рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
Справа № 495/7377/21
Номер провадження 2/495/1005/2023
24 березня 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді - Анісімової Н.Д.
при секретарі судового засідання - Коліниченко Н.О.
за участю представника позивача Смирнова А.І.
за участю представників відповідачів - Брильової О.В. та Колесніченко І.О.
розглянув в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, Управління Служби безпеки України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, суд -
06.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, Управління Служби безпеки України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в якому просив:
- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень на відшкодування моральної шкоди;
- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень та витрати на проведення експертизи у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що 14.03.2006 року він був прийнятий на роботу до прокуратури Одеської області та призначений на посаду помічника прокурора Малиновського району м. Одеси.
09.02.2009 року помічник прокурора Малиновського району м. Одеси Турманідзе З.З. та старший слідчий прокуратури Малиновського району м. Одеси Мілошевича В.С. були затримані працівниками Управління Служби безпеки України в Одеській області.
10.02.2009 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Шемоньовим Г.В. порушено кримінальну справу № 49-2669 щодо позивача, помічника прокурора Малиновського району м. Одеси. ОСОБА_1 , та старшого слідчого прокуратури Малиновського району м. Одеси Мілошевича В.С. за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
У той же день, 10.02.2009 року, ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 115 КПК України як підозрюваний у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та був звільнений із займаної посади та органів прокуратури Одеської області за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури (ч. 1 ст. 8, п. 5 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України).
11.02.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України.
12.09.2009 року Печерським районним судом м. Києва, зокрема стосовно ОСОБА_1 , обрано запобіжний захід - взяття під варту. Строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжувався 08.04.2009 року Печерським районним судом м. Києва до 4-х місяців, а також 05.06.2009 року Апеляційним судом м. Києва - до 6 місяців.
Увесь цей період ОСОБА_1 перебував в Одеському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області. Увесь час перебування ОСОБА_1 в Одеському слідчому ізоляторі управління Державної пенітенціарної служби України в Одеській області складає 7 місяців та 14 днів.
За результатами досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено обвинувальний висновок та справу направлено до суду.
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 18.06.2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 03.08.2010 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані за відсутністю складу злочину, а запобіжні заходи стосовно них скасовані.
Ухвалою Верховного Суду України від 19.05.2011 року вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 18.06.2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 03.08.2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано й справу направлено на новий судовий розгляду у той же суд.
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 28.12.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані за відсутністю складу злочину, а запобіжні заходи стосовно них скасовані.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 06.03.2012 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 28.12.2011 року, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 15.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14.01.2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані у зв'язку з відсутністю складу злочину, а запобіжні заходи стосовно них скасовані.
Ухвалою Верховного Суду України від 23.12.2014 року скасовано ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14.01.2014 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 03.09.2015 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 15.04.2013 року, а справу направлено заступнику Генерального прокурора України для організації проведення додаткового розслідування.
Враховуючи норми п. 12 Розділу X Прикінцевих положень чинного на сьогодні КПК України, розслідування кримінальних справ, передбачених п. 11 цього розділу, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурору для проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченим цим Кодексом.
На цій підставі відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження № 42015000000002316 від 19.10.2015 року за ч. 3 ст. 368 КК України.
Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 31.05.2017 року, що була винесена прокурором відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Столбуненком О.Г., а також постановою про закриття кримінального провадження від 31.05.2017 року, що винесена старшим слідчим першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури одеської області юриста 1 класу Лободою Р.Г., кримінальне провадження № 42015000000002316 від 19.10.2015 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях колишнього помічника прокурора Малиновського району м. Одеси ОСОБА_1 та колишнього старшого слідчого прокуратури Малиновського району м. Одеси ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Вказані рішення не скасовувалися, сторонами провадження не оскаржувалися.
