справа№380/21447/21
27 березня 2023 року
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп'як О.О., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій ,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) з вказаним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 : код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 19.05.2017 року у зв'язку із звільненням з військової служби;
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 по 11.10.2021 в сумі 257 915, 25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не розрахувався у повному розмірі із позивачем під час звільнення, що змусило його звернутися з відповідним позовом до Львівського окружного адміністративного суду (справа № 380/7363/20, №380/4321/21). Вказує, що на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду відповідач нарахував позивачеві на картковий рахунок кошти, а отже відбувся остаточний розрахунок по належним йому виплатам, відтак в період з 20.05.2017 року до 11.10.2021 існувала затримка в розрахунку у зв'язку із звільненням. Вважає, що у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У зв'язку з чим просить суд задоволити позов повністю.
Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Вказують, що позивач щодо розміру належних йому при звільненні сум тривалий час не звертався до суду, відтак на думку представника відповідача такі дії позивача не є стягненням заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього відшкодування, в розмірі середнього заробітку.
06.03.2023 року на адресу суду представником відповідача подано додаткові пояснення у справі (вх. 4199 ел), у яких вказують про те, що на розгляді у Львівському окружному адміністративному суді перебуває справа № 380/4094/22 за позовом позивача до Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з серпня 2010 року по 31 грудня 2013 року та з січня 2016 року по 19 травня 2017 року. Представник відповідача зазначає, що між сторонами наявний спір про розміри належних сум при звільненні та Військовою частиною НОМЕР_1 не проведено остаточного розрахунку з позивачем.
Відносно процесуальних дій, вчинених у зв'язку із розглядом справи, слід зазначити, що ухвалою судді від 29 листопада 2021 року позовну заяву, залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді від 01 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 15 березня 2022 року провадження в адміністративній справі № 380/21447/21 зупинено.
Ухвалою суду від 27 лютого 2023 року провадження в адміністративній справі № 380/21447/21 поновлено.
Ухвалою суду від 27.03.2023 відмовлено у клопотанні представника відповідача про залишення позовної заяви без руху.
Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 06.05.2017 № 124 капітана ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі п. «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п. 1 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням п.п. «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом 2 ч. З ст. 23 цього Закону) п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2017 № 99 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 з 19.05.2017.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 12.10.2015 ОСОБА_1 набув статус учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
10.11.2020 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № №380/7363/20, яким позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 19.05.2017 компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015 - 2017 роки. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) компенсацію за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.05.217. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
13.05.2021 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 380/4321/21, яким визнано протиправними дії та бездіяльність військової частини НОМЕР_5 в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Зобов'язано військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889, з відрахуванням раніше проведених виплат. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_5 в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, у лютому 2014 року, серпні 2015 року, червні 2016 року, квітні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. Зобов'язано військову частину НОМЕР_5 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у лютому 2014 року, серпні 2015 року, червні 2016 року, квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 року, справа № 380/4321/21 (пров. № А/857/12331/21), апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 380/4321/21 - без змін.
Відповідно до картки особового рахунку ОСОБА_1 , за 2017 рік та виписок картрахунку акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» військовою частиною НОМЕР_1 на рахунок ОСОБА_1 виплачено: у травні 2017 року кошти в розмірі 11030.8 грн. - грошове забезпечення за травень 2017 року; у травні 2017 року кошти в розмірі 6894,25 грн. - матеріальна допомога для вирішення соціально побутових питань, у травні 2017 року кошти в розмірі 44541.35 грн. - одноразова грошова допомога при звільненні, а також, на виконання судових рішень: 22.01.2021 кошти в розмірі 18044.96 грн. - компенсація за невикористану додаткову відпустку; 12.10.2021 кошти в розмірі 31831.07 грн. - одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років, недоплачені допомоги на оздоровлення у лютому 2014 року, серпні 2015 року, червні 2016 року, квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Позивач уважає, що оскільки виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50%, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років, недоплачені допомоги на оздоровлення у лютому 2014 року, серпні 2015 року, червні 2016 року, квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв'язку з чим звернуся до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50%, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років, недоплачені допомоги на оздоровлення у лютому 2014 року, серпні 2015 року, червні 2016 року, квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року (далі - Положення) передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти висновку, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19, у якій сформував наступний правовий висновок.
Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років, одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років, недоплачені допомоги на оздоровлення у лютому 2014 року, серпні 2015 року, червні 2016 року, квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
В той же час, враховуючи пояснення представника відповдіача, з комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» суд встановив, що у лютому 2022 року ОСОБА_1 , звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 у якій просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з серпня 2010 року по 31 грудня 2013 року та з січня 2016 року по 19 травня 2017 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з серпня 2010 року по 31 грудня 2013 року та з січня 2016 року по 19 травня 2017 року. (справа № 380 №380/4094/22/). Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 380/4094/22 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Беручи до уваги вказану обставину, суд доходить висновку, що на момент вирішення цієї справи існує спір між та військовою частиною НОМЕР_1 в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з серпня 2010 року по 31 грудня 2013 року та з січня 2016 року по 19 травня 2017 року, а відтак є неможливим установлення розміру усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.02.2021 у справі №160/13220/19, згідно з яким невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення на користь позивача з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, який обчислюється за весь період протиправної затримки виплати належних йому коштів до проведення повного розрахунку з ним.
Разом з тим суд звертає увагу позивача на те, що він не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні після проведення з ним остаточного розрахунку та чіткого визначення сум, які йому належали при звільненні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявленого позову в повному обсязі.
Відповідно до статті 139 КАС України повернення судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову, не передбачено.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 : код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 по 11.10.2021 в сумі 257 915, 25 грн., - відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п15.5 п.5 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Карп'як Оксана Орестівна