19.08.10
Чернігівської області
м.Чернігів тел. 698-166
просп.Миру,20 тел.77-44-62
Іменем України
19 серпня 2010 року Справа №8/104
За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 16661
До відповідача: Публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011 (Чернігівська обласна дирекція “Райффайзен Банк Аваль”, пр-кт. Перемоги, 21, м. Чернігів, 14000)
Про визнання недійсною додаткової угоди до генеральної кредитної угоди та кредитного договору.
Суддя Т.Г. Оленич
Від позивача: ОСОБА_1 -особисто; ОСОБА_3 - довіреність від 10.11.2009р., зареєстрована в реєстрі за № 2608; ОСОБА_4 -представник, довіреність від 18.08.2010р., зареєстрована в реєстрі за №2112
Від відповідача: не з'явився
В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Позивачем заявлено позов про визнання недійсними додаткової угоди №1 від 14.05.2008р. до генеральної кредитної угоди №012/16-31/038 від 04.05.2007р. та кредитного договору №010/13-1089/69632 від 14.05.2008р., як таких, що укладені під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначає, що до підписання оспорюваних правочинів відповідачем надавалися позивачу кредитні кошти у національній валюті -гривні. Незважаючи на належне виконання умов укладеного в рамках генеральної кредитної угоди кредитного договору №012/16-31/038 від 04.05.2007р., в травні позивачу було відмовлено в подальшому кредитуванні у національній валюті -гривні. Відмова банку була мотивована відсутністю необхідних грошових ресурсів у національній валюті. В зв'язку з цим банком було запропоновано позивачу отримати кредит в іноземній валюті -доларах, та запропоновано у зв'язку з цим внести зміни до генеральної кредитної угоди в частині можливості видачі позичальнику кредиту в іноземній валюті. При цьому банк повідомив позивача, що умови надання кредиту для позичальника не зміняться, після проведення конвертації кредитних коштів на поточний рахунок позичальника надходитимуть кошти в національній валюті. До того ж, як стверджує позивач, відповідач запевнив його, що по якому курсу буде проведено конвертацію долара США у гривню під час перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, по тому ж курсу позивач буде здійснювати і погашення кредиту. 14.05.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до генеральної кредитної угоди, а також кредитний договір №010/13-1089/69632, відповідно до яких позивач отримав кредитні кошти в розмірі 60000 доларів США. Однак, в ході виконання умов кредитного договору виявилось, що погашення кредиту та сплата процентів за його користування має відбуватися по комерційному курсу, встановленому на дату здійснення платежу, внаслідок чого витрати позивача, пов'язані з користуванням кредитними коштами, збільшилися. В зв'язку з цим позивач стверджує, що відповідач з метою отримання надприбутків навмисно та цілеспрямовано ввів його в оману щодо того, що обслуговування кредиту в іноземній валюті для позичальника буде вигідніше і дешевше, і як би позивачу було відомо вищевказані факти, останній не підписав би оспорювані правочини, умови яких виявилися вкрай невигідними для позивача.
У додаткових поясненнях від 10.08.10р. позивач додатково зазначає, що омана відповідача полягала також у тому, що банк не повідомив про відсутність у нього права укладати кредитні договори в іноземній валюті.
Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що позивач особисто звернулася до банку з анкетою-заявою про видачу кредиту в іноземній валюті, в зв'язку з чим між сторонами було укладено відповідний договір. Банком наданий кредит у повному обсязі, проте у позивача на теперішній час існує кредитна заборгованість. Відповідач вважає, що і додаткова угода до генеральної кредитної угоди, і кредитний договір відповідають вимогам закону, а тому, на думку відповідача, в позові має бути відмовлено.
До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності його представника.
Враховуючи, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь в господарських засіданнях є правом сторони, позивач проти продовження розгляду справи у відсутності представника відповідача не заперечував, а тому суд приходить до висновку, що клопотання відповідача підлягає задоволенню, у зв'язку з чим продовження розгляду справи по суті здійснюється судом у відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наданими сторонами доказами, суд ВСТАНОВИВ:
04 травня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль” (кредитор за умовами угоди) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі, позичальник за умовами угоди) укладено генеральну кредитну угоду №012/16-31/038 (далі за текстом -генеральна кредитна угода), за умовами якої відповідач зобов”язався надавати позивачу кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї генеральної угоди і які є її невід'ємними частинами.