Отже, позивач, ОСОБА_1 , перебував під слідством та судом 8 років, 3 місяці та 21 день (або 99 місяців та 21 день) з 10.02.2009 року по 31.05.2017 року, з них 7 місяців та 14 днів з 10.02.2009 року по 24.09.2009 року - під вартою.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, згідно вимог законодавства, яку оцінює в розмірі 5 000 000 (п'ять мільйонів) гривень, також просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України витрати на правову допомогу у розмірі 50 000 гривень та витрати на проведення експертизи у розмірі 30 000 гривень.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідачів у судовому засіданні просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду цивільної справи повідомлялися належним чином, надали письмовий відзив до позову, у якому просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, з урахуванням пояснень осіб, які брали участь у справі, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , з 14.03.2006 року у прокуратурі Одеської області на посаді помічника прокурора Малиновського району м. Одеси.
09.02.2009 року ОСОБА_1 та старший слідчий прокуратури Малиновського району м. Одеси Мілошевич В.С. були затримані працівниками Управління Служби безпеки України в Одеській області.
10.02.2009 року старшим слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України Шемоньовим Г.В. порушено кримінальну справу № 49-2669 щодо позивача, ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України. У цей же день, 10.02.2009 року, ОСОБА_1 був затриманий у порядку ст. 115 КПК України як підозрюваний у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, та був звільнений із займаної посади та органів прокуратури Одеської області.
11.02.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було пред'явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України, а 12.09.2009 року Печерським районним судом м. Києва, обрано запобіжний захід - взяття під варту. Строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжувався 08.04.2009 року Печерським районним судом м. Києва до 4-х місяців, а також 05.06.2009 року Апеляційним судом м. Києва - до 6 місяців.
За результатами досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено обвинувальний висновок та справу направлено до суду.
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 18.06.2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 03.08.2010 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані за відсутністю складу злочину, а запобіжні заходи стосовно них скасовані.
Ухвалою Верховного Суду України від 19.05.2011 року вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 18.06.2010 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 03.08.2010 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано й справу направлено на новий судовий розгляду у той же суд.
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 28.12.2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані за відсутністю складу злочину, а запобіжні заходи стосовно них скасовані.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 06.03.2012 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 28.12.2011 року, а справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
Вироком Дніпровського районного суду м. Херсона від 15.04.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 14.01.2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виправдані у зв'язку з відсутністю складу злочину, а запобіжні заходи стосовно них скасовані.
Ухвалою Верховного Суду України від 23.12.2014 року скасовано ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 14.01.2014 року, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 03.09.2015 року скасовано вирок Дніпровського районного суду м. Херсона від 15.04.2013 року, а справу направлено заступнику Генерального прокурора України для організації проведення додаткового розслідування.
Враховуючи норми п. 12 Розділу X Прикінцевих положень чинного на сьогодні КПК України, розслідування кримінальних справ, передбачених п. 11 цього розділу, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурору для проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченим цим Кодексом.
На цій підставі відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження № 42015000000002316 від 19.10.2015 року за ч. 3 ст. 368 КК України.
Згідно з постановою про закриття кримінального провадження від 31.05.2017 року, що була винесена прокурором відділу процесуального керівництва управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області Столбуненком О.Г., а також постановою про закриття кримінального провадження від 31.05.2017 року, що винесена старшим слідчим першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури одеської області юриста 1 класу Лободою Р.Г., кримінальне провадження № 42015000000002316 від 19.10.2015 року закрито у зв'язку з відсутністю в діях колишнього помічника прокурора Малиновського району м. Одеси ОСОБА_1 та колишнього старшого слідчого прокуратури Малиновського району м. Одеси ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Вказані рішення не скасовувалися, сторонами провадження не оскаржувалися.
Отже, позивач, ОСОБА_1 , перебував під слідством та судом 8 років, 3 місяці та 21 день або 99 місяців та 21 день (з 10.02.2009 року по 31.05.2017 року), з них 7 місяців та 14 днів з 10.02.2009 року по 24.09.2009 року - під вартою.
Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Таким чином, сам факт порушення кримінальної справи, пред'явлення обвинувачення, допити, необхідність відстоювати свої права, а в подальшому ухвалення виправдовувального вироку у зв'язку із відсутністю в діях особи складу злочину, відповідно до вимог чинного законодавства, є підставою для звернення до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відповідно до частин 1, 2, 6, 7 статті 1176 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року (далі - Закон).
