15 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/11310/22 пров. № А/857/74/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.
за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року (суддя - Чаплик І.Д., час ухвалення - 13:58 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 16.12.2022),
в адміністративній справі №380/11310/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
У серпні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» ГУ ДПС у Львівській області №0142035-2407-1306 від 28.06.2022, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік в загальному розмірі 49140,80 грн; 2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ф» ГУ ДПС у Львівській області №0142037-2407-1306 від 28.06.2022, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік в загальному розмірі 52322,55 грн.; 3) стягнути на користь ОСОБА_1 суму понесених судових витрат.
Відповідач позовних вимог не визнав та в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» Головного управління ДПС у Львівській області №0142035-2407-1306 від 28.06.2022, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік в загальному розмірі 49140,80 грн.. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» Головного управління ДПС у Львівській області №0142037-2407-1306 від 28.06.2022, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік в загальному розмірі 52322,55 грн.. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1014 грн. 63 коп..
З цим рішенням суду першої інстанції від 14.12.2022 року не погодився відповідач ГУ ДПС у Львівській області та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (відповідач) покликається на те, що при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Львівській області використало визначені ПК України джерела податкової інформації щодо об'єкта оподаткування податком на майно, зокрема, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та діяло в межах та спосіб визначені ПК України. Зазначає скаржник, що позивач не надавав до податкового органу експертний висновок щодо приналежності об'єктів нерухомості до певного класу будівель та не звертався щодо проведення звірки по об'єктах нерухомості, які перебувають в його власності. Звертає увагу суду, що позивач правом на адміністративне оскарження не скористався та не звертався до контролюючого органу вищого рівня зі скаргою про перегляд спірних податкових повідомлень-рішень. Твердить апелянт, що застосування п.п.«є» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для здійснення промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), однак позивач є власником житлової нерухомості, на території якої здійснює пошиття одягу.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 14 грудня 2022 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Позивач подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Наголошує позивач, що розглядуваний об'єкт нерухомості, крім житлових приміщень включає також нежитлові приміщення, в тому числі приміщення промислового призначення, зокрема, приміщення майстерень. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить будинок, загальною площею 578,5 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №114158032 (а.с. 10-11).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 311688938), об'єкт житлової нерухомості загальною площею 578,5 кв.м., житлова площа 125,5 кв.м., складається з наступних складових частин: житловий будинок складається з чотирьох кімнат, двох кухонь, загальна площа літера «А-2» - 185,9 кв.м.; загальна площа прибудинкових господарських приміщень літера «А-2» - 392,6 кв.м., згідно технічного паспорта та декларації про готовність об'єкта до експлуатації (а.с. 48-49).
Згідно Технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлено 29.01.2013, загальна площа житлових приміщень у вказаному будинку становить 185,9 кв.м., загальна площа нежитлових приміщень становить 392,6 кв.м. (а.с. 12-19).
З розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 та 2020 роки вбачається, що ОСОБА_1 нараховано 49140,08 грн. та 52322,55 грн. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за об'єкт нерухомості, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8-9).
Головним управління ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.06.2022 №0142035-2407-1306, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2019 рік на суму 49140,80 грн., та від 28.06.2022 №0142037-2407-1306, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7статті 266 Податкового кодексу України визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості за 2020 рік на суму 52322,55 грн. (а.с. 6-7).
Не погоджуючись із складеним відповідачем спірними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, використовуючи частину об'єкта нерухомого майна за функціональним призначенням для легкої промисловості, в тому числі шляхом надання вказаних приміщень в оренду, має право на податкову пільгу, встановлену підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, та звільняється від обов'язку щодо нарахування та сплати податку за правилами наведеної статті Кодексу. Водночас зважаючи на наявність документів, які свідчать про включення до житлового будинку приміщень господарського призначення, які також використовувались у легкій промисловості, податковий орган не мав правових підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019-2020 роки у визначених розмірах.
Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 року (далі - ПК України).
Відповідно до вимог пункту 4.4 статті 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами та радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У відповідності з вимогами пункту 8.3 статті 8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Приписами пункту 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Також повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплені і у статті 143 Конституції України та п.24 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України (в редакції 2017 року), ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. (рішення Львівської міської ради від 12.07.2018 року №3703 (за 2019 рік), та рішення Львівської міської ради від 20.06.2019 року №5167 (за 2020 рік).