Як вбачається із наявного в матеріалах справи витягу зі статуту Публічного акціонерного товариства “Райффайзен банк Аваль” (копія -а.с. 59), державна реєстрація змін до якого проведена 05.11.2009р. за номером запису 10701050027010012 за погодженням з Національним банком України від 04.11.2009р., на підставі рішення загальних зборів акціонерів (протокол №Зб-45 від 14.10.2009р.) Відкрите акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” перейменовано на Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”. Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” є правонаступником усіх прав та обов'язків ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”. Таким чином, суд приходить до висновку, що Публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль” є належним відповідачем у даній справі.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. генеральної угоди загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати 285000грн. Строк дії даної кредитної угоди до 03.05.2010р.
Додатковою угодою №1 від 14.05.2008р. сторони внесли зміни до п.1.2. генеральної кредитної угоди та встановили, що загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати 60000 доларів США.
14 травня 2008 року між позивачем та відповідачем в рамках генеральної кредитної угоди укладено кредитний договір №010/13-1089/69632 (невідновлювальна кредитна лінія) (далі за текстом - кредитний договір), за умовами якого для поповнення обігових коштів відповідач зобов'язався надати позивачу кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі 60000 доларів США, а позивач в свою чергу зобов'язався повернути отримані кредитні кошти в строки, визначені графіком повернення кредиту, що є додатком №1 до кредитного договору, з остаточним строком погашення до 13.05.2009р., та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 15,75% річних.
Згідно з п. 3.2. кредитного договору для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок №206281581. В п.3.4. кредитного договору сторони встановили, що видача кредитних коштів позичальнику для валютних кредитів здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника №260026669 в Чернігівській обласній дирекції ВАТ „Райффазен Банк Аваль” та/або шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку за реквізитами імпортних контрактів позичальника. При цьому, як вбачається із змісту вказаного пункту, обидва способу видачі валютного кредиту можуть застосовуватися як окремо один від одного, так і одночасно.
Як визначено у абзаці першому п.2.3. генеральної кредитної угоди та в графіку повернення кредиту, що є додатком №1 до кредитного договору від 14.05.08р., кредит та проценти за користування кредитом повинні сплачуватись у тій самій валюті, в якій їх було надано. Крім того, в п.6.13. кредитного договору міститься умова щодо обов'язку позичальника повернути суму кредиту та здійснювати сплату процентів у валюті, що відповідає валюті кредиту.
Всі вище наведені договори підписані сторонами та скріплені їх печатками, що не заперечується останніми.
Таким чином, між сторонами виникли кредитні правовідносини. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено § 2 гл.71 ЦК України, або не випливає із суті кредитного договору.
На виконання умов договору відповідач у спосіб, встановлений п.3.4. кредитного договору від 14.05.08р., на підставі заяв позивача від 21.05.2008р., 22.05.2008р., 29.05.2008р. (копії -а.с. -52-53) надав позивачу кредитні кошти у сумі 60000 доларів США, що підтверджується валютними меморіальними ордерами та зведеними кредитовими меморіальними ордерами від 21.05.2008р., 22.05.2008р., 29.05.2008р. (копї -а.с. 54). Факт надання відповідачем позивачу кредиту саме в сумі 60000 доларів США у спосіб, визначений в п.3.4. кредитного договору, встановлено також рішеннями господарського суду Чернігівської області від 14.12.09р. по справі №2/147, яке набрало законної сили з 17.02.10р. (а.с.68-72), та від 14.04.10р. по справі №14/60 (12/48), яке набрало законної сили з 21.06.10р. (а.с.74-79), а тому в силу ст.35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доведення знов.