За ст. 1 Закону, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення.
З урахуванням того, що відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу, яка була закрита 31.05.2017 року у зв'язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону).
Таким чином, враховуючи вищевказані норми закону та встановлені обставини, а саме, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 8 років, 3 місяці та 21 день (або 99 місяців та 21 день) з 10.02.2009 року по 31.05.2017 року, з них 7 місяців та 14 днів з 10.02.2009 року по 24.09.2009 року - під вартою, а потім органами прокуратури були винесені постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення стосовно позивача, суд приходить до висновку, що позивачу була завдана моральна шкода, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків.
У своїй позовній заяві позивач оцінив завдану йому моральну шкоду у 5 000 000 гривень.
Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, шляхом стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку, підлягають частковому задоволенню за таких підстав.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 2 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з п. 5 ст. 3 Закону відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
При визначенні розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, суд повинен визначити ступінь страждань, заподіяних громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Судом встановлено, що внаслідок незаконних дій працівників слідства та прокуратури ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду, яка проявилась в порушенні нормальних життєвих стосунків, душевної рівноваги, призвели до душевних страждань, змарнованості більш ніж 8 років життя, принижені честі та гідності, погіршенні відносин з рідними та близькими та негативно вплинуло на його репутацію.
При цьому, визначаючи розмір відшкодування суд має виходити із засад поміркованості, розумності, виваженості та справедливості.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Пунктом 14 Постанови Пленуму Верхового Cуду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, згідно яких: розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Таким чином, у зазначеному Законі та Постанові Пленуму Верховного Суду України передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом із урахуванням мінімального розміру заробітної плати на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2023 року був встановлений в розмірі 6 700 гривень.
З огляду на період перебування ОСОБА_1 під слідством та судом (8 років 3 місяця та 21 день або 99 місяців та 21 день) розмір відшкодування моральної шкоди гарантований позивачу складає 663 300 гривень (6 700 грн. х 99 м. та 21 дн. = 663 300 грн.).
Беручи до уваги гарантований державою мінімум розміру відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що заявлений у позовній заяві розмір відшкодування моральної шкоди у 5 000 000 гривень є необґрунтованим та занадто завищенням.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 досить великий проміжок часу перебував під слідством та судом (8 років 3 місяці та 21 день) з них під вартою 7 місяців та 14 днів, виходячи з принципів справедливості та розумності, суд вважає, що справедливою сумою відшкодування моральної шкоди буде 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень.
Що стосується витрат на правову допомогу, суд зазначає, що згідно ст. ст. 15, 60 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Разом з тим, в питанні критеріїв слід брати до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц від 19.02.2020 року. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, на підтвердження наданої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який може бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Дана правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17 та постанові від 07.04.2020 року у справі № 816/364/16.
Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими позивачем адвокату коштами та наданою йому правовою допомогою на підставі відповідного договору, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів та супроводження даної судової справи.
Позивачем, крім договору про надання правової допомоги від 17.06.2021 року, не надано більше доказів, що витрати у розмірі 50 000 гривень були ним фактично понесені на момент розгляду справи, тому суд вважає їх необґрунтованими і такими, що не підлягають відшкодуванню.
Вирішуючи питання про стягнення з витрат на проведення експертизи судом враховується чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Оскільки в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача під час судового розгляду і понесені витрати підтверджуються відповідними квитанціями у сумі 30 562 гривні - ці витрати підлягають відшкодуванню у порядку статті 141 ЦПК України.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Малиновської окружної прокуратури м. Одеси, Управління Служби безпеки України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду - задовольнити частково.
Стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) відшкодування моральної шкодив розмірі 1 500 000 (один мільйон п'ятсот тисяч) гривень 00 копійок.
В решті позовні вимоги - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 28.03.2023 року.
Суддя Н.Д. Анісімова