у складі:
головуючого
Міщенка С.М.,
суддів
Глоса Л.Ф. , Паневіна В.О,
за участю прокурора Яковенко Р.І.
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 серпня 2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 1 червня 2006 року щодо ОСОБА_1
ОСОБА_1,
21 травня 1970 року народження,
уродженця та жителя м. Лисичанська Луганської області,
раніше не судимого,
засуджено: - за ст. ст. 15, 115 ч.2 п.п. 1,6 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 2 ст. 187 КК України на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено 9 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Луганській області 139 грн. 49 коп.
Як визнав суд, у серпні 1996 року ОСОБА_1 на вулиці Першотравневій м. Лисичанську знайшов револьвер “Скат», перероблений саморобним способом для здійснення пострілів набоями калібру 5,6 мм і споряджений цими набоями, який він приніс до свого місця проживання, де незаконно зберігав до 27 серпня 1996 року.
27 серпня 1996 року близько 23 години у ОСОБА_1 та особа, матеріали справи щодо якої виділено в окреме провадження в зв'язку з її розшуком, будучи в стані сп'яніння, за попередньою змовою між собою дійшли згоди вчинити розбійний напад та умисне вбивство своїх знайомих - ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з метою заволодіння їх майном.
Реалізуючі свої злочинні наміри, вони під вигаданим приводом сіли на заднє сидіння автомобіля потерпілих. Рухаючись по вулиці Малиновського м. Лисичанська засуджений попросив ОСОБА_2 зупинити автомобіль. Після зупинки він з наявного в нього револьвера здійснив постріл в потилицю ОСОБА_2, а інший співучасник накинув мотузку на шию потерпілої ОСОБА_3 став її душити. В зв'язку з тим, що куля застряла в м'яких тканинах голови потерпілого і він вчинив активний опір злочинним діям ОСОБА_1, відібравши нього револьвер, а потерпілій ОСОБА_3 вдалося звільнитися від накинутої на її шию удавки, вирватися від нападника та втекти, засуджений та його співучасниця не довели до кінця свій умисел на вбивство двох осіб з незалежних від них причин. Потім ОСОБА_2, виявивши у себе поранення та побачивши, що до автомобіля повертається особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, злякався продовження злочинних дій нападників, закрив автомобіль і пішов за підмогою. В той час засуджений та його співучасниця розбили вікно автомобіля і заволоділи грошима потерпілих в розмірі 52000000 крб.(520 грн.), після чого з місця скоєння злочину втекли.
У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1. скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого й .неправильним застосуванням кримінального закону, яке полягає в помилковій кваліфікації судом дій засудженого за законом про кримінальну відповідальність за вчинення умисного вбивства, визначеного Кримінальним кодексом України 2001 року в той час коли його дії належало кваліфікувати за відповідними статтями Кримінального кодексу України 1960 року.
У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 також просить вирок щодо засудженого скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що суд призначив засудженому занадто м'яке покарання.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, прокурора, який підтримав касаційне подання та касаційну скаргу потерпілого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному поданні й касаційній скарзі, колегія судів вважає, що касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає, а касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні за попередньою змовою групою осіб розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з замахом на вбивство двох осіб, а також у незаконному придбанні, зберіганні та носінні вогнепальної зброї і бойових припасів за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на сукупності наявних у справі доказів, і є правильним, що прокурором в касаційному поданні та потерпілим в касаційній скарзі не оспорюється.
В основу обвинувального вироку суд обґрунтовано поклав досліджені у встановленому законом порядку показання потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, які стверджували, що засуджений разом з іншою особою, вчинили на них розбійний напад, намагалися позбавити їх життя та заволоділи їх майном за обставин, встановлених судом.
Ці показання потерпілих були послідовними, відповідають іншим об'єктивним доказам, які належно перевірені судом і змістовно наведені у вироку.
Зокрема, відповідно до висновків судово-медичних експертиз виявлені у потерпілих тілесні ушкодження могли бути спричинені за обставин, вказаних ними при відтворенні обстановки і обставин події; згідно з висновком балістичної експертизи вилучена з голови потерпілого куля є частиною такого ж набою, як і в револьвері, відібраному у ОСОБА_1; сам засуджений не заперечував, що він здійснив постріл з револьвера в потилицю потерпілому.
Оцінивши наявні у справі докази, та врахувавши і ту обставину, що ОСОБА_1 здійснив постріл з вогнепальної зброї в голову ОСОБА_2, а співучасниця у той час намагалася задушити Лягасову, суд прийшов до правильного висновку про спрямованість умислу засудженого на умисне вбивство за попередньою змовою двох осіб з користі.
Таким чином, доказами, які є у справі і наведені у вироку, встановлено винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів.
Дії ОСОБА_1 за вчинення за попередньою змовою групою осіб розбійного нападу та незаконного поводження зі зброєю і бойовими припасами кваліфіковано за ст.ст. 187 ч.2, 263 ч.1 КК України правильно.
Його ж дії за вчинення за попередньою змовою групою осіб замаху на умисне вбивство двох осіб з користі суд помилково кваліфікував за ст.ст. 15, 115 ч. 2 КК України 2001 року. Матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 В.І. вчинив злочини до набрання чинності Кримінальним кодексом України 2001 року. Такі дії слід було кваліфікувати за ст.93 КК України 1960 року, оскільки ст. 115 ч.2 КК України 2001 року передбачає більш суворе покарання і згідно зі ст.5 КК України 2001 року застосовуватись не може.
Крім того, згідно з п. 13 розділу 2 Кримінального кодексу України 2001 року у разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до набрання чинності цим Кодексом, застосовується стаття 42 Кримінального кодексу 1960 року. Суд же призначив ОСОБА_1 за сукупністю злочинів покарання, застосувавши до нього ст. 70 КК України 2001 року.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне виправити ці помилки суду шляхом внесення у постановлений щодо ОСОБА_1 вирок відповідних змін, перекваліфікувавши його дії із ст.ст. 15, 115 ч.2 п.п. 1,6 КК Кураїни 2001 року на ст.ст. 17, 93 п.п. »а», »і» КК України 1960року.
Що стосується доводів касаційного подання прокурора та касаційної скарги потерпілого про те, що суд призначив засудженому занадто м'яку міру покарання, то їх не можна визнати обґрунтованими з наступних підстав.
Судом враховано, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин. Разом з тим дії засудженого не потягли за собою тяжкі незворотні наслідки, що обґрунтовано прийняв до уваги суд першої інстанції і аргументував свої висновки у вироку при призначенні покарання. Крім того, як вбачається з вироку, суд урахував всі дані про особу засудженого, зокрема те, що він має неповнолітню дитину, матір похилого віку, позитивно характеризується, давність події злочину. Указані обставини відповідають матеріалам справи та обґрунтовано визнані судом такими, що пом'якшують покарання засудженого.
З огляду на викладене доводи, наведені в касаційному поданні та скарзі, про невиправдану м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання є безпідставними.
Таке покарання, за переконанням колегії суддів, є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Тому немає підстав уважати, що суд при призначенні покарання ОСОБА_1 порушив вимоги ст.65 КК України.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів,-
касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Луганської області від 1 червня 2006 року щодо ОСОБА_1 - змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ст. ст. 15, 115 ч.2 п.п. 1,6 КК України 2001року на ст. ст. 17, 93 п.п. “а», »і» КК України 1960 року і призначити йому за цим законом покарання у виді дев'яти років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 42 КК України (1960 р.) вважати ОСОБА_1 засудженим за сукупністю злочинів, передбачених ст.ст. 17, 93 п.п. “а», “і» КК України 1960 року, ст. ст. 187 ч. 2, 263 ч. 1 КК України 2001 року на дев'ять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
У решті цей вирок щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
Судді:
Міщенко С.М. Паневін В.О. Глос Л.Ф.
Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів
ухвалила:
касаційне подання заступника прокурора Чернігівської області задовольнити.
Вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 грудня 2005 року щодо Векли Руслана Петровича змінити, перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 289 КК України на ч. 1 ст. 289 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді _______ позбавлення волі.
Судді:
Глос Л.Ф.