Проте, позивач стверджуючи, що укладення додаткової угоди №1 від 14.05.2008р. до генеральної кредитної угоди та кредитного договору №010/13-1089/69632 від 14.05.2008р. відбулося під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення, просить визнати вищевказані правочини недійсними.
Отже даний спір виник з приводу правомірності оспорюваних додаткової угоди та кредитного договору, при укладенні яких позивач, за її твердженням, діяла під впливом обману щодо наступних обставин: відсутності у банку можливості надати кредит у національній валюті; застосування при поверненні валютного кредиту курсу долара до гривні, який діяв на момент отримання цього кредиту; наявності у банку правак на видачу кредиту в іноземній валюті.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, відповідно до ч.3 вищенаведеної статті, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
В силу ст. 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину. При цьому, недійсність правочину може бути встановлена як безпосередньо законом (нікчемний правочин), в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, так і за позовом заінтересованої особи судом (оспорюваний правочин).
При вирішенні спорів про визнання оспорюваних правочинів недійсними має бути встановлено наявність саме на момент вчинення правочину (укладення договору) тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними.
Правочин, укладений під впливом обману, належить до правочинів, укладених з дефектами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно, під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших особі.
Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Аналіз вищевказаної статті свідчить, що правочин, вчинений під впливом обману, є оспорюваним. При цьому, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” та п. 13 роз'яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12.03.1999р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” (з подальшими змінами та доповненнями) обов'язок доведення факту обману, наявності безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти правочин на вкрай невигідних для неї умовах, наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, а також істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, за загальною судовою практикою покладається на особу, яка діяла під впливом обману.
Мотивуючи свої позовні вимоги, під обманом позивач визначає повідомлення банку про відсутність необхідних для кредитування позивача грошових ресурсів у національній валюті. При цьому, позивачем на надано жодного доказу, що підтверджують вищевказану обставину.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, саме позивач 29.04.2008р. звернулася до банку з анкетою-заявою (копія -а.с.51) на отримання кредиту в сумі 60000 доларів США.
В зв'язку з чим, як встановлено судом вище, додатковою угодою №1 від 14.05.2008р. до генеральної кредитної угоди внесені зміни в частині валюти та ліміту кредитної лінії, та укладено кредитний договір №010/13-1089/69632 від 14.05.2008р.
На виконання вищевказаних правочинів на підставі заяв позивача від 21.05.2008р., 22.05.2008р. та 29.05.2008р. (копії -а.с. 52-53) у спосіб, встановлений п. 3.4. кредитного договору, відповідачем надано позивачу кредит в розмірі 60000 доларів США.
Всі вищенаведені правочини підписані сторонами, скріплені їх печатками, та направлені на набуття саме тих прав та обов'язків, які визначені цими правочинами, тобто на надання та отримання у тимчасове користування кредитних коштів, що не заперечується ані позивачем, ані відповідачем.
Отже, позивачем не спростовується факт відповідності його волевиявлення на отримання кредиту в іноземній валюті, визначене в анкеті-заяві, його внутрішній волі.
За загальними правилами, обставинами, що мають істотне значення при укладенні договору вважають обставини, які істотно впливають на інтереси сторони, що діяла під впливом омани. Такою обставиною позивач зазначає запевнення відповідачем, що кредит має бути повернутий саме за курсом, який діяв на момент видачі валютного кредиту. В зв'язку з цим позивач зазначає, що умови кредитного договору виявилися невигідними для нього під час виконання договору, оскільки при збільшенні курсу долара США до гривні витрати, пов'язані з поверненням кредиту, збільшились. За здійсненими позивачем перерахунками отриманих кредитних коштів в іноземній валюті в гривневий еквівалент, виявилось, що сума, яку позивач отримав, є значно меншою суми, яку позивач має повернути банку. А за кредитним договором, як вважає позивач, він мав повернути кредитні кошти, саме в тій сумі, в якій кредит було отримано.
