ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/12372/22
провадження № 2/753/347/23
16 березня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Лужецької О.Р.,
при секретарі - Григораш Н.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин договору позики
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин договору позики, в якому просила суд визнати недійсними п.8 та п. 11 договору позики № К220421-2 від 22.04.2021 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.04.2021 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики № К220421-2, відповідно до умов якого відповідач передав у власність позивача грошові кошти, а позичальник зобов'язався повернути позику у визначений цим договором строк.
Відповідно до п. 11 Договору, у разі прострочення виконання зобов'язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості. Зазначає, що п.11 Договору позики покладає на позивача додаткову відповідальність та суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України, що у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.
Згідно з п.8 Договору, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п.1 даного договору готівкою в м. Києві. Вказує, що п.8 Договору позики, обмежує позивача у формах розрахунків та суперечить ч. 1 ст. 1087 ЦК України, що у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.
На підставі вищевикладеного просила позов задовольнити.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2022 р. головуючим суддею у даній справі визначено суддю Лужецьку О.Р.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 31.10.2022 р. відкрито провадження у даній справі та постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
30.01.2023 р. до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач заперечує щодо задоволення позову.
В судове засідання позивач не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідач в судове засідання не прибув, представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі, заперечував щодо задоволення позову.
З урахуванням зазначеного суд вважає за можливе розглянути справу без участі позивача та відповідача на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 22.04.2021 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики № К220421-2. (а.с.6)
Відповідно до п.1 Договору позики, позикодавець передає у власність позичальнику, а позичальник приймає у власність від позикодавця грошові кошти в сумі 187 105,14 грн., що за курсом продажів доларів США а АТ КБ «Приватбанк» на день укладення цього договору еквівалентно 6 642 дол. США, в свою чергу, позичальник зобов'язується повернути позику у визначений цим договором строк, та згідно з визначеними цим договором умовами сторони домовились, що загальна сума в гривнях, яка підлягає поверненню у строки та в порядку передбаченому цим договором буде 6 642 долари США, за курсом АТ КБ «Приватбанк» на дату здійснення платежу, не пізніше ні через 3 (три) місяці з моменту укладення даного договору, тобто до 22.07.2021 р. включно. За домовленістю сторін позика є безпроцентною.
Факт отримання грошових коштів позивачем підтверджується розпискою.
Згідно з п.8 Договору, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, зазначеної в п.1 даного договору готівкою в м. Києві.
Відповідно до п. 11 Договору, у разі прострочення виконання зобов'язання (несвоєчасне повернення позики або її чергової частини за графіком) позичальником за даним договором, позичальник зобов'язаний сплатити позикодавцю неустойку у розмірі 1% від загальної суми заборгованості, за кожний календарний день існування простроченої заборгованості.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості . Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно зі ст. 1047 ЦК України, договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа,- незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, правочин завжди дійсний, але він може бути дійсним умовно. Заінтересована особа може його оспорити, і тоді він втратить силу за рішенням суду.
Згідно до вимог ст. 215 ЦК України, необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні і оспорювані. Нікчемні - ті, недійсність яких прямо встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо). Оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом (ч. 2 ст. 215 ЦК).
Цивільним кодексом України передбачені підстави недійсності правочину, зокрема підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також: інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей., яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Разом з тим, належних доказів, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, позивачем не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи.
Отже, на підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, достатніх для визнання недійсними пунктів 8, 11 договору позики № К220421-2 від 22.04.2021 р.
Натомість, узгодження сторонами істотних умов договору позики, факт отримання грошових коштів позивачкою підтверджується змістом розписки, яка власноручно нею складена.
З надано до суду примірника договору вбачається, що в ньому зазначена суму позики, порядок надання та повернення позики, зазначений розмір пені у разі порушення строків повернення позики, строк дії договору та інше.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. В силу ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При укладенні договору позики сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України.
За вказаних обставин відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про визнання недійсними пунктів 8, 11 даного договору.
Керуючись ст.ст. 203, 204, 215, 219, 220, 224, 230, 626, 627, 1046, 1047, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-82, 89, 141, 263-265, 274 - 279, 280, 284, 285, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними окремих частин договору позики - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА