30.08.2010 року Справа № 33/114-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Виноградник О.М. ( доповідач)
суддів: Джихур О.В., Пруднікова В.В. (зміни у складі колегії суддів на підставі розпорядження від 27.08.2010р. № 807)
при секретарі: Ковзикові В.Ю.
за участю представників сторін:
позивача -Скиба С.Г., дов. № б/н від 16.07.2010р.;
відповідача -не з'явився; про час та місце судового засідання повідомлений належним чином (а.с.5, т.2);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Павлоградвугілля” м.Павлоград
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2010 року
у справі № 33/114-10
за позовом відкритого акціонерного товариства “Павлоградвугілля”, м.Павлоград
до товариства з обмеженою відповідальністю “Ютмис”, м.Дніпропетровськ
про визнання договору недійсним
В судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2010р. (суддя Рудовська І.А.) по справі № 33/114-10 за позовом відкритого акціонерного товариства “Павлоградвугілля” (далі - ВАТ “Павлоградвугілля”) до товариства з обмеженою відповідальністю “Ютмис” (далі -ТОВ “Ютмис”) про визнання договору недійсним в задоволенні позову було відмовлено.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано відсутністю правових підстав визнання договору недійсним, наявністю у справі доказів, підтверджуючих виконання обома сторонами умов договору, фактом наступного схвалення позивачем оспорюваного договору; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.181 Господарського кодексу України, ст.638 ЦК України.
Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, його оскаржує в апеляційному порядку позивач по справі -ВАТ “Павлоградвугілля” м.Павлоград, посилається на порушення господарським судом при його прийнятті норм матеріального права, на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, зокрема:
- господарським судом порушено вимоги ст.ст.202, 203, ч.2 ст.207, ст..215 ЦК України, оскільки оспорюваний правочин від імені позивача - юридичної особи, підписано особою без відповідних повноважень -директором філії ВАТ “Павлоградвугілля” “Павлоградське управління з матеріально-технічного постачання”.
Відповідач по справі -ТОВ “Ютмис” -у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечує, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
05.09.2005р. між ВАТ “Павлоградвугілля” (“зберігач” за договором, позивач по справі, скаржник) в особі директора по закупівлі -директора філії ВАТ “Павлоградвугілля” “Павлоградського управління з матеріально-технічного постачання”, який на підставі довіреності № 1 юр/1879 від 12.04.2005р. та ТОВ “Копра цією “Ютмис” (“”поклажодавець” за договором, відповідач по справі) було підписано договір про відповідальне зберігання № ФЛ-20/1821-У (а.с.8-9, т.1).
Як вбачається з преамбули договору, розділу 8 останнього, договір було підписано від “зберігача” директором по закупівлі -директором філії ВАТ “Павлоградвугілля” Асауловим В.М. на підставі довіреності № 1-юр/1879 від 12.04.2005р.
09.12.2006р. до договору № ФЛ-20/1821-У було укладено додаткову угоду (а.с.10, т.1). Як вбачається із преамбули додаткової угоди, її було підписано від імені “зберігача” -ВАТ “Павлогравугілля” директором філії Асауловим В.М. на підставі довіреності від 20.11.2006р.
02.04.2008р. до договору № ФЛ-20/1821-У було оформлено та підписано другу додаткову угоду (а.с.11, т.1). Зазначену додаткову угоду було підписано тими ж особами, що і договір та додаткову угоду від 09.12.2006р.
Від імені ВАТ “Павлоградвугілля” додаткову угоду від 02.04.2008р. підписав директор філії ВАТ “Павлоградвугілля”, він же заступник директора ВАТ “Павлоградвугілля” Асаулов В.М. на підставі довіреності від 01.03.2008р. Із змісту договору № ФЛ-20/1821-У, двох додаткових угод вбачається, що їх засвідчено печаткою позивача, а не філії, що не спростовується позивачем.
Довіреність від 20.11.2006р., від 01.03.2008р. відсутні в матеріалах справи, не надано жодною із сторін в ході розгляду справи судам обох інстанцій відповідно до ст.33 ГПК України.
Із наданої позивачем до справи довіреності від 12.04.2005р. № 1 юр/1879 вбачається, що Асаулов В.М. -директор з закупівель -директор філії ВАТ “Павлоградвугілля” був уповноважений укладати від імені позивача угоди, підписувати господарські договори, пов'язані із закупівлею для ВАТ “Павлоградвугілля” продукції виробничо-технічного призначення, енергоносіїв, сировини, матеріалів та комплектуючих, строк дії довіреності з 01.03.2005р. по 31.12.2005р. (а.с.12, т.1).
На вимогу суду апеляційної інстанції (ухвала від 16.08.2010р.) документи, підтверджуючи правовий статус позивача, а саме, статут, положення про філію надано не було без поважних причин, докази протилежного відсутні, не надавались скаржником відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.
Будь-які інші докази, підтверджуючи факт розірвання, зміни в встановленому законом порядку договору № ФЛ-20/1821-У відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін в ході розгляду справи згідно зі ст.33 ГПК України.
Докази визнання недійсним в встановленому законом порядку договору № ФЛ-20/1821-У з інших підстав, ніж визначені позивачем по справі, відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін відповідно до ст..33 ГПК України.
Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач просив визнати недійсним договір № ФЛ-20/1821-У від 05.09.2005р. на підставі ст.ст.202, 203, ч.3 ст.215, ст.ст.207, 215 ЦК України (а.с.2-3, т.1). Будь-які заяви щодо зміни позовних вимог відповідно до ст.22 ГПК України позивачем до господарського суду не надавались, відсутні в матеріалах справи.
На виконання оспорюваного договору сторонами вчинялись дії по виставленню рахунків на оплату за послуги зберігання, сплачувались зазначені рахунки позивачу відповідачем, саме позивачем здійснювалось приймання платежів за оспорюваним договором, сторонами оформлювались та підписувались також акти виконаних робіт по договору № ФЛ-20/1821-У, що підтверджується доказами по справі (рахунками, платіжними дорученнями на оплату послуг за договором, актами виконаних робіт (а.с.35-112, т.1)).
Докази, підтверджуючи, що позивачем було здійснено повернення оплати послуг за договором № ФЛ-20/1821-У відповідачеві відсутні в матеріалах справи, не надавались позивачем судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст.33 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Частинами 1, 3 ст.92 ЦК України регламентовано, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Отже, про такі обмеження директора філії ВАТ “Павлоградвугілля” було зазначено при укладенні договору № ФЛ-20/1821-У, в його преамбулі.
Згідно зі ст.239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Статтею 241 ЦК України регламентовано, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Таким чином, враховуючи повноваження заступника директора -директора філії ВАТ “Павлоградвугілля” Асаулова В.М., які обмежено колом повноважень згідно із довіреністю (а.с.12, т.1) -укладення договорів по закупівлі -укладення договору № ФЛ-20/1821-У, предметом якого є надання послуг по зберіганню, здійснено заступником директора -директором філії позивача з перевищенням повноважень.
Однак, сплата за послуги зберігання на розрахунковий рахунок позивача, прийняття цих платежів позивачем (докази повернення оплат відсутні, як зазначалось вище), оформлення рахунків на оплату послуг за оспорюваним правочином свідчать про факти наступного схвалення договору № ФЛ-20/1821-У позивачем.
За цих обставин висновок господарського суду, викладений в резолютивній частині оскаржуваного рішення відповідає вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позов (а.с.21-23, т.1) відповідачем було зроблено заяву про застосування строків позовної давності.
Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3, 4 ст.267 встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Отже, оспорюваний договір було укладено 05.09.2005р., тоді як з позовом до господарського суду позивач звернувся 16.03.2010р. (а.с.2, т.1), тобто після закінчення трьохрічного строку позовної давності.
Натомість, колегія суддів зазначає, що суд вправі відмовити в задоволенні позову на підставі ч.4 ст.267 ЦК України лише у випадку, якщо позов є обґрунтованим по суті заявлених вимог, а оскільки по цій справі в задоволенні позову слід відмовити, враховуючи вищевикладене, то посилання лише на ч.4 ст.267 ЦК України, як на підставу відмови в позові не можна вважати такою, що ґрунтується на повному, всебічному, об'єктивному розгляді справи з урахуванням усіх обставин (ст.ст.43, 99 ГПК України).
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2010р. по справі № 33/114-10 -залишити без змін; апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Павлоградвугілля” м.Павлоград -залишити без задоволення.
Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий О.М. Виноградник
Судді О.В. Джихур
В.В.Прудніков