Справа № 2-о-61/08 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.
Провадження № 22-ц/811/2221/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
20 лютого 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.
Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.
секретар Салата Я.І.
З участю: представника Львівської міської ради -Шевченко М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 2-о-61/08 за апеляційною скаргою особи, що не брала участі у справі Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 25 квітня 2008 року у справі за заявою ОСОБА_1 , зацікавлена особа - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про встановлення факту володіння нежитловим приміщенням,-
У січні 2008 року заявник звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт його володіння на праві приватної власності нежитловим приміщенням, загальною площею 55,6 кв.м., яке знаходиться у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 , мотивуючи свої вимоги тим, що у 1996 році з дозволу ЛКП «Граніт» йому було надане в користування під майстерню нежитлове приміщення у будинку АДРЕСА_1 . Воно перебувало в антисанітарному стані, стіни були уражені грибком, підлога зігнила, сантехнічне обладнання відсутнє. Вказане приміщення має загальну площу 55.6 кв.м., розташоване у цокольному відділенні будинку, забезпечене газо-, водо- та електропостачанням. Ці приміщення до передачі їх йому ніким не орендувалися, не перебували на балансі Управління комунальної власності і не використовувалися іншими мешканцями будинку АДРЕСА_1 , як підвальні комори. У даних приміщеннях він провів цілий комплекс ремонтних робіт, затративши значні грошові кошти. Зокрема, висушив та відновив стіни, вивів грибок, наніс побілку, замінив підлогу, сантехніку, столярку та використовував за призначенням. Оскільки приміщення було приведено у придатний для житла стан, він став у ньому мешкати та займатися підприємницькою діяльністю одночасно. Приміщенням він відкрито, вільно користувався вже майже дванадцять років. Протягом останніх років він намагався оформити документи на спірне приміщення. Неодноразово звертався до ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за реєстрацією вказаного приміщення за ним і виготовленням технічної документації. Всі його звернення були залишені без задоволення, так як із-за реорганізації будинкоуправління рішення, яким йому було надане вказане приміщення втрачене, а інших документів стосовно цих приміщень у нього не має. Тим не менше, будь-яких претензій з боку владних установ стосовно володіння спірним приміщенням до нього не надходило, як і не висловлювалось вимог звільнити займане приміщення. Оскільки він тривалий час відкрито володіє спірним приміщенням і використовує їх для власних потреб, затратив значні кошти для приведення їх у відповідний стан, вважає, що набув права власності на згадані приміщення.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 25 квітня 2008 року заяву задоволено.
Встановлено факт володіння ОСОБА_1 на праві приватної власності нежитловим приміщенням, загальною площею 55,6 кв.м., яке знаходиться у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 .
Зобов'язано Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» провести державну реєстрацію належного заявнику на праві приватної власності нерухомого майна.
Рішення суду оскаржила особа, що не брала участі у справі Львівська міська рада.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду ухвалене при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що рішенням суду фактично визнано право власності на нежитлове приміщення, яке належало на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Належність приміщення на праві комунальної власності підтверджується рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів від 10 березня 1987 № 109. Звертає увагу на те, що Львівська міська рада уповноважена здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова права суб'єкта комунальної власності, а тому повинна була бути залучена до участі у справі. Стверджує, що рішення прийнято про права та обов'язки Львівської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, а тому таке рішення підлягає скасуванню. Посилається на те, що законом визначено порядок визнання права власності шляхом пред'явлення позову, тобто в порядку позовного провадження, а не в порядку окремого провадження. Звертає увагу на те, що з матеріалів справи вбачається, що в ОСОБА_1 ніколи не було правовстановлюючих документів на нежитлове приміщення, що виключає можливість встановлення факту володіння майном в порядку окремого провадження. Просить рішення суду скасувати.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Львівської міської ради Шевченко М.І. на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Процесуальним законом визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (ст.352 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Закон) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування (ст.1 Закону).
Згідно з частинами 1,2,5 ст.60 Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Належність нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова, підтверджується рішенням виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів від 10.03.1987 р.№109 (а.с.26).
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 надано заявнику у користування на підставі дозволу виданого ЛКП «Граніт». На час передачі приміщення заявнику таке було у антисанітарному стані, а заявник за власні кошти привів таке у придатний для житла стан, став у ньому проживати та займатися підприємницькою діяльністю одночасно. Оскільки заявник затратив значні кошти на приведення даного приміщення у відповідний стан, на нього ніхто протягом тривалого часу ніхто не не претендує, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 набув на нежитлове приміщення право власності.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України (далі ЦК) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною 8 ст.60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
В матеріалах справи відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про передачу нежитлового приміщення у користування заявнику, відтак оскаржуваним рішенням вирішено питання про права, свободи та інтереси територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради, оскільки нежитлові приміщення вибули з її володіння без її згоди та відома.
Наведене свідчить, що суд допустив процесуальні порушення, які полягають у незалученні до участі у справі Львівську міську раду як власника майна, що є обов'язковою підставою для скасування рішення відповідно до п.3 ч.4 ст.376 ЦПК України.
Комунальне підприємство - юридична особа, заснована на власності громади м. Львова. Комунальні підприємства є самостійними господарюючим статутними суб'єктами, які можуть здійснювати діяльність з метою одержання прибутку (доходу). Відносини органів місцевого самоврядування з комунальними підприємствами будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Надання приміщення у користування на підставі дозволу комунального підприємства не породжує виникнення права власності, а тому суд дійшов помилкового висновку про задоволення заяви.
Крім цього, суд розглянув дану справу в порядку окремого провадження, що не відповідало вимогам процесуального закону, який був чинним на час ухвалення рішення.
Відповідно до положень ст.256 ЦПК України ,який діяв на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, суд розглядає справи про встановлення факту:1) родинних відносин між фізичними особами;2) перебування фізичної особи на утриманні;3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстасви вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв'язок із певним суб'єктивним матеріальним правом.
У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи, які є спеціальними суб'єктами цього виду провадження. При визначенні кола заінтересованих осіб у встановленні факту слід враховувати їх юридичний інтерес, а саме:
- тоді, коли факти, що підлягають встановленню, можуть вплинути на їх права та обов'язки;
- якщо це організації та установи, в яких заявник буде реалізовувати рішення про встановлення факту.
За змістом наведених положень закону окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав.
Встановлення факту не повинно пов'язуватися з наступним вирішенням спору про право та впливати на обсяг цивільних прав та обов'язків в інших правовідносинах третіх осіб, які не були залучені до участі у справі як заінтересовані особи. Інакше така заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а відповідний факт, за наявності спору про право, має бути встановлений у справі в порядку позовного провадження.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 7 листопада
2018 року у справі № 638/2475/13-ц (провадження № 61-14906св18).
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права, за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права та обов'язки Львівської міської ради, оскільки ним фактично визнано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 55,6 кв.м., яке знаходиться у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_1 , яке належало на праві комунальної власності територіальній громаді м.Львова в особі Львівської міської ради. Крім цього, дана справа не підлягала розгляду в порядку окремого провадження, тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні заяви.
Статтею 376 ЦПК визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з заявника підлягає стягненню судовий збір оплачений Львівською міською радою за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.3,4;376 ч.3, 383; 384; 389-391 ЦПК України,-суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу особи, що не брала участі у справі Львівської міської ради задовольнити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 квітня 2008 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його заяви про встановлення факту володіння нежитловим приміщенням на праві приватної власності.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Львівської міської ради 745,00 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 02 березня 2023 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк