печерський районний суд міста києва
Справа № 757/8946/22-ц
15 вересня 2022 року
Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участю секретаря судового засідання Солонухи Д. Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, -
У лютому 2022 позивач звернувся до суду із позовом до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 05.12.2014 по 02.03.2015 він перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи на посаді помічника-консультанта за строковим трудовим договором на постійній основі без поширення дії Закону України «Про державну службу» (патронатна служба). Після звільнення йому не було виплачено грошову конденсацію за невикористаних 7,5 днів щорічної відпустки. При цьому, невиплата компенсації за невикористану відпустку надає йому право у відповідності до ст. 117 КЗпП України на стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.06.2022 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.
В судовому засіданні 02.09.2022 представник позивача та представник відповідача надали пояснення на обґрунтування своєї позиції.
Також, до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому вказується, що саме депутат є безпосереднім керівником стосовно своїх помічників-консультантів, який самостійно визначає їхню кількість, посадові обов'язки, напрями діяльності, а також особисто розподіляє виділений йому Верховною Радою місячний фонд заробітної плати помічників-консультантів, визначає вид та розмір виплат, приймає рішення щодо надання відпусток, матеріальної допомоги та виплати компенсацій, тощо, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність у Апарата Верховної Ради України статусу «роботодавця».
Посилається на те, що у зв'язку з повним використанням, розподіленням фонду народними депутатами України, у Апарата Верховної Ради України не було правових підстав здійснити нарахування та виплату компенсації позивачу за всі календарні дні невикористаної основної щорічної відпустки, а тому вважає, що розрахунок з ОСОБА_1 при його звільненні був проведений у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Фірсова Є. П.
Позивач у відповіді на відзив зауважує, що Апарат Верховної Ради України є уповноваженим органом для фінансового та кадрового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України.
15.09.2022 представники сторін подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Суд, розглянувши справу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 22.03.2021 № 20-20/253 ОСОБА_1 з 05.12.2014 по 02.03.2015 працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України восьмого скликання Фірсова Є.П. без поширення дії Закону України «Про державну службу». За період роботи з 05.12.2014 по 02.03.2015 не використано 7,5 календарних дні щорічної основної відпустки.
Згідно розрахунку, компенсація при звільненні ОСОБА_1 за 7,5 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки складає 529,20 грн.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII) (3723-12) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України «Про відпустки».
Спір щодо невиплати відповідачем грошової компенсації за невикористану відпустку в спірний період не підлягає розгляду у порядку норм КАС, оскільки у цей період дія Закону України «Про державну службу» на позивача не розповсюджувалась.
Такий спір підлягає розгляду у порядку норм ЦПК України, про що відповідно є судова практика Верховного Суду № 757/57336/16.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України «Про статус народного депутата України» помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно з положеннями ч. 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в Постанові № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з ч. 7 ст. 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення), помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до ч.2 ст. 2.2 Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до ст. 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що саме на Апарат Верховної Ради України покладені повноваження як кадрового так і фінансового забезпечення прикріплених помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі. Тобто, саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (не виплату) їх місячного фонду заробітної плати, яка не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату.
Частинами 1 та 3 ст. 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України «Про відпустки».
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Положення ч. 1, 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 ,4 ст. 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
З системного аналізу викладеного вбачається, що підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи із займаної посади.
При цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як встановлено судом, позивачем не використано 7,5 календарних дні щорічної основної відпустки за періоди роботи на посадах помічника-консультанта народного депутата України без поширення дії Закону України «Про державну службу».
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу належні їй суми за невикористану щорічну відпустку.
Обмежене фінансування державних органів жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у особи права на отримання гарантованої законом виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні, у тому числі з посади помічника-консультанта народного депутата України.
Відтак, доводи відповідача, що у зв'язку з повним використанням, розподіленням фонду народними депутатами України, у Апарата Верховної Ради України не було правових підстав здійснити нарахування та виплату компенсації позивачу за всі календарні дні невикористаної основної щорічної відпустки, а тому розрахунок був проведений у повному обсязі в межах фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України Фірсова Є. П., не заслуговують на увагу.
Крім того, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці, тому суд дійшов висновку, що дії відповідача не відповідають вимогам закону, порушують трудові права та гарантії, які є складовими конституційного права на соціальний захист, що є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.
Таким чином, невиплата відповідачем позивачу грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, порушує майнові права та інтереси позивача, а тому підлягають стягненню.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки позивачу невиплачено відповідачем компенсацію за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд приходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню.
Апарат Верховної Ради України, як суб'єкт владних повноважень здійснює повноваження щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку самостійно. Тобто, відповідач має здійснити відповідні нарахування, провести їх виплату, а особа, якій здійснено такі виплати, у випадку не згоди із їх сумою (розрахунком) не обмежена в реалізації захисту свого порушеного права в судовому порядку.
Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а тому, з метою належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки тривалістю 7,5 календарних днів за періоди з 05.12.2014 по 02.03.2015.
Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання позову в розмірі 992,40 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. 3, 8, 19, 34, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. 21, 23, 47, 115, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст. 3, 24 Закону України «Про відпустки», ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку - задовольнити.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за періоди роботи з 05.12.2014 по 02.03.2015.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки при звільненні, з 02.03.2015 по день фактичного розрахунку.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) на відшкодування сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Апарат Верховної Ради України (ЄДРПОУ 20064120, місцезнаходження: вул. Грушевського, буд. 5, м. Київ, 01008).
Суддя Ю. Г. Головко