Ставка податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються в залежності від місця розташування та типів таких об'єктів нерухомості (пп.266.5.1 ПКУ), а об'єкт оподаткування залежить від виду діяльності та типу будівель чи споруд за ДК 018- 2000 (п.266.2 ПКУ) (постанови Верховного Суду у справах №826/1338/17 та №500/90/19).
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Як зазначено Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17 обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об'єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об'єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об'єкт (об'єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об'єктів стосується така пільга.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу скаржника, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, слідує з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 31.05.2022 у справі №420/12318/21, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” враховується судом під час вирішення наведеного спору.
Як підтверджується матеріалами справи, будинок АДРЕСА_1 , крім житлових приміщень, включає також нежитлові приміщення, загальна площа прибудинкових господарських приміщень літера «А-2» - 392,6 кв.м., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 311688938) та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 10-19).
Відповідно до укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендар) Договору оренди №1/19 від 02 січня 2019 року, Орендодавець передає, а Орендар отримує у тимчасове платне користування частину нежитлових приміщень, що розташовані у нежитловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №1-9 «майстерня», 1-10 «коридор», 1-11 «коридор», 1-12 «вбиральня», 1-13 «допоміжне приміщення», загальною площею 140 м. кв. (далі - «Об'єкт оренди»). Пунктом 1.2. цього Договору оренди №1/19 від 02 січня 2019 року передбачено, що Об'єкт Оренди передається Орендареві з метою здійснення господарської діяльності, а саме: виробництва одягу та інших супутніх товарів. Договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців (п. 3.1. Договору оренди №1/19 від 02 січня 2019 року (а.с. 75-83).
В цей же день, 02.01.2019р., між сторонами підписано Акт приймання-передачі майна, яким підтверджується передача орендарю вищевказаного нежитлового приміщення (а.с. 84).
Також, 02 січня 2019 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством «Дизайн-студія Роксолани Богуцької» укладено Договір оренди №2/19, відповідно до якого Орендодавець передає, а Орендар отримує у тимчасове платне користування частину нежитлових приміщень, що розташовані у нежитловому будинку літ. «А-2» по АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №1-18 «майстерня», 1-19 «коридор», 1-20 «коридор», 1-21 «вбиральня», 1-22 «кухня», загальною площею 140 м. кв. (далі - «Об'єкт оренди»). Пунктом 1.2. цього Договору оренди №2/19 від 02 січня 2019 року передбачено, що Об'єкт Оренди передається Орендареві з метою здійснення господарської діяльності, а саме: виробництва одягу та інших супутніх товарів. Договір укладено строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців (п. 3.1. Договору оренди №2/19 від 02 січня 2019 року (а.с.85-93).
В цей же день, 02.01.2019р., між сторонами підписано Акт приймання-передачі майна, яким підтверджується передача орендарю вищевказаного нежитлового приміщення (а.с. 94).
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо Приватного підприємства «Дизайн-студія Роксолани Богуцької» вбачається, що вказане підприємство зареєстроване 18.12.2007 та основними видами економічної діяльності підприємства є: 14.11 - Виробництво одягу зі шкіри (основний); 14.13 - Виробництво іншого верхнього одягу; 14.19 - Виробництво іншого одягу й аксесуарів; 14.20 - Виготовлення виробів із хутра; 14.39 - Виробництво іншого трикотажного та в'язаного одягу. Штатними розписами Приватного підприємства «Дизайн-студія Роксолани Богуцької» підтверджується, що станом на 2019-2020 рік на підприємстві були працевлаштовані працівники, професії яких належать до сфери легкої промисловості, зокрема: конструктор; майстер по пошиттю виробів з хутра; майстер по пошиттю одягу; кравець тощо. Одночасно, податковими деклараціями платника єдиного податку третьої групи Приватного підприємства «Дизайн-студія Роксолани Богуцької» за 2019-2020 роки підтверджується, що вказане підприємство є діючим, систематично здійснює господарську діяльність у сфері пошиття одягу, отримує прибутки від своєї господарської діяльності та сплачує податкові зобов'язання (а.с. 95-117).
Також, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 вбачається, що вказаний суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований 11.12.2000, а основними видами економічної діяльності є: 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу; 14.11 Виробництво одягу зі шкіри; 14.13 Виробництво спіднього одягу; 13.20 Виготовлення виробів із хутра; 14.39 Виробництво іншого трикотажного та в'язаного одягу; 15.12 Виробництво дорожніх виробів, сумок, лимарно-сідельних виробів зі шкіри та інших матеріалів; 46.42 Оптова торгівля одягом і взуттям; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок; 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах; 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації; 74.10 Спеціалізована діяльність із дизайну. Штатними розписами фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за 2019-2020 роки підтверджується, що станом на 2019-2020 рік у фізичної особи-підприємця були працевлаштовані працівники, професії яких належать до сфери легкої промисловості, зокрема: модельєр-конструктор; майстер по пошиттю одягу та ін. (а.с. 67-69, 71).
Одночасно, податковими деклараціями платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за 2019-2020 роки підтверджується, що вказаний суб'єкт підприємницької діяльності є діючим, систематично здійснює господарську діяльність у сфері пошиття одягу, отримує прибутки від своєї господарської діяльності та сплачує податкові зобов'язання (а.с. 95-102).
Ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції правильно керувався тим, що вищевказаними документами підтверджується, що в складі будинку АДРЕСА_1 є приміщення майстерень, які в період 2019-2020 рр. використовувались у легкій промисловості, зокрема для пошиття одягу і які, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, належать до класу 1251 "Будівлі промислові" (підкласи 1251.1-1251.9).
Таким чином встановлено, що вказане приміщення, яке перебуває у власності позивача, використовується для здійснення промислової діяльності, спрямованої на виробництво товарів.
З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції стверджує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач, використовуючи частину об'єкта нерухомого майна за функціональним призначенням для легкої промисловості, в тому числі шляхом надання вказаних приміщень в оренду, має право на податкову пільгу, встановлену підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, та звільняється від обов'язку щодо нарахування та сплати податку за правилами наведеної статті Кодексу.
Мотиви апеляційної скарги, зокрема в частині доводів про те, що позивач є власником саме житлової нерухомості, на території якої здійснює пошиття одягу, зазначених висновків суду не спростовують, позаяк визначальною ознакою є призначення об'єкта оподаткування, а саме будівлі промисловості, тобто будівлі яка використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Колегія суддів також звертає увагу апелянта (відповідача), що оскарження дій контролюючого органу є правом платника податків, яке, за загальним правилом, може бути реалізовано як в адміністративному (звернення до контролюючого органу вищого рівня), так і в судовому порядку, яким і скористався позивач.
Поряд з цим суд першої інстанції слушно звернув увагу на те, що спірним в справі, що розглядається, є правомірність нарахування позивачу 25000 грн. за перевищення 500 кв.м. відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, згідно з яким за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
При цьому, окружним судом вірно зазначено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки 311688938), об'єкт житлової нерухомості загальною площею 578,5 кв.м., житлова площа 125,5 кв.м., складається з наступних складових частин: житловий будинок складається з чотирьох кімнат, двох кухонь, загальна площа літера «А-2» - 185,9 кв.м.; загальна площа прибудинкових господарських приміщень літера «А-2» - 392,6 кв.м..
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що збільшення позивачу суми податку, що підлягає сплаті на 25000 грн. відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України також є безпідставним.
Дослідивши обставини справи у відповідності до наведених правових норм, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції, що зважаючи на наявність документів, які свідчать про включення до житлового будинку приміщень господарського призначення, які також використовувались у легкій промисловості, податковий орган не мав правових підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 -2020 роки, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають встановленим у ч.2 ст.2 КАС України критеріям.
За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняті відповідачем оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0142035-2407-1306 від 28.06.2022 та №0142037-2407-1306 від 28.06.2022 щодо позивача є протиправними та підлягають скасуванню.
Такий висновок сформований судом з повним та правильним встановленням у справі обставин та з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують, а зводяться до незгоди з ним.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року в адміністративній справі №380/11310/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
Р. Й. Коваль
Повний текст постанови суду складено 23.03.2023 року