушення вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Долучена до матеріалів позову заява про поновлення строків, не спростовує наведеного вище.
При цьому, згідно із частиною четвертою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду іншої заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших поважних підстав, разом із доказами в їх обґрунтування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно положень п.5 ч.5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Також і ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Згідно із приписами частин 1, 2 статті 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в позовній заяві зазначається: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Згідно положень п.5 ч.5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 ст.245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;
7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;
8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;
9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;
10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;
11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання;
12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;
13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;
15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Також і ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
У відповідності до ч. 1 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень ч. 1, ч. 2, ч. 4, ч. 5 ст. 94 КАС України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
При цьому, згідно з пунктом 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №55 від 07.04.2003, копія документа засвідчується відміткою, що складається зі слів "Згідно з оригіналом", назвою посади, особистим підписом особи, яка засвідчує копію, її ініціалами та прізвищем, датою засвідчення копії, що проставляється у лівому нижньому куті документа.
Відповідно до п.8 гл.10 розд.ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015, копія набуває юридичної сили лише в разі її засвідчення в установленому порядку.
Напис про засвідчення копії складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів (ініціалу імені) та прізвища, дати засвідчення копії.
На лицьовому боці у верхньому правому куті першого аркуша документа проставляється відмітка "Копія".
Разом з тим, додані до позовної заяви копії доказів не завірено належним чином.
Згідно пунктами 6, 7, 11 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Судом встановлено, що у матеріалах адміністративного позову всупереч вищенаведеної норми відсутні відомостей про вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спору, а також відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
Також, відповідно до п.8 ч.5 ст.160 КАС України, в позовній заяві зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Проте, не зазначено щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро до Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанов - залишити без руху.
Недоліки позовної заяви мають бути усунені шляхом надання до суду:
- іншої заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів;
- доказів, що підтверджують виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням та відповідно наданням до суду доказів, що підтверджують вказані обставини, згідно положень п.п.4,5 ст. 160 КАС України;
- належним чином завірених копій додатків, наданих до позовної заяви;
- відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору;
- відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
- відповідно до п.8 ч.5 ст.160 КАС України зазначити щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів по справі.
Для усунення недоліків, визначених даною ухвалою, позивачу встановлюється десятиденний строк, який обчислюється з дня отримання ним цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро (49005, м.Дніпро, вул. Феодосіївська, 13, код ЄДРПОУ 08004581).
Відповідач: Соборний відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49005, м.Дніпро, вул. Пісаржевського, 1а, код ЄДРПОУ 34984523).
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя В.В. Ільков