печерський районний суд міста києва
Справа № 757/17762/22-ц
23 березня 2023 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Волкової С.Я. за участю секретаря судових засідань Топал А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій відповідача неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та моральної шкоди,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, просить стягнути з Державного бюджету України кошти в сумі 3 576,00 грн - 3% річних, 19 875,56 грн інфляційних втрат, всього 23 451,56 грн, а також 150 000,00 грн моральної шкоди. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.04.2020 р. по справі № 440/4628/19 стягнуто із Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 110 205,03 грн матеріальної шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, судом видано виконавчий лист у справі, який направлено на виконання до Державної казначейської служби України, отримав відповідь директора юридичного департаменту Воліка В., з якої вбачається, що законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.
Ухвалою суду від 25.07.2022 р. відкрито провадження у справі.
Відповідачем Державною казначейською службою України подано відзив на позовну заяву.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини і дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Надані суду документи свідчать про те, що Державна казначейська служби України листом № 5-11/20405 від 13.11.2020 р. повідомила ОСОБА_1 про те, що за результатами опрацювання його заяви від 06.10.2020 р. щодо відшкодування 110 205,03 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, згідно з Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 р. № 215, основними завданнями Казначейства є реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку та виконання бюджетів; що частиною другою статті 129-1 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; що відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний неконституційним і скасований, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів; що частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Згідно частини другої статті 23 Бюджетного кодексу України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом, проте станом на сьогоднішній день законодавством не визначено джерело та порядок відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним; що з огляду на зазначене після встановлення у законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних призначень Казначейство здійснить заходи по виконанню виконавчого листа, виданого 29.09.2020 р. Полтавським окружним адміністративним судом по справі № 440/4628/19 про стягнення на його користь 110 205,03 грн шкоди.
ОСОБА_1 ,звертаючись до суду із позовом до Державної казначейської служби України про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та моральної шкоди, свої вимоги обґрунтовує статтею 56 Конституції України, статтями 625, 1167 ЦК України.
За змістом статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт третій постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Згідно статті 2 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Означеною вище постановою Пленуму Верховного Суду України визначено, що відповідно до положень Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, та роз'яснено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, з яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставин, що мають значення для вирішення спору (пункти, третій, четвертий постанови).
Суд, проаналізувавши норми закону, зібрані у справі докази у їх сукупності, вважає, що у судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт порушення прав ОСОБА_1 відповідачем, відповідач Державна казначейська служби України діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог закону, отже не знайшов свого підтвердження факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, оскільки йому не відмовлено у виконанні судового рішення, виконавчий документ не повернуто без виконання, а вжито й вживаються всі передбачені законодавством заходи для його виконання.
Між тим відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Крім того необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб. При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватися відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди, такого рішення позивачем суду не надано.
Суд знаходить помилковим посилання ОСОБА_1 на статтю 625 ЦК України, яка визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань, втім між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем Державною казначейською службою України до ухвалення рішення про стягнення шкоди не існувало будь-яких зобов'язань, спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення, а отже до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.
Постановами Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц підтверджено позицію щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов'язань (частина друга статті 625 ЦК України). Верховний Суд наголошує на тому, що саме боржник (суб'єкт, що прострочив виконання грошового зобов'язання) повинен нести відповідальність за це. Втім казначейство не є боржником, який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Поданий ОСОБА_1 виконавчий лист виданий на підставі рішення суду, ухваленого відповідно до статті 1175 ЦК України, якою передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осію цих органів, безпосередньо за рахунок держави.
Конституційний суду України у рішенні від 03.10.2001 р. № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує на те, що в Основному Законі держави розмежовуються такі поняття, як держава, орган державної влади, посадові і службові особи (статті 3, 5, 6, 13, 38, 55, 56, 61 та інші). Матеріальна та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України).
Верховний Суд у постанові від 30.04.2020 р. у справі № 804/2076/17 зазначив, що обов'язок держави відшкодувати шкоду виникає з правовідносин, суть яких можна охарактеризувати як деліктні, а вид юридичної відповідальності - цивільно-правовий. У цих правовідносинах боржником є держава, яка реалізує свій обов'язок щодо відшкодування шкоди (на підставі судового рішення) через Казначейство.
Верховний Суд у тій же постанові зазначив, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб'єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що суб'єкт владних повноважень бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересів особи.
Відповідач Державна казначейська служба України, викладаючи заперечення проти позову ОСОБА_1 , у відзиві зазначив, що Казначейство відповідно до наданих повноважень не має права законодавчої ініціативи, а також не має можливості встановлювати або змінювати бюджетні призначення, що питання передбачення коштів на певну мету у законі про Державний бюджет України віднесено виключно до прерогативи Верховної Ради України. Крім того, Міністерство фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України; забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга статті 32 Бюджетного кодексу України); що Казначейством постійно направляються листи до Міністерства фінансів України із пропозиціями про вжиття заходів щодо забезпечення виконання рішення суду, а саме: передбачити у Державному бюджеті видатки для безспірного списання коштів у вказаній категорії справи. На підтвердження означених тверджень відповідачем надано суду відповідні докази, у тому числі листування із Міністерством фінансів України, звернення до суду, що видав виконавчий лист, із заявою про роз'яснення виконання постанови суду по справі.
Керуючись статтями 19, 56, 129-1, 130 Конституції України, статтями 11, 16, 509, 625, 1167 ЦК України, статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовуОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання дій відповідача неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та про стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання та моральної шкоди.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6 ЄДРПОУ: 37567646).
Суддя Волкова С.Я.