Справа № 2а-1532/10/1070 (2а-9778/09/1070)
12 липня 2010 року Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Спиридонової В.О.,
за участю секретаря судового засідання Касянчук І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області та Головного управління Державного казначейства України у Київській області про визнання незаконним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
01.10.2009 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області (далі - відповідач -1) та Головного управління Державного казначейства України у Київській області (далі - відповідач-2) про визнання незаконним, протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 14.08.2009 року № 3559/Ф/с-17-215, стягнення з відповідача на користь позивача 4721,19 грн., з яких 372,61 грн. - різниця між надміру сплаченим податком з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню та фактично поверненим, 4 348,58 грн. - 100 % штраф за несвоєчасне та неповне повернення суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб, зобов'язання Головного управління Державного казначейства України у Києво-Святошинському районі Київської області повернути позивачу 4 721,19 грн., з яких 372,61 грн. - різниця між надміру сплаченим податком з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню та фактично поверненим, 4 348,58 грн. - 100 % штраф за несвоєчасне та неповне повернення суму надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 14.08.2009 року за № 3559/Ф/с-17-215 є незаконним та протиправним, оскільки не відповідає ст. 67 Конституції України, п. 1.16 ст. 1, п. 3.5 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 4.3.7 п. 4.3 ст. 4. пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV, а також необґрунтованим, тобто прийнятим без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, та просив відмовити в задоволенні позову.
Вислухавши сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач подав до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області декларацію про доходи, одержані за 2008 рік, якою відображено суму податку з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню у розмірі 4348,58 грн., оскільки у звітному періоді позивачем сплачено кошти на користь закладу освіти за навчання доньки, проценти за іпотечним кредитом.
Відповідачами було нараховано та повернено позивачу з бюджету суму надмірно сплаченого податку у розмірі 3975,97 грн., що підтверджується відміткою в ощадній книжці за 02.04.2009 року, копія якої міститься у матеріалах справи.
31.07.2009 року позивач звернувся до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському район зі скаргою, що містила вимоги донарахувати та виплатити різницю між розрахованою позивачем сумою податку, що підлягає поверненню та фактично поверненою у розмірі 372,61 грн., а також сплатити штраф згідно з пп. 20.4.2 п. 20.4 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
У відповідь на скаргу позивач отримав рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про розгляд скарги від 14.08.2009 року за № 3559/Ф/с-17-215, яким позивачу відмовлено в задоволенні скарги.
В обґрунтування свого рішення відповідачем-1 зазначено, що при визначені суми податку, що підлягає поверненню Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі використовує значення загального річного оподатковуваного доходу у розмірі 44115,30 грн., тобто без виключення збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування у розмірі 1544,03 грн., а також пояснено, що сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, розмір якої не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року у 2008 році цей розмір становив 890,00 гривень, тобто 890,00 грн. х 4 = 3560,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у 2008 році сума його загального річного оподатковуваного доходу становила 44115,30 грн., що підтверджується довідкою Державного підприємства «Завод нестандартного обладнання «Укрінмаш» від 08.01.2009 року за № 1.
Як вбачається із змісту вказаної довідки, сума збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування становить 1544,03 грн., тобто, слідуючи вимогам п. 3.5 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 4.3.7 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» загальний річний оподатковуваний дохід позивача становить 42571,27 грн. (44115,30 грн. - 1544,03 грн.).
Позивач вважає, що саме сума у 42571,27 грн. має сприйматись в розумінні п. 1.16. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» як загальний річний оподатковуваний дохід, що підлягає зменшенню на суму податкового кредиту. Таким чином, розмір податкового кредиту становить 28990,51 грн., у тому числі 21390,51 грн. - сума сплачених відсотків за іпотечним кредитом; 3100,00 грн. та 4500,00 грн. - сума сплати за навчання доньки.
Крім того, відмову відповідача-1 визнати податковим кредитом суму коштів у розмірі 7600,00 грн. сплачених позивачем на користь закладів освіти, позивач вважає необґрунтованою та такою, що суперечить пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5, пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-ІV, ст. 4 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-ХІV, ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-VІ.
Так, за правилами пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.
Підпунктом 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону ця сума визначена як місячний прожитковий мінімуму, діючий для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.
Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачено, що місячний прожитковий мінімум, діючий для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року (2008 року) становить 633,00 грн.
В свою чергу, позивач на користь закладів освіти у 2008 році за навчання дочки сплатив в загальному 7600,00 грн., що на 1262,00 грн. менше від максимально допустимого розміру витрат, які можна включити до складу податкового кредиту.
З приводу наведеного суд зауважує наступне.
Пунктом 1.16 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до положень пп. 5.3.1 та 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 цього Закону 5.3.1. платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року, зокрема: частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із ст. 10 цього Закону; суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у пп. 6.5.1 п. 6.5 ст. 6 цього Закону, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.
При цьому Законом встановлено обмеження щодо не перевищення сум нарахованого платником податку податкового кредиту понад суму загального оподатковуваного доходу платника податку, одержаного протягом року як заробітна плата. Згідно із визначенням поняття «заробітна плата», даним у пп. «д» п. 1.3 ст. 1 Закону, заробітна плата це доходи, нараховані (виплачені, надані) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України від працедавця. Таким чином, Закон визначає обмеження суми нарахованого податкового кредиту саме по відношенню нарахованого загального оподатковуваного доходу у вигляді заробітної плати.
Щодо зменшення суми нарахованої заробітної плати на суми відрахувань до соціальних фондів, передбаченого п. 3.5 ст. 3 Закону, то ця норма Закону застосовується виключно при визначені об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб при нарахуванні заробітної плати. Крім того, згідно зі ст. 6 Закону, об'єкт оподаткування, визначений відповідно до п. 3.5 ст. 3 Закону може зменшуватися ще й на податкову соціальну пільгу.
Крім того, при нарахуванні податкового кредиту Закон передбачає застосування інших, не пов'язаних з нарахуванням заробітної плати критеріїв, зокрема, документально підтверджених витрат.
Таким чином, Законом встановлено окремі, не пов'язані між собою, порядки щодо визначення об'єкта оподаткування при нарахуванні заробітної плати та щодо нарахування податкового кредиту. При цьому Законом передбачено лише порівняння розміру (суми) податкового кредиту з розміром (сумою) нарахованого доходу платника податку у вигляді заробітної плати.
Оскільки Закон надає право на податковий кредит всім платникам податку, незалежно розміру їх доходу (заробітної плати), то зазначений підхід у прийнятті за основу при розрахунку саме нарахованої заробітної плати відповідає принципу рівності всіх платників податку, незалежно користувалися вони протягом року податковою соціальною пільгою чи ні, та які розміри внесків до соціальних фондів були проведені із їх заробітної плати.
Виходячи з норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий кредит це сума витрат, на яку зменшується загальна сума нарахованої платнику податку протягом звітного року заробітної плати. Вже після зазначеного зменшення з решти суми провадиться перерахунок податкових зобов'язань (податку до повернення), що і було зроблено ДПІ у Києво-Святошинському районі.
Сума коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, розмір якої не перевищує суми місячного мінімального прожиткового рівня для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року (як зазначено позивачем ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» на 1 січня 2008 року становив 633,00 грн.), помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень (633,00 грн. х 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень = 890,00 грн.), у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року у 2008 році цей розмір становить 890,00 грн., тобто 890,00 грн. х 4 = 3560,00 грн.
Таким чином, 44115,30 грн.-21390,51 грн.-3100,00 грн.-3560,00 грн. = 16064,79 грн., 16064,79 грн. х 15% = 2409,72 грн., тому сума податку, що підлягає поверненню розраховується так 6385,69 грн. - 2409,72 грн. = 3975,97 грн.
Таким чином відповідачем-1 вірно нараховано суму коштів, яка підлягає поверненню позивачу, а тому правові підстави для застосування до відповідача-1 штрафу на підставі пп. 20.4.2 п. 20.4 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» відсутні.
Щодо визнання незаконним, протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області від 14.08.2009 року № 3559/Ф/с-17-215 суд вважає, що в цій частині позовних вимог провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється па спори фізичних і юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Проте, рішення про розгляд скарги, яке просить визнати незаконним, протиправним та скасувати позивач, не породжує жодних правових наслідків для позивача, оскільки саме по собі не визначає податкових зобов'язань, прав та обов'язків позивача як платника податків, а отже не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства, суд приходить до висновку про доведення відповідачем правомірності своїх дій та правильності нарахувань, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159 - 163, 254 КАС України, суд
Провадження у частині позовних вимог щодо визнання незаконним, протиправним та скасування рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області № 3559/Ф/с-17-215 від 14 серпня 2009 року про розгляд скарги закрити.
В решті адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, протягом десяти днів з дня її складання у повному обсязі шляхом подання через Київський окружний адміністративний суд заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.О. Спиридонова
Постанову складено у повному обсязі 14.07.2010 року .