Вищенаведене твердження позивача спростовується матеріалами справи, зокрема: згідно з валютними меморіальними ордерами №BIR0001 від 29.05.2008р., 22.05.2008р. та від 21.05.2008р. (зворотна сторінка а.с.54) на позичковому рахунку №206281581, який відкрито на виконання п.3.2. кредитного договору від 14.05.08р., обліковувалася позичкова заборгованість саме в сумі 60000 доларів США. Як пунктом 2.3. генеральної кредитної угоди, так і п.6.13 кредитного договору та додатком №1 до кредитного договору (графік повернення кредиту) визначено порядок виконання зобов'язань за кредитним договором, зокрема: кредит погашається та відсотки сплачуються саме в тій валюті, в якій було отримано кредитні кошти, тобто у доларах США. Така умова не суперечить приписам ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом вище, позивачем було отримано кредит в сумі 60000дол.США, які, за її заявками, були конвертовані у гривню та перераховані на поточний рахунок. Таким чином матеріалами справи не підтверджується факт отримання кредиту в національній валюті -гривні, а тому вказані обставини свідчать, що збільшення витрат позивача, пов'язаних з виконанням зобов'язань по договору, не відбулося, оскільки позивач відповідно до умов договору має повернути відповідачу отримані кредитні кошти саме в сумі 60000 доларів США.
Таким чином, твердження позивача щодо застосування при поверненні кредитних коштів курсу гривні до долару США в розмірі, який був встановлений на момент видачі кредиту, не ґрунтується ані на приписах чинного законодавства, ані на умовах договору. При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що на момент укладення оспорюваних договорів встановлений НБУ курс гривні до долару США був значно менший (5,05грн. за 1 долар), ніж на дату повернення кредиту (7,655грн. за 1 долар США) і лише загальновідома обставина щодо впливу фінансової кризи на збільшення курсу долару по відношенню до гривні спричинила збільшення витрат, пов'язаних з необхідністю придбання позивачем іноземної валюти для виконання взятих на себе зобов'язань.
В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем факту омани з боку відповідача стосовно застосування курсу гривні до долару США на момент повернення кредиту. Крім того, слід зазначити, що при укладенні кредитного договору та визначенні його умов обидві сторони повинні були розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися, зокрема враховувати в тому числі стабільність національної валюти.
За таких обставин, позивачем не доведено факт його омани банком при укладені оспорюваних правочинів (договорів).
Твердження позивача про оману з боку відповідача щодо наявності у банку права на видачу кредиту в іноземній валюті також не підтверджується матеріалами справи, оскільки Національним банком України 11.10.2006р. ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” видана банківська ліцензія №10 на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та пунктами 5-11 ч.2 ст.47 Закону Україні “Про банки і банківську діяльність”. Згідно з додатком до дозволу НБУ №10-4 від 11.10.2006р. ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” має право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України. Обставина щодо правомірності видачі банком кредиту в іноземній валюті в 2008 році встановлена рішення господарського суду Чернігівської області від 14.12.2009р. у справі №2/147, в якій приймали участь ти ж самі сторони, яке набрало законної сили з 17.02.10р., а отже не потребує доведення знов.
Крім того, з приводу наведених позивачем фактів, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Позивач, як суб'єкт цивільних правовідносин, в ході здійснення підприємницької діяльності набуває певні права та створює для себе обов'язки, в тому числі і шляхом укладення договорів. При цьому, він вправі самостійно обирати контрагентів, за взаємною домовленістю визначати умови договорів, при цьому нести всі пов'язані з підприємницькою діяльністю ризики, в тому числі і щодо договорів, в яких сторонами іноземна валюта визначена як платіж.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує існування обставин, які у розумінні положень ст. 230 Цивільного кодексу України, мають своїм наслідком визнання спірних правочинів недійсними.
Натомість з доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що волевиявлення позивача при укладені оспорюваних правочинів було вільним та відповідало його внутрішній волі, дії позивача були направлені на набуття прав та обов'язків, визначених умовами спірних правочинів.
Враховуючи вищевикладене, в задоволені позову має бути відмовлено повністю.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 42 Господарського кодексу України, ст.ст. 203, 215, 230, 626, 627, 628, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Суддя Т.Г. Оленич
Повне рішення складено та підписано 25 серпня 2010 року.
Суддя Т.Г. Оленич